Моє знайомство з писанкою відбулося дуже давно — ще в дитинстві, але пам’ятною для мене була участь в етнографічній експедиції «Чумацькими шляхами» влітку 1992 року, яку очолював відомий етнограф Василь Скуратівський. У цій експедиції мені випала щаслива нагода знімати два відеофільми про писанку: один про «народження» писанки (в с.Криворівня на Івано-Франківщині), а другий про «лікування» і консервацію писанок (у Віженці на Буковині).
Від Івана Паращука (с.Криворівня) я вперше почув переказ: «Старі люди говорять: як в народі перестануть писанки писати і «гріти Діда»..., тоді і Кінець Світу настане».
Справжнє значення цього прадавнього переказу я зрозумів, коли познайомився з працею Володимира Гнатюка «Колядки і щедрівки», в якій він подає вислів, що побутував у гуцулів ще на початку нашого XX століття:«Доки писанки пишуть, доки колядники ходять, доти Віра Руська буде в світі».
Мене з того часу ніколи не полишало запитання: що ж то за така «Віра Руська», яка може зникнути разом з писанками і колядками і яке місце в ній відігравали ці гарно розписані яйця?..
Крім родових легенд українського народу про появу людини на Землі, я почав збирати легенди про писанки і крашанки. Крім класифікації і технології виготовлення, мене цікавило також, яке практичне використання мали писанка і крашанка в релігійному, святковому і буденному житті українців, а також причини зникання цього дивовижного виду родового мистецтва і культури в нашому народі, зокрема в східних і південних реґіонах України.
У релігійних традиціях багатьох народів, які ще не знайомі із світоглядом і основами сучасних світових релігій, виявляємо легенди про «сотворення» Землі і взагалі Всесвіту з Яйця2. У нашому народі подібні легенди в чистому вигляді не збереглися, але відгомін таких переказів знаходимо в багатьох українських народних казках: «Казка про Яйце-райце», «Казка про Жар-Птаха», «Казка про Курочку-Рябу» та ін. Яйце в казці виступає також предметом, у якому криються незлічені отари і череди худоби, розкішні палаци з коштовного металу і каміння та багато інших багатств і чудес...
25 легенд про писанку, зібрані мною з писемних джерел і записані в різних областях України, відкрили чимало темних сторінок з історії писанки в Україні. Хоч ці легенди з’явилися вже в християнську добу (переважно 100–300 років тому), але й вони дали змогу простежити приблизний порядок їх появи і творення. Деякі з них були створені навіть в наш час...
Людей здавна дивувало, як з яйця, що на перший погляд схоже і подібне на звичайнісінький видовжений округлий білий чи плямистий камінь, з’являється життя... Подібно до того, як Свята Земля пробуджується навесні і скидає із себе білу оболонку снігу, як Свята Вода прокидається, ламаючи тверду прозоро-білу кригу, так і курча вилуплюється з твердої білої оболонки яйця, пробиваючи його своїм ще слабеньким дзьобиком. Помітили наші Предки й те, що саме з курячого яйця народжуються майбутні провісники ранішнього Сонця і Ранньої Зірниці. Півня в народі вважали символом Бога-Сонця: навіть в українській народній загадці «Сидить півень на вербі, спустив коси до землі», відгадка - Сонце з променями.
З яєць вилуплювалися птахи — споконвічні тотеми українського народу і зв’язківці між Раєм, де спочивають Душі наших Предків, і Україною; вони щовесни приносили вісточку від Предків, а в дзьобах приносили душі дітей, які в цьому році повинні були народитися. За кількістю лелек у народі гадали про кількість майбутніх немовлят. Нині ми бачимо, у що виродилося це повір’я. Про лелеку з немовлям у дзьобі говорять жартуючи, бо розуміють цей образ буквально...
З яйця народжуються також господарі підземного царства — плазуни і змії, яких очолює Змія-Царівна в золотій короні. Вихід усіх жителів підземного царства на поверхню землі був причиною святкування в українському народі в дохристиянські часи Благовіщення — свята Матері-Землі; саме з цього дня в народі починали обробляти Землю.
Вміст звичайного яйця нагадував будову Світу, яку в різних народах тлумачили по-різному: в одних випадках жовток яйця розглядали як подобу Сонця, білок — як подобу Води, шкаралупу — як Небесну Твердь; в інших випадках жовток означав Землю, білок —Воду, плівка — Хмари, а шкаралупа — Небо. Цікаве повір’я подає А.Афанасьєв: «Орлине Яйце, падаючи в Море, розбивається: нижня частина шкаралупи стає Землею, верхня — Небом, білок — Сонцем, жовток — Місяцем, а що залишилося від Яйця — Зірками ».
Переглядаючи українські народні казки, Микола Сумцов подає і місцеве повір’я про Яйце: «У казках образ Сонця Жар-Птиця може одним своїм пером освітити величезний Сад. Із Саду її викрадають, але вона встигає знести Золоте Яйце, яке потім стає новим Джерелом Життя, світла і тепла».
Можна наводити й багато інших переказів про яйце, але незаперечним було те, що саме з яйця народжувалися створіння, які могли легко здійматися до Неба і Сонця, і наші далекі Предки вважали їх посередниками між людьми і Богами.
Усі ці спостереження дали змогу Людині Природи помітити в цьому маленькому «камінчикові» велику Божественну Таємницю, великий Божественний Закон. Люди не могли певно знати і пояснити, як творився Світ, але, знайомі з народженням птахів й особливо півня, здогадувалися про народження Землі і Неба з подібного, але Космічного Яйця — подоби Бога. Про це свідчать і перекази інших народів...
Побожне ставлення до яйця, його обрядове використання в українських народних святах і звичаях на початку Нового Літа і протягом всієї весни, а також в родинних святах — родинах, весіллі і похоронах,у лікувальному і господарському чаруванні українців, дає повне право стверджувати, що в українському народі з писанкою знайомі не одну тисячу років. І досі на землях України знаходять керамічні (глиняні) яйця-брязкальця, які, ймовірно, використовувалися Предками українців у весняних обрядах за кілька тисяч років до насадження християнства.
Незважаючи на це, і досі продовжують думати, що писанки і крашанки — це суто християнське явище; згадують про звичай «христосуватися» в день християнської Пасхи. Науковці часто наголошують, що писанка — це «символ воскресіння Ісуса Христа», а червона крашанка — символ пролитої крові «спасителя». Спостерігаємо, як червона крашанка з образу Сонця в дохристиянські часі вже в християнські часи перетворюється в символ крові розіп’ятого «Царя Юдейського» Ісуса Христа. Багато хто вже не уявляє писанки без зображення християнського хреста з продовженою нижньою частиною символу страти і розп’яття, без сучасних написів «Христос воскрес» або «X.В.». Науковці не поспішають пояснити загалу, що ні Христос, ні євреї, серед яких він був розіп’ятий, ніякої традиції розписувати пасхальні яйця не мали, тим більше такі, які б символізували розіп’ятого і оживленого Христа.
З історії навернення українців-русичів у християнство знаємо, з якою немилосердністю християнські священики за допомогою місцевої державної влади викорінювали усі явища, прояви і залишки місцевої родової релігії — Руської віри. Подібне вони робили майже з усіма прадавніми звичаями і віруваннями тих народів, де проходив «вогненний меч християнства». Поширювачі християнської релігії найактивніше і найпослідовніше знищували ті явища культури, які не були описані в текстах Біблії, зокрема — в євангеліях.
Жодного разу в Біблії не згадується про обрядове використання крашанок, дряпанок, шкрябанок і писанок, тому і не могли християнські проповідники шанобливо ставитися до цих святощів язичницького релігійного культу.
Колись писанки писали цілу весну, тепер лише три дні перед Пасхою. У країнах і народах, охоплених християнством, звичай писати писанки завмирає і лише в деяких митрополіях ще жевріє звичай дарувати розфарбовані в різні барви яйця, але вже без будь-якого значення.
Дослідник писанкарства в с.Космач на Гуцульщині Д.Пожоджук вже на Міжнародному з’їзді писанкарів, в 1992 році повідомив, що «в Космачі живе нині писанкарів, мабуть, більше, ніж у багатьох областях України разом узятих [...]. Але тепер, на жаль, не кожна писанкарка може розповісти, що означає бодай один із символів».
І не дивно. Майже тисячу років тому замість місцевого переказу про народження Світу з Яйця християнство принесло юдейську легенду про сотворення Світу богом Яхве (Єговою) за шість днів. З поширенням цієї легенди, яка записана в Біблії, перекази про Яйце зникали, забувалися або «заховувалися» в українських народних казках.
Про неприхильне ставлення церковників до обрядового використання яєць дізнаємося з послання ідеолога місцевого християнства кінця XVIст. Івана Вишенського. «Пироги і яйця надгробні всюди ліквідуйте...» — наказує він у своєму листі від 1599–1600р. Таким чином українцям заборонялося нести на гробки (на Проводи) колачі, писанки і крашанки, які присвячувалися душам покійних Предків, що відійшли у Світ Нав’я.
Відомий знавець української минувшини, етнолог Микола Сумцов у своїй праці «Писанки» (1882) подає такий переказ: «Євреї, бажаючи схилити Пілата до підписання смертного вироку Ісусу Христу, дарували дітям Понтія Пілата крашені яйця (с.10)». Подібним, за своєю суттю, є йінший переказ, записаний Сумцовим: «Писанки пишуть на знак того, що євреї мучили Ісуса Христа, то все його тіло «пописали», тобто побили нагайками» (с. Агапівка Куп’янського повіту).
Щоб викорінити в українському народі звичай писати писанки, саме церковники поширювали подібні перекази між людьми. Але звичай розписувати яйця в народі тримався настільки сильно, що церковнослужителям не залишалося нічого іншого, як долучити писанки до християнської Пасхи, точніше, дозволили приносити їх до церкви для «кроплення» (освячення).
Якщо в кінці XVIст. Іван Вишенський ще виступає проти обрядового використання яєць, то вже в середині XVII століття француз Гійом де Боплан мав нагоду спостерігати, як на Пасху за дві години богослужби в кошики єпископа набирається від 5-ти до 6-ти тисяч яєць: «Єпископ мав приємність цілувати найвродливіших жінок і дівчат, які є в церкві. А коли бачить обличчя, яке йому не подобається, простягає для поцілунку лише руку. Так, як я оце розповів, робив у Києві митрополит, що зветься Могила, який є главою всіх єпископів; так само робить і найбідніший парафіяльний священик». З цієї розповіді Боплана довідуємося, як християнські церковники різних рангів пристосували цей язичницький звичай злюбного (шлюбного, любовного) характеру до своїх аскетичних обрядів.
Але це також тривало недовго. Уже Микола Маркевич в 1860 році у своїй праці «Обычаи, поверья... малороссиян» (К., 1991, с.75) шкодує за тим, що в українському народі «...з псуванням моралі те, що було невинне, стає сороміцьким... Тепер молоді парубки соромляться ставати в ігри з дівчатами, а дівчата соромляться їх приймати в своє коло. Скоро люди перестануть христосуватися у Світлий Празник, — робить він висновок і завершує. — Не знаю, чи можна вважати це покращенням моралі?».
Щодо легенд про писанки, які записувалися в нашому народі, то показовим є дослідження етнографів і фольклористів, які повідомляють, що «перекази про походження писанок зустрічаються в народі дуже рідко. Переважно селяни не дають пояснень цьому звичаю. Найкмітливіші з народу на такі запитання відповідали одне й те ж: «Так здавна ведеться» або «Так уже йде від початку світу».
Майже в усіх християнізованих легендах тієї пори про писанку вже введена «тема євреїв»; складається враження, що це євреї започаткували цей звичай розписувати і розкрашувати яйця, а через християнство навчили всі інші народи. У цих легендах писанки пише і мати Ісуса Марія — на зразок українських матерів, в інших — вони з’являються без будь-якої традиції або в руках Марії Магдалини, або в пеленах у євреїв замість каміння, або перетворюються з каміння і грудок землі, «якими євреї кидали в Ісуса і Петра», або в кошику у співчутливого єврея-селянина замість звичайних яєць за те, що він допоміг Ісусу донести «хреста» на Голгофу для його розп’яття.... Є легенди, в яких сам Ісус роздає писанки або єврейці, або римлянам, що вартували його гробницю16. Найголовніше, що єднає усі ці легенди, — походження з Ізраїлю і символічна прив’язка до покарання-страти Ісуса Христоса...
Показовою тут є і легенда, яку подає Степан Килимник в «Українському році...»: «Пречиста Діва писала писанки цілу ніч без місяця і без свічки, і рано несла до Пилата, щоб викупити(?) Ісуса Христоса. Але по дорозі дізналася, що Ісус вже вбитий та й упала, а писанки розкотилися по всьому світу».
З одного боку, церква робила спроби привласнити собі звичай писати писанки, а з іншого, всіляко продовжували боротися з обрядовим, ритуальним використанням писанок і крашанок в українському народі. О.Афанасьєв повідомляє, що «монастирські накази XVII століття забороняли селянам битися яйцями, що свідчить про те, що церковники вбачали тоді в цьому дії, огидні (християнській) вірі».
Нині для народу продовжують витворювати все нові й нові християнські легенди, ускладнюючи колишні, довівши їх до абсурду. Ось як в одному з варіантів попередньої легенди звичайні яйця стають писанками, а потім писанки стають дряпанками. На Міжнародному з’їзді писанкарів одна з доповідачок виголосила таку легенду: «Коли було схоплено Ісуса, Марія прийшла до Понтія Пілата з проханням віддати їй сина. За звичаєм(?), за це вона принесла у фартушку дари — 12 яєць, тобто те, що у неї було. Пілат вагався — він боявся юдеїв. Нарешті він відповів: «Ні, я не віддам його тобі». З розпачу у Марії опустилися руки і писанки покотилися(?) по бруківці. Від цього на них з’явилися подряпини...» Свою розповідь дослідниця завершила словами: «Великодні яйця символізують, перш за все, воскресіння Ісуса, але їх апотропеїчна роль зберігалась з часів язичництва».
Невже сьогодні, коли вже вчені всіх країн довели язичницьке походження писанок і крашанок, і досі не припинилися ідеологічні змагання навколо питання: що насправді символізує писанка?
Якби писанка сама могла розповісти про свою долю, то ми почули б набагато жахливіші пригоди з її життя.
Якщо українець-язичник прикрашав тло яйця символами Сонця, Місяця, Зірок, квітів і зілля, священних птахів і тварин символами Землі і Води, безкінечниками і сваргами, то вже українці-християни вперше нанесли на неї образи юдейської міфології, зокрема —закривавлене розп’яття «великого мученика»; споруди християнських культів церкви почали заступати зображення Дерева Життя. Мимоволі згадуються слова Ф.Нітше, написані в 1888 року в «Антихристі»: «Християнська церква нічого не залишила незайманим, до чого б не доторкнулася — все змінила (зіпсувала)». Навіть комуністи почали зображати на писанках портрети вождів більшовицької революції: Леніна, Маркса, Сталіна і п’ятикутні зірки...
З того часу, коли писанка втратила своє сакральне значення, люди перетворили писанкарство у звичайнісіньке ремесло і почали зображати на яйцях все, що спадало їм на думку. Природні барвники були замінені штучними, хімічними. Якщо традиційні писанки мали обмежену кількість барв, що мали чітко визначене магічне призначення: на врожай, на плодючість, на дощ, на кохання, на лікування, на подарунок, на захист від усього лихого і шкідливого; писанки були символічними молитвами, замовляннями й образами, то сучасні писанки нагадуютьхудожні картини: кількість барвників необмежена і дуже часто мотиви різних за змістом традиційних писанок зведені вже в одну. Найголовніше правило, яким сьогодні керуються писанкарі,— вразити глядачів неповторністю і неподібністю вигаданих візерунків і орнаментів; на писанках стало вже нормою малювати портрети, пейзажі і навіть детальні картини з народного чи церковного життя та побуту.
Нині науковці роблять спроби виробити універсальну класифікацію писанок, але продовжують з’являтися все нові й нові, невідомі в минулому технології і способи виготовлення писанок. Створені зображення на писанках вже давно вийшли за межі традиційних малюнків. Сьогодні писанкарі використовують для писання писанок яйця майже всіх птахів і навіть страусині; стали вже розписувати яйця зміїні і крокодилячі. Хіба що яйця динозаврів ще не розписували майстри писанкарства. Візерунки на шкаралупу накладають не тільки воском і фарбами, а й бісером і навіть кольоровими нитками (витвір 90-х років ХХ ст.)... Поняття писанки вже вийшло за межі звичайної шкаралупи. Зображення яйця роблять з кераміки, фарфору, скла, кольорових і дорогоцінних металів і каменів, дерева і воску...
Цікаво, які ще новинки з’являться в писанкарстві? Якщо в минулому писанки розписували віщі люди, переважно жінки, то з поширенням християнства хто тільки не займався цим ремеслом.
У наш час став поширюватися спосіб розписувати писанки на видутому яйці. Спочатку вони з’явилися на виставках, потім на полицях крамниць, а тепер вже роздаровуються «на щастя, на здоров’я...»
Де і коли вперше видули яйце для писанки? У природі відомо, що деякі види зміїв висмоктують вміст пташиних яєць, проколовши в них непомітні дірочки. У людському суспільстві звичай видувати яйця з’явився в християнських монастирях, де їх розписували порожніми для зберігання і продажу, або замість природного вмістустали вливати розтоплений віск. Нині цей звичай вийшов за межі монастирських мурів. Недавно мені доводилося чути, що в порожню писанку вже дехто вливає… розплавлений свинець(!).
Чи можливе було таке святотатство в язичницькі часи, коли саме за природній вміст людина шанувала яйце як символ відродженого Життя, символ Багатства, символ Бога. Саме повним яйцем (а колись і писанкою) українські знахарки «викачували» хвороби, освячували зерно для посіву; «билися» крашанками на Великдень, та інші весняні свята. Писанки обносили, як оберіг, навколо хати, поля, череди домашніх тварин, навколо полонин та пасовищ; підкладали під стріху хати від пожежі, до вулика, де знаходилася матка, до місця, де телилася корова чи вівця. На писанках гадали на врожай, на здоров’я, на кохання; ними ворожили і причаровували... А що зараз ними роблять?
Колись у нашому народі добре знали, а гуцули пам’ятають і досі, що подарувати комусь порожню писанку означало: жінці на безпліддя, господарю на злидні й порожнечу в господарстві, маленькій дитині на припинення росту і розумового розвитку, а хворій людині на смерть. Якщо колись з недобрими намірами зловмисник підкидав порожні яйця, то тепер люди, переважно від невігластва, дарують своїм друзям, а ще краще — купують для себе і своєї сім’ї за власні гроші гарненькі символи безпліддя і злиднів. Якщо колись видування яйця-писанки вважалося гріхом перед Богом і людьми, то тепер це стає нормою писанкарства в Україні і в світі. Але чи можна такий стан речей вважати розвитком писанкарства?
Анатолій Богород
ОРУ
Від Івана Паращука (с.Криворівня) я вперше почув переказ: «Старі люди говорять: як в народі перестануть писанки писати і «гріти Діда»..., тоді і Кінець Світу настане».
Справжнє значення цього прадавнього переказу я зрозумів, коли познайомився з працею Володимира Гнатюка «Колядки і щедрівки», в якій він подає вислів, що побутував у гуцулів ще на початку нашого XX століття:«Доки писанки пишуть, доки колядники ходять, доти Віра Руська буде в світі».
Мене з того часу ніколи не полишало запитання: що ж то за така «Віра Руська», яка може зникнути разом з писанками і колядками і яке місце в ній відігравали ці гарно розписані яйця?..
Крім родових легенд українського народу про появу людини на Землі, я почав збирати легенди про писанки і крашанки. Крім класифікації і технології виготовлення, мене цікавило також, яке практичне використання мали писанка і крашанка в релігійному, святковому і буденному житті українців, а також причини зникання цього дивовижного виду родового мистецтва і культури в нашому народі, зокрема в східних і південних реґіонах України.
У релігійних традиціях багатьох народів, які ще не знайомі із світоглядом і основами сучасних світових релігій, виявляємо легенди про «сотворення» Землі і взагалі Всесвіту з Яйця2. У нашому народі подібні легенди в чистому вигляді не збереглися, але відгомін таких переказів знаходимо в багатьох українських народних казках: «Казка про Яйце-райце», «Казка про Жар-Птаха», «Казка про Курочку-Рябу» та ін. Яйце в казці виступає також предметом, у якому криються незлічені отари і череди худоби, розкішні палаци з коштовного металу і каміння та багато інших багатств і чудес...
25 легенд про писанку, зібрані мною з писемних джерел і записані в різних областях України, відкрили чимало темних сторінок з історії писанки в Україні. Хоч ці легенди з’явилися вже в християнську добу (переважно 100–300 років тому), але й вони дали змогу простежити приблизний порядок їх появи і творення. Деякі з них були створені навіть в наш час...
Людей здавна дивувало, як з яйця, що на перший погляд схоже і подібне на звичайнісінький видовжений округлий білий чи плямистий камінь, з’являється життя... Подібно до того, як Свята Земля пробуджується навесні і скидає із себе білу оболонку снігу, як Свята Вода прокидається, ламаючи тверду прозоро-білу кригу, так і курча вилуплюється з твердої білої оболонки яйця, пробиваючи його своїм ще слабеньким дзьобиком. Помітили наші Предки й те, що саме з курячого яйця народжуються майбутні провісники ранішнього Сонця і Ранньої Зірниці. Півня в народі вважали символом Бога-Сонця: навіть в українській народній загадці «Сидить півень на вербі, спустив коси до землі», відгадка - Сонце з променями.
З яєць вилуплювалися птахи — споконвічні тотеми українського народу і зв’язківці між Раєм, де спочивають Душі наших Предків, і Україною; вони щовесни приносили вісточку від Предків, а в дзьобах приносили душі дітей, які в цьому році повинні були народитися. За кількістю лелек у народі гадали про кількість майбутніх немовлят. Нині ми бачимо, у що виродилося це повір’я. Про лелеку з немовлям у дзьобі говорять жартуючи, бо розуміють цей образ буквально...
З яйця народжуються також господарі підземного царства — плазуни і змії, яких очолює Змія-Царівна в золотій короні. Вихід усіх жителів підземного царства на поверхню землі був причиною святкування в українському народі в дохристиянські часи Благовіщення — свята Матері-Землі; саме з цього дня в народі починали обробляти Землю.
Вміст звичайного яйця нагадував будову Світу, яку в різних народах тлумачили по-різному: в одних випадках жовток яйця розглядали як подобу Сонця, білок — як подобу Води, шкаралупу — як Небесну Твердь; в інших випадках жовток означав Землю, білок —Воду, плівка — Хмари, а шкаралупа — Небо. Цікаве повір’я подає А.Афанасьєв: «Орлине Яйце, падаючи в Море, розбивається: нижня частина шкаралупи стає Землею, верхня — Небом, білок — Сонцем, жовток — Місяцем, а що залишилося від Яйця — Зірками ».
Переглядаючи українські народні казки, Микола Сумцов подає і місцеве повір’я про Яйце: «У казках образ Сонця Жар-Птиця може одним своїм пером освітити величезний Сад. Із Саду її викрадають, але вона встигає знести Золоте Яйце, яке потім стає новим Джерелом Життя, світла і тепла».
Можна наводити й багато інших переказів про яйце, але незаперечним було те, що саме з яйця народжувалися створіння, які могли легко здійматися до Неба і Сонця, і наші далекі Предки вважали їх посередниками між людьми і Богами.
Усі ці спостереження дали змогу Людині Природи помітити в цьому маленькому «камінчикові» велику Божественну Таємницю, великий Божественний Закон. Люди не могли певно знати і пояснити, як творився Світ, але, знайомі з народженням птахів й особливо півня, здогадувалися про народження Землі і Неба з подібного, але Космічного Яйця — подоби Бога. Про це свідчать і перекази інших народів...
Побожне ставлення до яйця, його обрядове використання в українських народних святах і звичаях на початку Нового Літа і протягом всієї весни, а також в родинних святах — родинах, весіллі і похоронах,у лікувальному і господарському чаруванні українців, дає повне право стверджувати, що в українському народі з писанкою знайомі не одну тисячу років. І досі на землях України знаходять керамічні (глиняні) яйця-брязкальця, які, ймовірно, використовувалися Предками українців у весняних обрядах за кілька тисяч років до насадження християнства.
Незважаючи на це, і досі продовжують думати, що писанки і крашанки — це суто християнське явище; згадують про звичай «христосуватися» в день християнської Пасхи. Науковці часто наголошують, що писанка — це «символ воскресіння Ісуса Христа», а червона крашанка — символ пролитої крові «спасителя». Спостерігаємо, як червона крашанка з образу Сонця в дохристиянські часі вже в християнські часи перетворюється в символ крові розіп’ятого «Царя Юдейського» Ісуса Христа. Багато хто вже не уявляє писанки без зображення християнського хреста з продовженою нижньою частиною символу страти і розп’яття, без сучасних написів «Христос воскрес» або «X.В.». Науковці не поспішають пояснити загалу, що ні Христос, ні євреї, серед яких він був розіп’ятий, ніякої традиції розписувати пасхальні яйця не мали, тим більше такі, які б символізували розіп’ятого і оживленого Христа.
З історії навернення українців-русичів у християнство знаємо, з якою немилосердністю християнські священики за допомогою місцевої державної влади викорінювали усі явища, прояви і залишки місцевої родової релігії — Руської віри. Подібне вони робили майже з усіма прадавніми звичаями і віруваннями тих народів, де проходив «вогненний меч християнства». Поширювачі християнської релігії найактивніше і найпослідовніше знищували ті явища культури, які не були описані в текстах Біблії, зокрема — в євангеліях.
Жодного разу в Біблії не згадується про обрядове використання крашанок, дряпанок, шкрябанок і писанок, тому і не могли християнські проповідники шанобливо ставитися до цих святощів язичницького релігійного культу.
Колись писанки писали цілу весну, тепер лише три дні перед Пасхою. У країнах і народах, охоплених християнством, звичай писати писанки завмирає і лише в деяких митрополіях ще жевріє звичай дарувати розфарбовані в різні барви яйця, але вже без будь-якого значення.
Дослідник писанкарства в с.Космач на Гуцульщині Д.Пожоджук вже на Міжнародному з’їзді писанкарів, в 1992 році повідомив, що «в Космачі живе нині писанкарів, мабуть, більше, ніж у багатьох областях України разом узятих [...]. Але тепер, на жаль, не кожна писанкарка може розповісти, що означає бодай один із символів».
І не дивно. Майже тисячу років тому замість місцевого переказу про народження Світу з Яйця християнство принесло юдейську легенду про сотворення Світу богом Яхве (Єговою) за шість днів. З поширенням цієї легенди, яка записана в Біблії, перекази про Яйце зникали, забувалися або «заховувалися» в українських народних казках.
Про неприхильне ставлення церковників до обрядового використання яєць дізнаємося з послання ідеолога місцевого християнства кінця XVIст. Івана Вишенського. «Пироги і яйця надгробні всюди ліквідуйте...» — наказує він у своєму листі від 1599–1600р. Таким чином українцям заборонялося нести на гробки (на Проводи) колачі, писанки і крашанки, які присвячувалися душам покійних Предків, що відійшли у Світ Нав’я.
Відомий знавець української минувшини, етнолог Микола Сумцов у своїй праці «Писанки» (1882) подає такий переказ: «Євреї, бажаючи схилити Пілата до підписання смертного вироку Ісусу Христу, дарували дітям Понтія Пілата крашені яйця (с.10)». Подібним, за своєю суттю, є йінший переказ, записаний Сумцовим: «Писанки пишуть на знак того, що євреї мучили Ісуса Христа, то все його тіло «пописали», тобто побили нагайками» (с. Агапівка Куп’янського повіту).
Щоб викорінити в українському народі звичай писати писанки, саме церковники поширювали подібні перекази між людьми. Але звичай розписувати яйця в народі тримався настільки сильно, що церковнослужителям не залишалося нічого іншого, як долучити писанки до християнської Пасхи, точніше, дозволили приносити їх до церкви для «кроплення» (освячення).
Якщо в кінці XVIст. Іван Вишенський ще виступає проти обрядового використання яєць, то вже в середині XVII століття француз Гійом де Боплан мав нагоду спостерігати, як на Пасху за дві години богослужби в кошики єпископа набирається від 5-ти до 6-ти тисяч яєць: «Єпископ мав приємність цілувати найвродливіших жінок і дівчат, які є в церкві. А коли бачить обличчя, яке йому не подобається, простягає для поцілунку лише руку. Так, як я оце розповів, робив у Києві митрополит, що зветься Могила, який є главою всіх єпископів; так само робить і найбідніший парафіяльний священик». З цієї розповіді Боплана довідуємося, як християнські церковники різних рангів пристосували цей язичницький звичай злюбного (шлюбного, любовного) характеру до своїх аскетичних обрядів.
Але це також тривало недовго. Уже Микола Маркевич в 1860 році у своїй праці «Обычаи, поверья... малороссиян» (К., 1991, с.75) шкодує за тим, що в українському народі «...з псуванням моралі те, що було невинне, стає сороміцьким... Тепер молоді парубки соромляться ставати в ігри з дівчатами, а дівчата соромляться їх приймати в своє коло. Скоро люди перестануть христосуватися у Світлий Празник, — робить він висновок і завершує. — Не знаю, чи можна вважати це покращенням моралі?».
Щодо легенд про писанки, які записувалися в нашому народі, то показовим є дослідження етнографів і фольклористів, які повідомляють, що «перекази про походження писанок зустрічаються в народі дуже рідко. Переважно селяни не дають пояснень цьому звичаю. Найкмітливіші з народу на такі запитання відповідали одне й те ж: «Так здавна ведеться» або «Так уже йде від початку світу».
Майже в усіх християнізованих легендах тієї пори про писанку вже введена «тема євреїв»; складається враження, що це євреї започаткували цей звичай розписувати і розкрашувати яйця, а через християнство навчили всі інші народи. У цих легендах писанки пише і мати Ісуса Марія — на зразок українських матерів, в інших — вони з’являються без будь-якої традиції або в руках Марії Магдалини, або в пеленах у євреїв замість каміння, або перетворюються з каміння і грудок землі, «якими євреї кидали в Ісуса і Петра», або в кошику у співчутливого єврея-селянина замість звичайних яєць за те, що він допоміг Ісусу донести «хреста» на Голгофу для його розп’яття.... Є легенди, в яких сам Ісус роздає писанки або єврейці, або римлянам, що вартували його гробницю16. Найголовніше, що єднає усі ці легенди, — походження з Ізраїлю і символічна прив’язка до покарання-страти Ісуса Христоса...
Показовою тут є і легенда, яку подає Степан Килимник в «Українському році...»: «Пречиста Діва писала писанки цілу ніч без місяця і без свічки, і рано несла до Пилата, щоб викупити(?) Ісуса Христоса. Але по дорозі дізналася, що Ісус вже вбитий та й упала, а писанки розкотилися по всьому світу».
З одного боку, церква робила спроби привласнити собі звичай писати писанки, а з іншого, всіляко продовжували боротися з обрядовим, ритуальним використанням писанок і крашанок в українському народі. О.Афанасьєв повідомляє, що «монастирські накази XVII століття забороняли селянам битися яйцями, що свідчить про те, що церковники вбачали тоді в цьому дії, огидні (християнській) вірі».
Нині для народу продовжують витворювати все нові й нові християнські легенди, ускладнюючи колишні, довівши їх до абсурду. Ось як в одному з варіантів попередньої легенди звичайні яйця стають писанками, а потім писанки стають дряпанками. На Міжнародному з’їзді писанкарів одна з доповідачок виголосила таку легенду: «Коли було схоплено Ісуса, Марія прийшла до Понтія Пілата з проханням віддати їй сина. За звичаєм(?), за це вона принесла у фартушку дари — 12 яєць, тобто те, що у неї було. Пілат вагався — він боявся юдеїв. Нарешті він відповів: «Ні, я не віддам його тобі». З розпачу у Марії опустилися руки і писанки покотилися(?) по бруківці. Від цього на них з’явилися подряпини...» Свою розповідь дослідниця завершила словами: «Великодні яйця символізують, перш за все, воскресіння Ісуса, але їх апотропеїчна роль зберігалась з часів язичництва».
Невже сьогодні, коли вже вчені всіх країн довели язичницьке походження писанок і крашанок, і досі не припинилися ідеологічні змагання навколо питання: що насправді символізує писанка?
Якби писанка сама могла розповісти про свою долю, то ми почули б набагато жахливіші пригоди з її життя.
Якщо українець-язичник прикрашав тло яйця символами Сонця, Місяця, Зірок, квітів і зілля, священних птахів і тварин символами Землі і Води, безкінечниками і сваргами, то вже українці-християни вперше нанесли на неї образи юдейської міфології, зокрема —закривавлене розп’яття «великого мученика»; споруди християнських культів церкви почали заступати зображення Дерева Життя. Мимоволі згадуються слова Ф.Нітше, написані в 1888 року в «Антихристі»: «Християнська церква нічого не залишила незайманим, до чого б не доторкнулася — все змінила (зіпсувала)». Навіть комуністи почали зображати на писанках портрети вождів більшовицької революції: Леніна, Маркса, Сталіна і п’ятикутні зірки...
З того часу, коли писанка втратила своє сакральне значення, люди перетворили писанкарство у звичайнісіньке ремесло і почали зображати на яйцях все, що спадало їм на думку. Природні барвники були замінені штучними, хімічними. Якщо традиційні писанки мали обмежену кількість барв, що мали чітко визначене магічне призначення: на врожай, на плодючість, на дощ, на кохання, на лікування, на подарунок, на захист від усього лихого і шкідливого; писанки були символічними молитвами, замовляннями й образами, то сучасні писанки нагадуютьхудожні картини: кількість барвників необмежена і дуже часто мотиви різних за змістом традиційних писанок зведені вже в одну. Найголовніше правило, яким сьогодні керуються писанкарі,— вразити глядачів неповторністю і неподібністю вигаданих візерунків і орнаментів; на писанках стало вже нормою малювати портрети, пейзажі і навіть детальні картини з народного чи церковного життя та побуту.
Нині науковці роблять спроби виробити універсальну класифікацію писанок, але продовжують з’являтися все нові й нові, невідомі в минулому технології і способи виготовлення писанок. Створені зображення на писанках вже давно вийшли за межі традиційних малюнків. Сьогодні писанкарі використовують для писання писанок яйця майже всіх птахів і навіть страусині; стали вже розписувати яйця зміїні і крокодилячі. Хіба що яйця динозаврів ще не розписували майстри писанкарства. Візерунки на шкаралупу накладають не тільки воском і фарбами, а й бісером і навіть кольоровими нитками (витвір 90-х років ХХ ст.)... Поняття писанки вже вийшло за межі звичайної шкаралупи. Зображення яйця роблять з кераміки, фарфору, скла, кольорових і дорогоцінних металів і каменів, дерева і воску...
Цікаво, які ще новинки з’являться в писанкарстві? Якщо в минулому писанки розписували віщі люди, переважно жінки, то з поширенням християнства хто тільки не займався цим ремеслом.
У наш час став поширюватися спосіб розписувати писанки на видутому яйці. Спочатку вони з’явилися на виставках, потім на полицях крамниць, а тепер вже роздаровуються «на щастя, на здоров’я...»
Де і коли вперше видули яйце для писанки? У природі відомо, що деякі види зміїв висмоктують вміст пташиних яєць, проколовши в них непомітні дірочки. У людському суспільстві звичай видувати яйця з’явився в християнських монастирях, де їх розписували порожніми для зберігання і продажу, або замість природного вмістустали вливати розтоплений віск. Нині цей звичай вийшов за межі монастирських мурів. Недавно мені доводилося чути, що в порожню писанку вже дехто вливає… розплавлений свинець(!).
Чи можливе було таке святотатство в язичницькі часи, коли саме за природній вміст людина шанувала яйце як символ відродженого Життя, символ Багатства, символ Бога. Саме повним яйцем (а колись і писанкою) українські знахарки «викачували» хвороби, освячували зерно для посіву; «билися» крашанками на Великдень, та інші весняні свята. Писанки обносили, як оберіг, навколо хати, поля, череди домашніх тварин, навколо полонин та пасовищ; підкладали під стріху хати від пожежі, до вулика, де знаходилася матка, до місця, де телилася корова чи вівця. На писанках гадали на врожай, на здоров’я, на кохання; ними ворожили і причаровували... А що зараз ними роблять?
Колись у нашому народі добре знали, а гуцули пам’ятають і досі, що подарувати комусь порожню писанку означало: жінці на безпліддя, господарю на злидні й порожнечу в господарстві, маленькій дитині на припинення росту і розумового розвитку, а хворій людині на смерть. Якщо колись з недобрими намірами зловмисник підкидав порожні яйця, то тепер люди, переважно від невігластва, дарують своїм друзям, а ще краще — купують для себе і своєї сім’ї за власні гроші гарненькі символи безпліддя і злиднів. Якщо колись видування яйця-писанки вважалося гріхом перед Богом і людьми, то тепер це стає нормою писанкарства в Україні і в світі. Але чи можна такий стан речей вважати розвитком писанкарства?
Анатолій Богород
ОРУ
Публікації
