Звідки прийшов звичай постувати? Коли вперше в Україні люди почали дотримуватися постів? Що приніс піст українцям, їхній духовності? Ці запитання постають неодноразово у всіх серйозних дослідників української духовності та культури.
Для з’ясування значення посту звернімося до енциклопедичних видань християнської церкви. В церковному календарі християн чотири великих, або багатоденних пости: передпасхальний (“Великий”, “чотиридесятниця”), апостольський (“петрівка”),успенський (“спасівка”), різдвяний (“пилипівка”). Крім багатоденних постів, християнські попи оголосили пісними днями середу і п’ятницю: середу – ніби за те, що в цей день (за юдейськими легендами) Юда сповістив рабинам про місцезнаходження Ісуса, а п’ятницю – за те, що в цей день його розіп’яли. Немає такого посту, якому християни не знайшли б виправдання, пов’язавши їх з подіями і звичаями Старого і Нового Заповітів.
Так, символіка передпасхального сорокаденного посту пов’язана із символікою юдейської Тори (П’ятикнижжя Мойсея). В часи військових поразок і суспільних бід у юдеїв був звичай постувати, тобто утримуватися від їжі, молитися й приносити жертви (Суд. 20: 22–26). Юдеї з особливою суворістю дотримувалися постів, які відзначалися не лише утриманням від їжі, але й від усіх чуттєвих потреб. При цьому вони, за звичаєм, надягали на себе мішковини, знімали взуття, посипали голову попелом, ходили з немитими руками і непомазаною головою; синагоги під час постів переповнювалися криком і зойком каяття і покути (2 Сам. 13: 19; Ест. 4: 1).
Враховуючи, що “день сьомий – субота для Єгови” (Вихід, 20: 10) і не може бути пісним, юдеї замість шести тижнів розпочинали свій піст за сім тижнів до Песаха (Пасхи). Число 40 набуло для юдеїв і релігійного, і політичного значення. У Старому Заповіті (Торі) читаємо про 40 днів потопу (Буття 7: 4), про 40-літню мандрівку єврейського народу по пустелі (Вихід 16: 35; Числа 14: 33), про 40-денний піст Мойсея перед отриманням від юдейського бога Єгови таблиць (Вих. 24: 18; Вих. 34: 28).
Запозичивши у юдеїв релігію, християни перейняли у них святкування Песаха (Пасхи), тим більше, що її багаторазово відзначав Христос, а пізніше перейняли і сорокаденний піст (40-цю) юдохристияни
*, знайшовши тому виправдання в Новому Заповіті, де говориться про 40-денний піст Ісуса Христоса в пустелі (Матвія, 4: 2), про 40-денний час перебування його на землі перед “вознесінням” (Діян. 1: 2).
Цікавою є історія творення передпасхального посту християн і вплив його на знищення весняної обрядовості українців.
Уже апостоли і перші християнські громади веселий день юдейської Пасхи почали відзначати як день поминання мук і смерті Ісуса. Роковини його смерті були для них дуже сумним днем. Тому, щоб його належно відзначити, вони в цей день дотримувалися посту. Первісна “християнська” Пасха почала своє існування як піст, що тривав від одного дня до 40 годин.
В II і III століттях християнська церква звертає “увагу не тільки на сумні роковини Христосової смерті, але й на радісну дату роковин його оживлення (воскресіння). За свідоцтвом філософа Сократа ті, що святкували Пасху разом із юдеями 14-го нісана, твердили, що це їм передано від апостола-євангеліста Івана, а ті, що святкували свято Пасхи в найближчу неділю після юдейської, запевняли, що свій звичай одержали від апостолів Петра і Павла. Але ні ті, ні інші не могли підтвердити це писемними свідоцтвами.
У ІІІ столітті в деяких церквах передпасхальний піст триває вже цілий тиждень. Це той тиждень, який сьогодні називають “страсним”. З IV століття відомі перші писемні свідоцтва про40-денний передпасхальний піст. Перше свідоцтво дає нам Нікейський Собор 325 року н. е., який наказує, щоб помісні собори відбувалися “один перед Чотиридесятницею, а другий близько осені (правило 5)”. Але 40-ця ще не має загального визнання. Подекуди дотримувалися посту, який тривав всього 20 днів. Його практикували на Заході, куди 40-ця прийшла дещо пізніше, ніж на Сході.
Час найбільшого розквіту катехуменату – III і IV століття. Катехумени або оглашенні – це ті люди, які готувалися до обряду “хрещення”. Обряд хрещення пов’язувався передусім із святом Пасхи. Оглашенні готувалися до хрещення постом і молитвою, під час якого вони повинні були здіймати крик і зойк, вимолюючи у Ісуса прощення минулих гріхів. У нашому народі відомий вислів: “Чого кричиш, як оглашенний?” (наприклад, у м. Єланець на Миколаївщині), а слово “оглашенний” стало синонімом до слова “навіжений”, а, подекуди – “придуркуватий”. Це слово й досі носить в народі зневажливий, негативний відтінок.
Під впливом катехуменату передпасхальний піст продовжили до 40 днів. Східна церква за давньою юдейською традицією передпасхальний піст доводить до семи тижнів. В православній церкві піст у суботу полегшується, крім “страсної суботи”. Латинська церква має 6-тижневий піст, бо вона й суботу зараховує до пісних днів.
З часом й інші християни почали дотримуватися посту разом з оглашенними. Про звичай постити разом з катехуменами говорить Юстин: “Оглашенних вчать, щоб вони молитвою і постом просили в Бога прощення минулих гріхів, і ми молимося і постимо разом з ними”. Потім, коли традиція катехуменату втратила своє значення, сорокаденний піст перед Пасхою стає самостійною установою. Оскільки християни перейняли піст, то вони почали, на зразок оглашенних, вважати себе за каянників, а тому і чинили різного роду покути у Великий піст.
Київський митрополит Георгій (1072–1073) приписує для всіх християн по 300 великих поклонів кожного дня протягом передпасхального посту. Нині в греко-католицьких церквах християни під час Великого посту моляться, стоячи на колінах, б’ючи поклони аж до підлоги і роззуваючись на зразок юдеїв.
Первісно не було якоїсь означеної норми чи приписів церкви щодо Великого посту. У монастирях, де навіть протягом цілого року їли лише один раз на день, у Великий піст не їли й по декілька днів. Згодом таке харчування монахів стає загальним і серед мирян під час Великого посту. У страсний тиждень піст ще суворіший. Собори Замойский (1720), а потім Львівський (1891) трохи послабили в нашому народі строгий піст.
Якщо підрахувати, скільки днів у році припадає на всі пости християнської церкви, то отримаємо 180–200 днів, а в деякі роки й ще більше. Кількість пісних днів залежить від дня Пасхи: чим раніше відзначають Пасху, тим кількість пісних днів у році збільшується. Так, наприклад, у 1995 році на пости припало 187 днів (більше, ніж півроку), у 1996 – 194 дні, у 1997 – 184 дні, у 1998 – 191 день. Показовим у цьому відношенні є два останні роки XX століття. В 1999 році Пасха була ранньою – 11 квітня, тому на пости припаде 200 днів. У 2000 році Пасха була пізньою – 30 квітня, тому загальна кількість пісних днів у цьому році становила 180 днів. Змінною кожного року може бути лише “петрівка” (апостольский піст), яка триває від восьми днів до шести тижнів але завжди закінчується 12 липня (за юліанським стилем).
Коли йдеться про пости, то чомусь переважно згадують про заборону християнської церкви на споживання м’ясних продуктів, хоча насправді заборона споживати м’ясо– це лише одна із заборон, які постановила християнська церква для мирян. Варто було б звернути увагу на настанови, які проголошують попи: “Без мертвлення тіла – нема духовного посту”. У постанові про пости однозначно говориться про заборони в піст “співати, танцювати, музикам грати, весілля справляти, жити подружнім життям” і навіть цілуватися, тобто треба “умертвляти тіло” або “утримуватися від інших чуттєвих потреб”. Сюди входить і настанова не митися, як це роблять чорноризники і монахи і чим прославилися багато християнських “святих”.
До речі, кількість днів, у які Церква забороняє “музикам грати і весілля справляти” на 12 днів більша від кількості днів, коли заборонено їсти м’ясо. Якщо заборона споживати м’ясо закінчується 6 січня, то заборона співати і танцювати продовжується аж до 18 січня, до Богоявлення (Водохреща). І так кожного року. А якщо врахувати, що церква не схвалює веселощі і в дні поминання християнських мучеників, то скорбота і сум повинні були б стати нормою життя кожного справжнього християнина.
За 178 днів християнського церковного календаря поминаються більше 37300 християнських мучеників і мучениць (в календарі УАПЦ), серед яких не набереться і десяти мучеників (і жодної жінки) місцевого походження. Щодо етнічного складу місцевих мучеників, то серед них не було жодного українця. Є дні, коли мучеників, які не мають нічого спільного з історією України, поминають тисячами: 10 січня – 20000 мучеників, 11 січня – 14000 мучеників, 1 вересня – 2594, 12 грудня – 371. В інші дні від одного до десяти, деколи й більше.
Значна частина днів поминання мучеників припадає на багатоденні і одноденні пости, посилюючи скорботність пісного дня удвічі. Але інша частина днів поминання мучеників-чужинців (євреїв, греків і римлян) припадає на ті дні, на які церква не наклала офіційний піст. Таким чином, ці дні також стають скорботними, в які і без спеціальних заборон було б неетично веселитися. В 1999 році до 200 днів постів додаються ще 83 “незаборонених”, а для народних пісень, танців, музики, весіль і навіть для кохання залишається лише 82.
Якщо зіставити “святковий” календар християн з давнім українським язичницькиим календарем, то можна побачити, що всі великі багатоденні пости накладені на ті дні в році, коли українці-язичники піснями і танцями прославляли Богів, або ж вчили тексти святкових язичницьких пісень (різдвяних, веснянок, купальських, обжинкових). Тут доречно було б нагадати слова Івана Вишенського з листа до князя Костянтина Острозького 1599 року: “На Георгія мученика свято диявольське, на поле прямуючи, сатані офіру танцями і скоками чините – знищіть; бо гнівається на вашу землю Георгій мученик, що немає християнина православного, який би міг ту наругу диявольську очистити і прогнати”[3, с. 52]. Як бачимо, день поминання мученика Георгія (6 травня) не припадає на піст, якщо це не середа і не п’ятниця, а заборона співати і танцювати оголошувалася цього дня. Подібні заборони однозначно і безумовно стосувалися й інших 177 днів, в які поминалися християнські мученики.
Тому не дивно, що коли розпочинаються в українців весняні свята і підготовка до святкування Колодія, Нового літа (весняного), Благовіщення і Благовісника, Великодня і свята Ярила, християнська церква встановлює умертвляючий Великий піст і страсний тиждень, які загалом тривають 48 днів. “Але народ не бик, а піст не дишло” (народна приказка). Народ все ж продовжує, обходячи заборони церкви, співати в піст веснянки і гаївки, називаючи їх “постовими піснями”, уповільнивши швидкість (темп) їх співання. Коли українці починали співати купальські пісні, церква впровадила апостольський піст (петрівочний). Але народ продовжував виконувати їх, назвавши “петрівочними”; коли готувалися до Різдва-Коляди, церковники впровадили різдвяний піст (пилипівку). Таким чином, свято Долі (християнське – день мучениці Катерини) і Калита (апостола Андрія) позбулися танців і веселих пісень. Їм постійно нав’язували скорботний характер, а танець “Зайчик”, який є невід’ємним елементом обряду Калити, позбувся назви “танець” (називають “гра”), бо “в піст не годиться танцювати”. Сьогодні вже християнські свята Катерини і Андрія відійшли від язичницьких свят Долі і Калити вирогідно більше, ніж на 13 днів. Тому дівоче свято Долі вже вирвалося з тенет різдвяно-християнського посту.
Що ж до колядок і щедрівок, то вони підпадають під заборону співати в піст аж до 18 січня. Про них писав Іван Вишенський: “Коляди з міст і сіл вченням (Христовим) виженіть; не хоче Христос, щоб при його народженні диявольські коляди місце мали, але нехай диявол собі їх у провалля своє занесе. Щедрий Вечір з міст і сіл у болота заженіть, нехай з Дияволом сидить, не збиткується з християн”[3]. Але й тут українці знайшли вихід, змінивши тексти язичницьких колядок і щедрівок з допомогою попів на християнські, врятувавши їх від повного знищення...
Церковники багато в чому домоглися свого. Багато етнографів і фольклористів повідомляють про те, що вже в наприкінці XIX століття зникав звичай писати писанки на Великдень, справляти Купала і Ярила, зустрічати Весну й проводити Русалок, водити Козу...
Анатолій Богород
1. Библейская энциклопедия. – М., 1991. – С. 575.
2. Біблія.
3. Вишенський І. Вибрані твори. – К., 1972. – С. 52.
4. Зелинский А. Конструктивные принципы древнерусского календаря // Контекст–1978. Литературно-теоретические исследования. – М., 1978. – С. 118–119.
5. Карпато-русский земледельческий календарь на 1925 год. – Ужгород, 1924. – С. 4.
6. Катрій Ю. Пізнай свій обряд. – Нью-Йорк; Рим, 1982. – Ч. 1. – С. 75–92.
7. Полный церковно-славянский словарь. – М., 1993. – С. 465–466.
8. Український православний календар УАПЦ на 1995 рік. – К., 1994. – С. 1–12.
Примітки:
“А Веніямин вийшов із Ґів’ї другого дня навпроти них (ізраїлевих синів. – Авт.), та й повалив між ізраїлевими синами на землю ще вісімнадцять тисяч чоловік, усі ті, що витягають меча. І прийшли всі ізраїлеві сини та ввесь народ, і ввійшли до Бет-Елу, та й плакали, і сиділи там перед Господнім лицем, і постили того дня аж до вечора. І принесли вони цілопалення та мирні жертви перед Господнім лицем” [Суд. 20: 22–26].
“А Тамара посипала попелом свою голову, а квітчасту туніку, що була на ній, роздерла, і поклала руку свою на голову свою, і все ходила та голосила...” [2 Сам. 13: 19].
“І роздер Мордехай одежу свою, і зодягнув веретище та посипався попелом, і вийшов на середину міста, та й кричав криком сильним та гірким!” [Ест. 4: 1].
“а день сьомий субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ти й син твій, та дочка твоя, раб твій та невільниця твоя, і худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх.” [Вихід, 20: 10]
“Ось бо по семи днях Я литиму на землю дощ сорок день і сорок ночей, і всяку істоту, яку Я вчинив, зітру з-над поверхні землі!” [Бут. 7: 4].
“А Ізраїлеві сини їли ту манну сорок літ, аж до прибуття їх до краю заселеного, їли манну аж до приходу їх до границі ханаанського Краю” [Вих. 16: 35].
“І Мойсей пробував на горі сорок день та сорок ночей” [Вих. 24: 18].
“І був він там з Господом сорок день і сорок ночей, хліба не їв і води не пив. І написав на таблицях слова Заповіту, Десять Заповідей” [Вих. 34: 28].
“А ваші сини будуть блукати на пустині сорок літ, і відповідатимуть за зраду вашу, аж поки вигинуть ваші трупи на пустині” [Чис. 14: 33].
“І запалився був гнів Господній на Ізраїля, і Він зробив, що вони ходили по пустині сорок літ, аж поки не скінчилося все те покоління, що робило зло в Господніх очах” [Чис. 32: 13]
“І оберну Я єгипетський край на спустошення серед спустошених країв, а його міста серед поруйнованих міст будуть спустошенням сорок років, і розпорошу Єгипет серед народів, і порозсипаю їх по краях...” [Єз. 29: 12]
“І постив Він [Ісус] сорок днів і сорок ночей, а вкінці зголоднів” [Мт. 4: 2].
“...аж до дня, коли через Духа Святого подав Він накази апостолам, що їх вибрав, і вознісся.” [Дії 1:2]
“І Він був сорок днів у пустині, випробовуваний від сатани, і перебував зо звіриною. І служили Йому Анголи” [Мр. 1: 13].
“Сорок день там диявол Його спокушав, і за тих днів Він нічого не їв, а коли закінчились вони, то вкінці зголоднів” [Лк. 4: 2].
“А по муці Своїй Він ставав перед ними живий із засвідченнями багатьма, і сорок день їм з’являвся та про Божеє Царство казав” [Дії 1: 3].
“Від євреїв п’ять раз я прийняв був по сорок ударів без одного” [2 Кор. 11: 24].
Про пасхальні “мирні” жертви
“А зближалася Пасха юдейська, і до Єрусалиму подався Ісус. І знайшов Він, що продавали у храмі волів, і овець, і голубів, та сиділи міняльники” [Ів. 2: 13–14].
Істинна суть християнської “любові” до ворога
“Отож, як твій ворог голодний, нагодуй його; як він прагне, напій його, бо, роблячи це, ти згортаєш розпалене вугілля йому на голову” [Рим. 12: 20].
_____________________
*Юдохристияни – ранньохристиянські спільноти 1–3 ст., які, прийнявши християнське віровчення, не поривали з юдаїзмом, відправляючи деякі юдейські обряди: шанували суботу, робили обрізання. В наш час тенденції юдохристиянства відроджуються в таких рухах, як Євреї за Ісуса, месіанський юдаїзм та ін.
Джерело: Шевченко В. Словник-довідник з релігієзнавства. – К.: Наукова думка, 2004. – С. 170.
Публікації
