Туда! Туда! В Киев! В древний, прекрасный Киев!

НИКОЛАЙ ВАСИЛЬЕВИЧ ГОГОЛЬ

В декабре 1828 года 19-летний Николай Гоголь, покинув родной дом, прибыл в Санкт-Петербург. Город неприятно поразил юного провинциала своей бесцветностью, прозаичностью, казенно-деловой суматохой, но удивил тем, что в столице «всех» занимает «все малороссийское». Поэтому в письмах домой он просит собирать для него описания полного наряда сельских жителей, «до последней ленты», анекдоты, «смешные, грустные, ужасные», колядки об Иване Купале, о русалках, а также искать старопечатные книги, записки, рукописи о временах гетманщины.

На следующий год родные узнали о его замысле написать историю Украины. «Историю Малороссии я пишу всю от начала до конца. Она будет или в шести малых, или в четырех больших томах», — писал он Михаилу Максимовичу. А в «Отчете Санкт-Петербургского округа за 1835 год» он сообщал, что два тома истории Украины «уже готовы», но «автор не торопится издавать до тех пор, пока обстоятельства не позволят ему осмотреть многие места, где проходили некоторые события».

В январе 1834 года в газете «Северная пчела» появляется его объявление об издании истории малороссийских казаков, в котором Гоголь, сообщая о своей работе над историей Украины, обратился с просьбой к «образованным соотечественникам» знакомить его с «материалами, записками, летописями, песнями, деловыми актами, относящимися особенно к первичной Малороссии», и присылать их «если не в оригиналах, то в копиях».

Его «Взгляд на составление Малороссии» свидетельствует о том, что это была заявка на обстоятельное освещение истории родного края. Запоминается описание его географического положения, могучих лесов, плодородных степей, животного мира, великого и полноводного Днепра, знаменитых порогов. Но всюду, куда не кинь глазом, поле, «равнина, со всех сторон открытое место». Хоть бы с «одной стороны естественная граница из гор или моря — и народ, поселившийся здесь, удержал бы политическое бытие свое, составил бы отдельное государство».

Своей родине Гоголь предрекает большое будущее. В статье «Шлецер, Миллер и Гердер» он приводит строки из произведения Гердера, запавшие ему в душу: «Украина станет новой Грецией. Прекрасное небо, простирающееся над этим народом, его веселый нрав, музыкальность, плодородные нивы и т. д. когда-нибудь очнутся ото сна. И со множества малых и диких народов возникнет цивилизованная нация». Но Гердер говорил о всемирной исторической роли Украины и близких к ней регионов в будущем, а Гоголь считал ее уже реальным, осуществимым фактом.

Активно исследовать историю родного края Гоголя побуждала и возможность переехать жить в Киев. «Бросьте, на самом деле, кацапию и едьте на гетманщину. Я думаю то же самое сделать и на следующий год гайнуть отсюда, — уговаривал он Максимовича в июле 1833 года. — Дураки мы действительно, если рассудить хорошенько. Для чего и для кого мы жертвуем всем. Едем! Сколько там мы насобираем всякой всячины».

Он с огромным удовольствием встретил предложение, сделанное ему Максимовичем, который собирался работать в университете святого Владимира, заняться преподавательской работой в этом учебном заведении. «Благодарю тебя за все: за письмо, за мысли в нем, за новости и т. д., — восторженно писал он своему другу в декабре 1833 года. —Представь, я также думаю: туда! Туда! В Киев! В древний, прекрасный Киев! Он наш, он не ихний! Неправда! Там или вокруг него делались дела старины нашей. Я работаю, я всеми силами пытаюсь, но на меня находит ужас: возможно, я не успею! Да, это славно будет, если мы займем с тобой киевские кафедры: много можно будет сделать добра. Но меня беспокоит, что это не осуществится. Говорят, что очень много назначено туда каких-то немцев. Это также не очень приятно. Хоть бы для святого Владимира побольше славян».

Идея переселиться в Киев, да еще и работать в университете, завладела его душой. «Я увлекаюсь загодя, когда представляю, как закипят труды мои в Киеве. Там я вытяну на свет много вещей, которые я не все еще читал вам, — писал он Пушкину в декабре 1833 года. — Там закончу я историю Украины и Юга России и напишу Общую историю, которой, в настоящем виде ее, до сих пор, к сожалению, не только на Руси, но даже в Европе нет. А сколько насобираю там преданий, поверий, песен и тому подобного».

Почти в каждом письме к Максимовичу он напоминает ему об этой радужной перспективе. При условии, «как только в Киев —лень к черту, чтобы и дух ее не пах! Да преобразуется он в русские Афины, богом хранимый наш город!». Окончательное и вполне четкое подтверждение его намерений можно найти в письме к Максимовичу в марте 1834 года: «Молодец! Меня подбил ехать в Киев, а сам сидит и в мыслях не держит». А между тем «я чуть ли не на выезде. Что ж, едешь или нет? Влюбился в эту старую бабу Москву, от которой, кроме щей и матерщины, ничего не услышишь».

Гоголь был очень встревожен, когда узнал, что на место на кафедре общей истории университета, на которое он рассчитывал, был назначен профессор с Харьковского университета. Он отказался от предложения преподавать русскую историю в этом учебном заведении. «Черт побери, если бы я не согласился взять поскорее ботанику или же патологию, чем русскую историю, — писал он Максимовичу в июне 1834 года, — если бы это было в Петербурге, я бы, возможно, два раза в неделю два часа позволил бы себе скучать».

В конечном итоге Гоголь вынужден был согласиться работать адъюнктом общей истории в Санкт-Петербургском университете. В письме к Максимовичу в августе 1834 года он разъяснил, что, принимая это предложение, он все еще надеялся перевестись в Киев. «При этом от меня зависит снискать имя, которое может заставить быть снисходительнее в отношении ко мне и не считать меня несчастным просителем, который привык по длинным прихожим и лакейским пробираться к месту».

Тем не менее к преподавательской работе в Санкт-Петербургском университете Гоголь приступил охотно. Его первая вступительная лекция «О средних веках» вызвала восторг у студентов. «Не знаю, прошло ли пять минут, как Гоголь уже овладел аудиторией, — писал один из них. — Невозможно было следить за его мыслью, история летела и загибалась как молния, освещая непрерывно картину за картиной в этой темноте средневековой истории». «Я сбросил с себя лишнее бремя, отказался от других занятий, — писал он матери в августе 1834 года. — Я сейчас только профессор здешнего университета и больше не имею никакой должности, потому что и не имею желания занять, и нет времени».

Но в столичном университете он не нашел сочувствия, поддержки, понимания среди коллег и студентов. Еще год пытался побороть себя, остаться на преподавательской работе. Но ничего не получалось. Интерес к ней вовсе пропал, и в декабре 1835 года тому же Погодину с сожалением сообщает, что он «расплевался с университетом».

«Теперь я вышел на свежий воздух. Это освежение необходимо в жизни, как цветам дождь, как тому, кто засиделся в кабинете, прогулка. Смеяться давай теперь побольше. Да здравствует комедия!» Таким радостным возгласом он известил всех о завершении работы над бессмертным «Ревизором».


Виктор ГУСЕВ, кандидат исторических наук

№60, пятница, 2 апреля 1999
day.kiev.ua
Дякую carabaas

Початок українізації в російській армії і Перший Український Військовий З'їзд

В.Кедровський,
полковник Армії УНР

Під час першої світової війни в російській армії було більше 6 мільйонів вояків змобілізованих з України. Вся маса змобілізованих українців була здебільша скупчена на фронтах проти осередніх держав. Всі ті російські найкращі бойові частини, що називалися Сибірськими, Туркестанськими, Фінлядськими і т. д. стрілковими полками складалися майже виключно з українців. Так само російська Петербурзька, Московська та Варшавська гвардії, а також різні ґренадирські полки і т. д. складалися або виключно, або переважно з українців. До того треба й додати кінноту й артилерію та спеціяльні технічні військові частини, то стане зрозумілим, що стрижень боєздатної російської армії становили українці.
Мобілізація втягнула до російської армії численні кадри української, здебільша сільської інтеліґенції: народне вчительство, різних аґрономічних та кооперативних діячів. Це був найсвідоміший в армії український національний елемент, хоч його українські політичні прагнення не сягали далі бажання мати для України національно-культурну автономію, а вже максимальним бажанням було добитися для України національно-територіяльної автономії. В армії існувала тенденція зосереджувати український елемент по змозі в суцільних частинах, виходячи з засновку, що творення національно-українських частин не шкодило боєзданості російської армії, а навпаки, скріплювало б її. З уваги на загрозу окупації ворожими арміями впершу чергу України, вказувано на вояків українців, як найкращих оборонців землі, на якій вони народились. Тоді ще не думано про політичну концепцію-орієнтацію України на центральні держави.

Сіра Дивізія і література про неї

Інж. Павло Дубрівний

Мемуаристична література про Сіру Дивізію досить обширна. Праці кількох авторів розкидані в різних виданнях. Завданням цього нарису подати в хронологічному порядку — хто і що писав про цю військову формацію.
Сіра дивізія належить до числа перших військових формацій з моментом постання Української Самостійної Держави. Організаційні початки ЇЇ були поза межами Рідної Землі в таборі полонених українців Фрайштадт (Горішня Австрія). Тут, починаючи з листопада 1914 р. і до 21 лютого 1918 р. серед полонених українців провадив освідомну національно-освітню працю Союз Визволення України (СВУ) у Відні. Започаткували цю роботу відомі науковці, громадсько-політичні та культурно-просвітянські діячі з Галичини: Микола Голубець, Михайло Гаврилко (політичний еміґрант із Полтавщини), д-р Василь Сімович, д-р Осип Охримович, д-р Микола Чайковський, д-р Роман Домбчевський, д-р Володимир Левицький, д-р Зенон Кузеля, композитор о. Євген Турула, поет Василь Пачовський, письменник Богдан Лепкий, Омелян Терлецький, посол Яцко Остапчук, а з Буковини: акад. д-р Степан Смаль-Стоцький, Осип Безпалко, отець Омелян Гнідий, д-р Роман Смаль-Стоцький та ін.
Спочатку 1915 р. до співпраці з ними приступають полонені українці, а передусім: учителі, агрономи, кооператори, студенство та свідоміше селянство і спільними силами приступають до праці над національним освідомленням маси полонених «малоросів». З цією метою постають в таборі «Просвіта» ім. М. Драгоманова, Видавниче Т-во ім. І. Франка, Драматичне Т-во ім. І. Котляревського, Співоче Т-во ім. М. Вербицького, кооперативна Спілка «Власна Поміч», а також руханково-спортове Т-во «Січ» ім. гетьмана Петра Дорошенка. Всі товариства діяли на статутах, що були практиковані в Галичині, пристосовані до таборових умов, а також до умов, що їх передбачувалось при повороті полонених на Рідні Землі.

НОВИЙ КАТАЛОГ-ДОВІДНИК

КОМАНДА "БЛОҐҐЕРА" МЕНЕ ПРИВІТАЛА ІЗ ТИМ ЩО МОГО БЛОҐА, МОЖЛИВО, ВИДАЛЯТЬ ЧЕРЕЗ 20 ДНІВ !

Вітаємо!

Ваш блог на: http://a-ingwar.blogspot.com/ ідентифіковано як блог із
потенційним спамом. ...

Якщо ваш блог не буде переглянуто, його буде видалено через 20 днів, а
впродовж цього періоду вашим читачам відображатиметься сторінка попередження.
Після отримання запиту ми переглянемо ваш блог і розблокуємо його протягом двох
робочих днів. Після того як ваш буде розглянуто та буде виявлено, що він не є
спамом, блог буде розблоковано, а повідомлення на вашій панелі керування Blogger
більше не відображатиметься.

Дякуємо за розуміння та допомогу в боротьбі зі спамом.

Із повагою,

команда Blogger

Отак-то, малята...

ПРАВОСЛОВ

У цьому році вийшло нове, 3-тє видання книги, оновлене і доповнене, Галини Лозко "ПРАВОСЛОВ. Молитви до Рідних Богів"

ЩО ТАКЕ ПРАВОСЛОВ?

Споконвіку нашим Пращурам були відомі таємниці Матінки Природи, бо мали вони сокровенне знання про навколишній світ. Це Знання-відання, що передавалося з покоління в покоління рідною Мовою, навчало спілкуватися з рідними Богами та всіма громадами свого Роду-племені, рятувало народ у всі віки його тривалого життя на рідній Землі.
Коли ж із плином часу, люди потроху почали відходити від стародавнього укладу життя, порушувати правила рідного Закону, їхнє священне знання було безжально спотворене новою заморською релігією, абсолютно чужою народові як по крові, так і по духу. Це чужовір'я підмінило всі цінності, нав'язало русичам свої погляди на світ і свої перевернуті з ніг на голову норми поведінки.
Наші Предки вірили, що вони - сини й дочки сонячного Дажбога - володарі світлоносної енергії та переможного способу діяльності. Візантійське християнство, накинуте народові силоміць, примусило русичів вважати себе нащадками глиняного Адама і покірної Єви, "рабами божими", причому рабами чужинського бога! Втративши духовний зв'язок зі своїм рідним Небом - пантеоном рідних Богів, - народ занапастив свою долю, що вплинуло на весь хід подальшої його історії.
Тисячолітній підневільний шлях багатьох людей привчив до покірності, однак і навчив нас багато чому. Добре хоча б те, що ми сьогодні ще здатні переосмислити те, що сталося з нашим народом у 988-му, та побачити увесь трагізм ситуації. Прокинувшись "окраденими в огні" - ми повинні вискочити з глобального багаття, а не стати дровами, які в ньому згорять.
Настав час повернутися до істинних природних цінностей свого народу, і багато людей у світі це вже роблять. Цьому, сподіваємось, допоможе і наша книга "Правослов. Молитви до Рідних Богів".
В ній з багатьох різних джерел по крупинках зібрані молитви й священні (вважаймо чарівні!) слова, якими наші Пращури зверталися до своїх рідних Богів і духовних Сил.
До слова звикаємо, та чи розуміємо ми його так, як розуміли наші Прадіди? Часто буває, що в давні слава вкладений зовсім не той зміст, який ми сприймаємо сьогодні. Так переосмислені колишні священні слова: жрець, жертви, біс, потворниця, відьма, кощуна, кощунити, капище, бовван та ін. Так забулося і первісне значення слова Прав, яке мало священне і чарівне значення, адже за уявленнями наших Пращурів це слово позначало одну з трьох сфер буття - найвищу Божественну сферу.
"Триєдиність Буття відображена в ідеї Священного Дерева (Дерева Життя), коріння якого сягає підземних глибин, світу Предків, світу Нав (Нав'я). Це коріння нашого Роду. Стовбур і гілки Священного Дерева уособлюють проявлене буття - світ живих людей, світ Яви. Крона й листя Священного Дерева є житлом Володарів Вищого Світу, Світу Права - Світу Богів, які правують Всесвітом, та героїв, які загинули за свій народ і відійшли до Неба Богів" - так записано в маленькій язичницькій книжечці, виданій у 1994 році, вперше через тисячоліття після заборони Рідної Віри в Київській Русі, - Волховник. Карби язичницького віровчення (Український Центр Духовної культури.- К., 1994.- С. 5-6).
Та ось, на щастя, маємо вже Велесову Книгу - Волховник, книгу Волхвів. Про взаємозв'язок і взаємопроникність цих трьох сфер у Велесовій Книзі читаємо: "Ява текуща, а творена в Праві, Нава бо є по тій: до тої є Нава, і по тій є Нава, а в Праві ж є Яв" (ВК, 1). Від давнього кореня прав - утворилося багато слів, які вже згадані в передмові до Велесової Книги, у тому числі: правда, правосуддя, правило, правильний, правитель, праведний та ін. Слово правда колись мало багато значень: закон, звичай, присяга, суд, справедливість, істина, доказ, реальність (явність) тощо.
Зі словом правда також тісно пов'язаний напрямок правий - протилежний лівому. Молячись до Сонця, стаємо обличчям на схід, отже, права рука (десниця) вказує на південь - теплий, сонячний, добрий, правдивий, а ліва (шуйця) - на північ, що уявляється темною, холодною, жорстокою.
З правим і лівим у язичників пов'язано безліч повір'їв і прикмет. Вранці треба вставати з ліжка правою ногою, щоб день був добрим, взувати черевики починати також з правої ноги. У святилищі Світовида на о. Ругії був оракул, якого шанували всі слов'янські народи: тут здійснювалися ворожіння з допомогою білого священного коня. Якщо кінь переступав списи правою ногою, це був знак, що можна виконувати задумане, якщо ж - лівою, то від задуму відмовлялися.
В Україні ще живі повір'я: якщо побачиш Молодика з правого боку - на прибуток, якщо з лівого - буде втрата чи невдача. Так само крик віщого птаха почути справа - добрий знак, зліва - віщує біду. Подібних прикмет в народі існує безліч. Християнські попи, намагаючись вибити з пам'яті людей язичницькі уявлення, часто зумисне вносили плутанину в ці прикмети. Саме так можна пояснити перекручену приказку: "лєва - королева, права - роззява". Насправді ж правий з давніх давен мав значення справедливого, морально досконалого, правдивого, істинного, Божественного.
Дуже давню історію має й слово слава. Ще в IV ст. письменник Агатангел, що був секретарем царя Тердата, писав про Богиню Славу як про "велику царицю і пані, Славу народу, що підтримує життя народне, матір всяких чеснот, добродійницю всього людського роду, золоту матір, Матір-Богиню" (Полный церковно-славянский словарь.- СПб. 1900.-С. 612). Він також описав її храм, що мав незліченні скарби. Зображення Богині (її статуя) було зі щирого золота, їй приносили пожертви у вигляді білих биків, білих кіз, білих коней та інших білих тварин. Крім того, жінки для Богині Слави випікали короваї, пиріжки з різноманітною начинкою, варили вареники і бублики. В деяких стародавніх храмах Київської Русі використовувались символічні хлібці, виліплені з глини, які археологи знаходять під час розкопок, наприклад, в с. Корчак на Житомирщині в святині V -VII ст. знайдено сім глиняних хлібців. Подібні знахідки, а також із жертвопринесеннями зерен, знаходять по всій Слов'янщині.
Цю ж Богиню згадує і "Велес-Книга" під ім'ям Матері Сва - Матері Слави. Наш Волхв професор Володимир Шаян, досліджуючи Велесову Книгу, писав: "Матір-Сва - Слава - це дослівно Велика Всематір із "Гимнів Землі", що її душа в Найвищім Небі. Ця постать була невідома в дотеперішньому нашому знанні про мітологію слов'ян, зокрема її місце в небесах Сварога і в житті народу. Вона сполучає Небо і Землю. Літає Жар-Птицею по обох берегах Ріки Раю - молочної дороги, - яка відділяє Небеса Сварога від Світу Яви, себто цього проявленого світу".
Народи індо-арійського походження, які поклонялися Богині Славі, називалися "славнії". Назва споріднених племен слов'яни також походить від імені цієї Богині, її культ сягає неймовірно далеких часів, її вшановували пеласги, трипільці, скіфи, алани, перси. У І тис. н. ч. слов'яни мали свято Слави, яке відбувалося 23 квітня і найкраще збереглося у сербів. Навіть ставши християнами, вони продовжували святкувати день Богині Слави, здійснюючи урочисте аграрно-магічне дійство, пов'язане із вшануванням вогню як символу Сонця.
Сонячний вогонь пов'язаний з образом Сварога (Зодіаку), знаком якого є сварга. Тому мовознавці іноді виводять етимологію слова слава від сварга. Санскритське свар означає світло, небо, сонце. На слов'янському мовному грунті р іноді переходило в л -свал, а далі видозмінилося в слав. Подібні явища перестановки приголосних у слов'янських мовах досить поширені, наприклад, долоня -ладонь (рос), ведмідь - медведь (рос), все - све (сербо-хорватське) та ін. Можливо Сонячна Панна, персонаж українських обрядових пісень, також є пам'яттю про давню сонячну Богиню Славу. Саме від імені Богині Слави язичницька Богослужба називалася славленням (старослов. славлєніє), а пісні на честь Богині звалися слава, славень (пізніше такі пісні отримали іноземну назву гімн).
Славами також називалися збірники цих релігійних пісень. Відоме також славословіє, що означає пісню-молитву, а також похідне дієслово славословити - первісно означало "співати славу Богам", тобто хвалити Богів молитовною піснею. Давній Місяцеслов називає "славленієм" обряд Коляди, а колядників - славильщиками. Подарунки колядникам називалися славлена дача.
Християнізовані літописці такі молитви почали зневажливо називати "бісовськими піснями". Хоча й вони не цуралися терміну славлєніє і, запозичивши його в язичників, пристосували до своїх християнських урочистостей: ходіння по хатах, окроплення водою тощо. Використовують вони також і назви молитов слава, славник.
Таким чином словосполучення "право славленіє" перейшло в православіє ще в дохристиянські часи і первісно означало саме язичницьку Богослужбу. В українців і досі вживається найкоротша молитва "Слава Богу!" Це вияв подяки Богові за будь-яку
справу, що вдалася добре. Це радість, яку відчуває людина, коли життя складається щасливо.
Можна назвати безліч фактів запозичення християнською церквою язичницьких слів, звичаїв, обрядів. Це був один із способів, до яких вдавалися проповідники чужої віри, щоб заманити людей до своєї християнської церкви. Так було з храмом Світовида, на місці якого постала церква Святого Вита. Так було з Богом Велесом, функції якого перейшли до святого Власія. Так сталося і з назвою прадавньої української віри - православ'я.
Відомо, що в інших країнах світу східне християнство називають словом ортодокс, яке в перекладі з грецької означає "той, хто неухильно дотримується певних переконань, напрямків, учень". Назва православ'я могла зберегтися тільки в народів, які міцно трималися прадідівського Звичаю, що виявився міцнішим, ніж нова христосова віра. Отже, Правослов означає молитовник - книга молитов та урочистих пісень-слав на честь Богів.
Молитва - звернений до світу Права обрядовий текст, який прославляє Богів, просить їхнього заступництва, або дякує за Божественну милість, спасіння чи допомогу.
Це слово має дуже глибоке коріння: в давньоарійській прамові мелт означало "говорити обрядові (ритуальні) слова". У слов'янських мовах збереглося ще стародавнє значення: молитися - "приносити жертву Богам у вигляді тварини". Наприклад, у болгар слово молитва означає "жертва", а також "суп із м'яса жертовної тварини". Вираз "молений кус" означав м'ясо жертовної тварини, яку громада споживала на свято.
І нині ще в народній розмовній мові українців можна почути: "він кликав мене замолити бичка", або "молений баран", що означає "зарізати бичка", "бараняче м'ясо". В давні часи забивання тварин було обрядовим і обов'язково супроводжувалося спеціальними молитвами. М'ясо тварин присвячувалося Богам і споживалося за священною братчиною (громадський обід на честь Богів).
Колективна їжа, бенкет символізує космічний лад, до якого прагне людська душа. Жертовна їжа (поминальна) означає спілкування з Предками, які в цей час з минулого переходять в теперішнє, яке з їхнього погляду є майбутнім. Таким чином, священна братчина поєднує всі три часи і три сфери буття і ладує безмежну спадкоємність світу, його Вічність і незнищенність. Пізніше священна їжа (м'ясо) була замінена хлібними виробами, яким надавали форму тварин і присвячували Богам: "молений коровай", "короваї молять", "моленоє то брашно" (борошно) та ін.
Римлянини під словом mollire розуміли "пом'якшувати гнів Богів", тобто їхня молитва була засобом умилостивлення розгніваного Неба. Від слова молитва утворилося багато похідних слів: молебен, молебник, молитовник, молитвєнниця, молельня (храм), молитвослов, молитвини (обряд читання молитов над новонародженим немовлям); а також мольба (благання), немола (той, хто не молиться),
невмолимий та ін. В українській мові навіть пташці надано ім'я молибог (жайворонок). Назва ця, вірогідно, пов'язана з тим, що жайворонок злітає високо в небо і співає свою пісню, як молитву до Богів.
Праслов'яни споконвіку вважали слово магічним засобом. Таке ставлення до слова перейшло і до українців. На жаль, нині багато слів переосмислено, втрачений їхній первісний зміст, забуті давні молитви, перекручені чи замінені імена рідних українських Богів християнськими назвами та символами. Так, у багатьох обрядових піснях, які первісно були язичницькими молитвами, ім'я Дажбога замінено словами "Дай, Боже". Наприклад, пісня "Дай же ж, Боже, в добрий час", записана Лесею Українкою на Волині, мала давніший варіант:
Дай, Дажбоже, в добрий час,
Як у людей, так і в нас,
У щасливу годину
Звеселити Родину.
Подібне спостерігаємо і в багатьох колядках, наприклад:
Дай, Дажбоже, в полі Роду,
В полі Роду, в хаті - згоду.
(Але християни співають: "Дай же ж, Боже").
Способи моління у наших Предків були різними, залежно від місця, часу і мети звернення до Богів. Найурочистіші свята, як правило, супроводжувалися пісенними молитвами, які нині фольклористи називають "обрядовими піснями". Чимало молитов язичницької доби дійшло до нас у вигляді, так званих, замовлянь (термін сучасний, науковий).
Серед давніх язичницьких джерел знаходимо опис молитви Арконського жерця, яку він промовляв перед запитуванням оракула. Спосіб цієї молитви був "тайний шепіт і трепет". Урочисті молитви, які виголошував жрець чи волхв на всенародних святах, звучали гучно і велично. Особисті молитви людина може промовляти навіть подумки. Деякі молитви супроводжуються виконанням певних магічних дій: окресленням кола (оберіг), підняттям рук до Сонця-Дажбога та ін.
Час молитви також має певне значення. До Дажбога звертаємося на світанку - така молитва є найсвятішою, - це найкращий зв'язок з Божественною сутністю. При цьому треба привітати Дажбога славослів'ям, піднявши долоні вгору і повернувши їх у напрямку до Сонця. Посилайте свою любов до Дажбога - вічного джерела життя. Якщо ваша молитва щира і радісна, ви відчуєте лагідне тепло від проміння - це Дажбожа сила (енергія) входить у вашу істоту. Відчувайте вдячність і моліться. В кінці молитви подякуйте Дажбогові й збережіть ("закрийте") цю святість, яку ви отримали, в такий спосіб: праву долоню покладіть на серце, ліву опустіть на сонячне сплетіння (верхню частину живота). Саме таке зображення священного спокою маємо на статуї Світовида. Таким покладенням рук і поклоном закінчуємо молитву та подяку Богам.
У такий же спосіб молимося й до нічних Богів - Місяця, Зірок, Сузір'їв (Сварожичів), які є різними проявами Єдиної Божественної сутності. Моління перед великими важливими подіями у житті добре здійснювати на священній горі з обрядовими поклонами на чотири сторони Світу, починаючи зі сходу, далі на південь, захід і північ (тобто посолонь - за ходом Сонця). Так вшановуємо Світовида, Велеса. Коли Сонце спочило і сутеніє, або його не видно за хмарами, молимось, повернувшись обличчям на схід.
Моління перед статуями Богів, перед священними деревами здійснюємо при запаленому вогнищі або свічках. У священне вогнище кладемо дари Богам - їжу, або виливаємо вино (ритуальний напій, настояний на меду). Перед статуями Богів покладаємо квіти, ягоди калини, колосся та ін. Можемо також сплести вінок з цих рослин і шанобливо покласти на голову Божества. Якщо статуя висока, піднімаємо на руках дитину, або дівчину, яка покладає вінок.
Кожному Богові молимось у його конкретному вияві: до Перуна - найкраще під час дощу, грому та блискавиці; до Лади і Рожаниць - вночі, коли видно сузір'я Великої і Малої Ведмедиць (це безпосередні канали зв'язку з цими Богинями); до Стрибога (Посвистача) - під час вітру, бурі; до Симаргла - перед Вогнищем, під час жнив на полі; до Мокоші - на березі річки, біля джерела (найкраще в п'ятницю); до Велеса - у поминальні дні, коли згадуємо Предків, коли присягаємось, а також у свята, пов'язані з охороною домашніх тварин. Моління та обряди здійснюємо за календарем Кола Сварожого. Молитви починаємо славами (прославлянням Богів), далі приносимо дари (жертви) і просимо їхнього заступництва чи допомоги. Чи почули Боги нашу молитву? Слухаємо голоси дерев, птахів, вітру і всього довкілля. Вчимося розуміти "мову" Богів.

Галина Лозко (Волхвиня Зореслава)

УКРАЇНІЗАЦІЯ РОСІЇ

СПІЛЬНОТА ДЛЯ ПРОБУДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ УКРАЇНЦІВ РОСІЇ

Economist Intelligence Unit, The Economist (Велика Британія): Політичний переполох у Західній Україні

Чи можна на основі результатів виборів в Тернопільській області робити висновки про тенденції в масштабах всієї України? Фахівці Economist Intelligence Unit, в матеріалі, опублікованому інтернет-порталом британського тижневика The Economist, стверджують – результати регіональних виборів ставлять під сумнів припущення, що боротьба за президентське крісло наступного року вестиметься лише між Тимошенко та Януковичем.

Блок Юлії Тимошенко зазнав серйозної поразки в осередку свого політичного впливу в Україні.

Результати суперечливих регіональних виборів свідчать про значне послаблення позицій Прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко в осередку її політичного впливу, де виборці масово підтримали опозиційне угруповання радикальних націоналістів. В умовах глибокої рецесії, послаблення підтримки уряду не дивує – і воно відображає дані соціологічних опитувань. Однак результати виборів у Тернополі демонструють крайній рівень незадоволеності усіма провідними політиками. Тому вже зовсім не очевидно, що на президентських виборах у 2010 році боротьба розгортатиметься безпосередньо між пані Тимошенко та Віктором Януковичем, який на виборах 2004 року під час Помаранчевої революції показав другий результат.

За п’ять днів після того, як у Тернопільській області на Західній Україні відбулися вибори до обласної ради, центральний уряд країни продовжує оскаржувати їхні результати. 18 березня київський суд заборонив оприлюднення офіційних результатів виборів, очікуючи рішення у справі за позовом однієї з партій, що входять до урядової коаліції. Однак 19 березня представник Центральної виборчої комісії заявив, що результати вже були оприлюднені, тому виборчий процес завершено.

Результати виборів прирівнюються до політичного землетрусу в Україні. Під час парламентських виборів 2007 року Блок Юлії Тимошенко (БЮТ) переміг у Тернопільській області з 51% голосів. З усіх 27 регіонів країни це був третій найкращий результат для БЮТ. А на виборах 15 березня, явка на яких склала приблизно 51%, БЮТ, здобувши лише 8,1% голосів, опинився на далекому четвертому місці. Беззаперечним переможцем стало радикальне Всеукраїнське об’єднання «Свобода», очолюване Олегом Тягнибоком, яке завоювало 34,9% голосів. «Єдиний центр» - нова партія, створена главою Секретаріату Президента Віктором Балогою – опинилася на другому місці з 14,2%. Партія регіонів (ПР), очолювана колишнім Прем’єр-міністром і фактичним лідером Східної України Віктором Януковичем, була на третьому місці з 9,8%. Народний Союз «Наша Україна» - партія, створена Президентом Віктором Ющенком, яка, однак, тепер лише частково залишилася йому вірною – на шостому місці з 5,5%.

Вибори були суперечливими навіть до оприлюднення результатів. Вони були призначені у грудні 2008 року, але 3 березня БЮТ і ПР об‘єдналися в парламенті і проголосували за скасування виборів. Однак рішення тернопільських судів забезпечили проведення виборів. Очевидно, обидві партії боялися, що у випадку проведення виборів покажуть погані результати. БЮТ тепер наполягає, що вибори були підтасовані паном Балогою, звертаючи увагу на те, що глава Тернопільської облдержадміністрації Юрій Чижмар був першим номером у списку партії «Єдиний центр». Більше того, БЮТ заявляє, що не проводив виборчої кампанії, тому результати не можуть розглядатися як точний індикатор рівня підтримки блоку в регіоні.

Оскаржувана поразка

Враховуючи обставини навколо виборів, робити рішучі висновки з результатів виборів у Тернопільській області щодо ситуації в усій країні складно. Заяви БЮТу про те, що його рівень підтримки занижується, а «Єдиного центра» – завищується, не можна одразу відкидати. Більше того, хоча явка на рівні 51,1% - досить вражаючий показник, він значно нижчий за явку в 76,5%, зафіксовану в Тернопільській області на парламентських виборах у 2007 році.

Отже, реальний рівень підтримки БЮТ в Західній Україні – політичному осередку пані Тимошенко – навряд чи скоротився до однозначних показників. До того ж, партія Прем’єр-міністра насправді не може відставати від ПР в регіоні, на який розраховує пані Тимошенко, якщо вона хоче мати хоч якийсь шанс перемогти на президентських виборах, що мають відбутися в 2010 році.

Однак важко сперечатися з висновком, що підтримка БЮТ різко знизилася; питання лише в масштабах цього падіння. Підтримка ПР порівняно з 2007 роком натомість зросла більш ніж втричі – хоч і з дуже низького базового показника лише у 3%. «Наша Україна» також показала дуже поганий результат, здобувши лише 5,5% голосів, порівняно з 35,2%, які вона отримала (спільно з «Народною Самообороною») у 2007 році. Цілком резонно припускати, що «Єдиний Центр» пана Балоги виграв від послаблення підтримки БЮТ та «Нашої України».

Зменшення підтримки провідних партій та їхніх лідерів – це загальнодержавна тенденція. Згідно з результатами опитування, оприлюдненими Центром імені Разумкова в середині березня, щодо підтримки кандидатів на дострокових президентських виборах, підтримка пана Януковича знизилася до 17,1%, порівняно з 27,8% рік тому, а пані Тимошенко – впала до 15,7% з 25,3% рік тому. Підтримка пана Ющенка впала до 3,5% з 11,6% за той же період. Однак результати виборів у Тернопільській області дозволяють припустити, що рівень розчарування існуючим станом справ набагато вищий. І цю теорію підтверджують результати опитування, проведеного всередині лютого фірмою Research & Branding Group, співробітники якої просили виборців вказати їхнє ставлення до влади (респонденти могли вибрати більше одного варіанта відповіді). Лише 2,8% висловили повагу до органів влади, 3,4% - підтримку; 18,5% було байдуже. А останні дві відповіді шокують найбільше: 20% відчувають ненависть і більше 71% не довіряють органам влади.

«Це ж економіка, дурню»

Те, що народ міг відвернутися від своїх лідерів, не особливо дивує. Пані Тимошенко, згідно з опитуваннями, мала найвищий рейтинг минулого року, коли економіка зростала, а її уряд розкручував інфляцію за рахунок збільшення зарплат та пільг, а також намагався завоювати прихильність виборців програмою компенсації коштів тим, хто втратив свої заощадження в радянському «Ощадбанку». Той факт, що рівень інфляції наближався до 30% протягом кількох місяців всередині року, залишався на другому плані.

Однак з осені 2008 року українська економіка почала занепадати. Промислове виробництво в останньому кварталі минулого року скоротилося приблизно на 24% у річному вимірі, різко впав експорт, уряд терміново уклав угоду з МВФ щодо позики обсягом 16,4 млрд. дол., щоб запобігти фінансовій кризі, а внутрішні джерела кредитування були майже заморожені. Національна валюта, яка протягом кількох років торгувалася за курсом близько 5 грн. за 1 дол., впала до 8 грн. за 1 дол. наприкінці року. Неповернення кредитів і звільнення працівників різко зросли. У 2009 році ВВП й надалі скорочується, інфляція застигла на позначці більше 20%, ціни на газ мають різко зрости внаслідок угоди, яку пані Тимошенко під тиском уклала з прем’єр-міністром Росії Владіміром Путіним, а чвари у владних ешелонах поставили угоду з МВФ під загрозу. І хоча країна, здається, опинилася на краю руїни, пані Тимошенко і пан Ющенко, очевидно, приділяють надзвичайно багато часу боротьбі одне з одним замість того, щоб зосередитися на економічній ситуації.

Відкрите змагання

Припущення БЮТ про те, що адміністративний ресурс в Тернопільській області був задіяний на користь «Єдиного центру» і це спотворило результат, безпідставні. «Свобода» пана Тягнибока отримала по 2,4 голоси на кожен, відданий за «Єдиний центр», і немає підстав припускати, що її успіх зумовлений адміністративним ресурсом. Успіх партії в регіоні з сильними націоналістичними настроями свідчить про те, що виборці, розчаровані теперішніми політиками при владі, змінюють свої симпатії насамперед на користь лідерів, що підтримують популістський шовінізм, в умовах, коли зменшуються зарплати, збільшується кредитний тягар та зростає кількість незайнятого населення.

Одне питання, яке виникає після виборів в Тернопільській області, стосується ставлення електорату на сході і півдні Україні. Чи готові і чи в змозі там дрібні партії скористатися незадоволенням провідними партіями, відкушуючи великі шматки основного електорату ПР? Чи, може, пана Януковича омине небезпека, адже його партія не в уряді, а його соратники, можливо, мають сильніший контроль над суспільством і регіональними ЗМІ на сході і півдні країни? Лідер ПР може потішитися з подій у Тернополі не лише тому, що його підтримка там значно зросла, а й тому, що його рейтинг менш схильний до падіння ніж рейтинг пані Тимошенко.

У деяких європейських країнах місцеві вибори – це для виборців спосіб зробити застережний постріл чинній владі, а не беззаперечно заявити про свої наміри на майбутніх виборах. Якщо тернопільські виборці не намагалися подати сигнал, то президентські амбіції пані Тимошенко у серйозній небезпеці. Навіть якщо електорат надсилав попередження, є спокуса зробити висновок, що Прем’єр-міністру доведеться несолодко: у бюджеті дуже мало або й взагалі немає коштів на виплати, що можуть збільшити популярність, у той час як економіка може занепасти ще більше і здається маловірогідним, що економічне зростання знову розпочнеться до проведення президентських виборів.

Незважаючи на всі зусилля пані Тимошенко забезпечити собі підтримку у Східній Україні та нейтралізувати спротив Росії до її кандидатури в надії збільшити свої шанси на перемогу над паном Януковичем в президентській гонці, саме рецесія може її здолати. За теперішніх складних обставин небезпечно списувати з рахунку настільки кмітливого політика як пані Тимошенко, та, враховуючи події в Тернопільській області, більше не можна вважати очевидним, що вона та пан Янукович будуть єдиними, хто боротиметься за посаду президента наступного року.

Оригiнал матерiалу:
http://www.economist.com/agenda/displaystory.cfm?story_id=13354254

inozmi

Перша Українська Дивізія і ОУН

Ген. М.Капустянський

Перша Українська Дивізія (дивізія «Галичина») творилася у вирі запеклої боротьби двох диктатур — червоної і брунатної, — що змагалися на Україні за Україну (для себе) проти інтересів українського народу.
Цей фактор поклав свою печать на характер війни на Сході (Україна стала головним театром війни), на поставі обох ворогів українського народу, а також на його реакції в обороні проти смертельної небезпеки. Поза "тим перипетії боротьби на фронтах, зокрема зміна бойового щастя, змушували 3-ій Райх вживати різних заходів, щоб використати українських вояків для зміцнення свого фронту й забезпечення запілля.
Також для України була несприятлива політично-стратегічна ситуація: з одного боку Союз держав Заходу з СССР, з другого — нищівний режим німецької влади, диктували українцям потребу шукати різних засобів, як революційного так і політично-військового характеру, щоб рятувати національну гідність і субстанцію та маніфестувати чином свою волю до дальшої визвольної боротьби, — підготовляючи для неї сприятливі передумови.
Отже, цим мірилом треба розцінювати розвиток подій в Україні та постуляти, на яких було започатковано організацію дивізії «Галичина» та її Голгофу.
Узимку 1942/43 р., а також і на весну 1943 р., політично-стратегічна ситуація ґрунтовно міняється. Майже на всіх театрах війни, в Европі, Африці, навіть на Далекому Сході, а теж на морях і в повітрі, не тільки зупинено наступ держав Осі, а навпаки, союзники, перейнявши ініціятиву в свої руки, повели широко закроєну офензиву по операційних лініях загального для всіх, опрацьованого у Казаблянці, пляну. Його остаточна мета — повна капітуляція держав ворожої коаліції.

ЛЬВІВСЬКА ГАЗЕТА "НАШ ПРАПОР" ЗА СЬОГДНІШНЄ ЧИСЛО, ТІЛЬКИ 1935 РОКУ

ЄВНУХ ВІД ЛІТЕРАТУРИ

Активістка жіночого руху “FEMEN” Олександра Шевченко кинула в письменника Олеся Бузину тортом, під час презентації його книги “Поверніть жінкам гареми” в одному з книжкових магазинів в Києві.

Мотивом дій Шевченко слугували образливі, на колективну думку “FEMEN”, висловлювання на адресу жінок у новій книзі Бузини. Після того, як Шевченко кинула торт в Бузину, він не «розгубився» і почав викручувати руки дівчини, намагався її ударити.

Двоє відвідувачів магазину намагалися вступитися за дівчину, але Бузина бризнув їм в обличчя з газового балончика.

Олесь настільки злякався, що почав бачити навколо себе лише змовників, терористів і бандитів. Істерично розмахуючи балончиком, він погрожував всіх присутніх в магазині посадити у в'язницю.

Як повідомляє “FEMEN”, у ході інциденту два журналісти отримали серйозні травми очей, і були відправлені до лікарні. Прибулі на місце служба держохорони і наряд міліції, забрали усіх учасників у відділення міліції для з'ясування обставин бійки.

В Оболонському райвідділі міліції на Шевченко оформили штраф за дрібне хуліганство і відпустили.

"Сьогодні стало ясно і зрозуміло всім, що Бузина скандаліст тільки на папері, а в житті він боягуз і істерик! Відповідь “FEMEN” - Жінкам не потрібні гареми! Потрібні мізки окремим євнухам від літератури!" - Йдеться у заяві організації.

Жіночий рух “FEMEN” відомий своїми епатажними акціями. Так, у жовтні 2008 року активісти руху влаштували “Брудні ігри української політики” на Майдані Незалежності. Не меншої популярністі отримали акції “Бром-дезактивація”, а також “Україна - не бордель”.

aratta

ПЕРЕДАЧА BВC ПРО РІДНУ ВІРУ

Майстер-класи кафедри

МАЙСТЕР-КЛАС
доктора філософських наук
Галини ЛОЗКО

СЕМАНТИКА ТА ЕТНОЛОГІЯ РЕЛІГІЙ

Громадський лекторій
з використанням мультимедійних засобів навчання
та практикум з української етнокультури
Мета майстер-класу:
Набуття теоретичних знань про типологію, космоетичні концепції етнічних релігій, боротьбу та взаємодію природних і штучних світових систем, вивчення і створення альтернатив глобалізації;
Набуття навичок з української народної обрядовості за календарним принципом.

ЗІ СВЯТОМ ВЕЛИКОДНЯ!

Москалі московського пархату знову остервеніло дзвонили у дзвони своєї незаконнопоставленої каплиці, намагаючись перешкоджати Славленню Рідних богів... Але, скільки би шнурочкові не витися, все одно у петлю зів"ється!


http://www.youtube.com/watch?v=TOxs8TLrWX0

ПЕРЕДВИБОРНИЙ РОЛИК ФАШИСТСЬКОЇ ПАРТІЇ АВСТРАЛІЇ

http://www.youtube.com/watch?v=MrpRVW0ovHU

ОБЕРЕЖНО: СВЯЩЕНИК!

Священник насмерть сбил человека

Джип под управлением священника ехал со скоростью 120 километров в час.
В Чебоксарах на скамье подсудимых оказался настоятель церкви одного из местных сел.
Отец Геннадий Соминов обвиняется в том, что в сентябре прошлого года он насмерть сбил на пешеходном переходе человека.
По данным следствия, внедорожник священника мчался со скоростью 120 километров в час. Согласно показаниям свидетелей, после аварии отец Геннадий не пытался помочь пострадавшему и вызвать "скорую помощь".
"Джип остановился метрах в 150-200, проехал. Человек вышел, осмотрел машину и уехал. И все", – рассказал свидетель Сергей Горбунов.
Прокуратура намерена требовать для священника максимального срока – пять лет лишения свободы.
В то же время вдова погибшего Тамара Лаврентьева заявила, что не хочет жесткого наказания для подсудимого. Она уверяет, что уже простила отца Геннадия.

По материалам: Интерфакс-Религия
religare

А НОРМАЛЬНА ЛЮДИНА, НЕ ЗАРАЖЕНА ТУПОЮ ХРИСТИЯНСЬКОЮ ПОКОРОЮ, ВЛАШТУВАЛА БИ ПОКАЗОВИЙ СУД ЛІНЧА НАД ЦИМ ЦИНІЧНИМ ЖЕРЦЕМ ЦЕРКВИ КРОВОЖЕРНОГО БОГА ЯГВЕ І ЙОГО НЕЖИВОГО "СИНА".



На Кубани ищут священника, который совращал мальчиков

47-летний священник из Ставропольского края Роман Погребняк - отец троих детей - насиловал маленьких мальчиков!
- Пошли в лес сходим, за шишками? - так мужчина уговорил пойти с ним свою первую жертву - 10-летнего мальчугана из Мостовского района. - Я тебе сто рублей дам!
Мальчик согласился и сел в иномарку к доброму дяденьке. Уже в лесу священнослужитель жестоко надругался над ребенком.
- Если кому-то расскажешь - убью, - пригрозил Погребняк и уехал.
Растерянный, истерзанный Пашка побрел домой. Когда родители увидели бледного сынишку в порванной одежде, то не на шутку перепугались. Стали задавать вопросы. Тот расплакался и все рассказал. Мама побежала в милицию. Но стражи порядка, обшарившие все в окрестностях, так и не нашли мужчину.
А через несколько месяцев уже в другом районе края - Белореченском - Погребняк изнасиловал еще одного ребенка, которому не было и девяти лет отроду. На этот раз извращенец выследил свою жертву у речки.
- Если ты поможешь мне помыть машину, я тебе денег дам, - обратился к пареньку батюшка. Тот обрадовался, а добрый дяденька на него напал...
Ребенок рассказал бабушке, что произошло. Та кинулась в милицию. С внуком они подробно описали насильника. По приметам правоохранители вычислили, кто это мог быть - по фотографиям в паспортном столе.
Нагрянули в станицу Великовечную, где живет мать священника, но мужчины там уже не было.
- Не виноват сын, - открещивалась она. - Он хороший человек. Мне помогает. Священник к тому же…
Погребняка объявили в федеральный розыск.
- В отношении него возбуждено уголовное дело по статье 132 части 3 УК РФ (изнасилование). За это мужчине светит от восьми до пятнадцати лет тюрьмы, - рассказал руководитель Белореченского межрайонного следственного отдела СУ СК при Прокуратуре РФ по краю Виталий ПОНОМАРЕВ. - Но если учитывать, что на счету у мужчины не одно преступление, срок заключения может быть и больше.
Кстати, издевался над мальчиком Погребняк не только на Кубани. В развращении малолетних он был замечен и в Ставропольском крае.
- Это невероятно, - разводит руками отец Александр из Ставропольской епархии. - Провокация какая-то! Он у нас служил несколько лет, точно не помню. Положительный такой вроде. Люди к нему приходили за советом. Два года назад у него начались проблемы в семье. Он ушел в монастырь. А через год попросил перевести его поближе к маме - на Кубань, в Армавир - ухаживать за ней. Бумаги правда так и не оформили...
В Ставропольской и Владикавказской епархии Романа Погребняка помнят многие. И далеко не все отзываются о нем добрым словом.
- Получил приход и начал бесчинствовать, - говорит местный батюшка, просивший не называть его имени. Говорят, выпивать любил, жену бил...
В лоне церкви Погребняк оказался не совсем обычным путем. Во времена советского атеизма во всех епархиях, в том числе и на Ставрополье, катастрофически не хватало духовенства. Старые священники вспоминают, что зачастую рукополагали людей без духовного образования, лишь бы готовы были служить в приходах. Одним из таких «добровольцев» оказался Роман Погребняк. Пришел к тогдашнему владыке, поплакался на свою жизнь и попросился в епархию: мол, желаю служить Богу.
Молодому человеку поверили и после небольшой подготовки и женитьбы рукоположили в священный сан. Владыка помог приобрести домик в одном из сел под Ставрополем.
Как вспоминают старожилы, вскоре среди батюшек слух прошел, что вроде сидел отец Роман по какой-то нехорошей статье. Но где, когда и за что конкретно никто не знал, да и не то было время чтобы разбираться: служит вот и пусть служит дальше.
А вскоре отец Роман словно с цепи сорвался. Стал горько пить и частенько избивал матушку. Жена не выдержала и ушла от него. Он решил отомстить и… сжег их общий дом. Потом супруги помирились. Его переводили с прихода на приход. Но нигде он долго не задерживался. А с последнего прихода, говорят, его вообще отправили прямо в монастырь – исправлять свой буйный нрав. Это случилось после того, как он в очередной раз поколотил жену, сломав ей несколько ребер.

КСТАТИ
Если вам известно что-нибудь об извращенце, звоните по телефону дежурной части УВД Белореченского района: (86155) 2-32-41.

Фото: И. РОМАНОВ.
kp.ru

У НЕДІЛЮ - ВЕЛИКДЕНЬ! ГОТУЙМОСЯ.

Жінки громади пишуть писанки.


Фото: "шОКолада"

Свято сонця

Великдень древніший за Пасху

Великдень українці святкували не лише за багато сотень років до прийняття християнства, а й до народження самого Христа. Після весняного рівнодення день збільшується, тому й свято називається Великдень Дажбожий, тобто сонячний. І в цьому святі, які в інших весняних, переважає магія родючості. (Приміром, великодній коровай, котрий слов'яни називали бабою або куличем (калачем), був «жертовним посвяченням» родючості і плодовитості. Його випікали за принципом аналогії: чим вищий коровай, тим кращий урожай, тим більше приплоду матиме худоба. Сучасна паска — це і є той древній язичницький коровай з дріжджового тіста, і ніякого відношення до справжньої пісної єврейської паски він не має). Дажбог шанувався предками як Бог сонця, який на зиму ховає живильні промені, а навесні знову посилає їх на землю, чим несе благо, саме життя. Він — Бог добра, світла, життєвої сили. Він не тільки зігріває землю, а й стежить за тим, як на ній дотримується порядок.
Встановлено, що весняного, передвеликоднього посту в язичників не було. А от обряди очищення водою мали ритуальне значення. Особливо чистий четвер, коли вшановували покійних предків. Увечері йшли до лазні (мовниці) митися, брали з собою їжу: печеню, курку, масло, сметану, вареники, мед. Помившись і пом'янувши предків, залишали їм жертву з цієї їжі, теплу воду для купелі, а підлогу посипали попелом. На ранок приходили дивитися, які знаки залишилися на попелі, за ними ворожили і довідувалися про свою долю.
У понеділок після Великодня — знову обряди з водою. Парубки ходили на світанку по хатах, обливали дівчат, за що дівки обдаровували їх писанками. Цей день називався обливаним понеділком.
У великодні дні зустрічали й саму богиню Весну. Розкладали багаття, стрибали через нього — очищалися. Потім приносили жертву воді, пускаючи на річку хлібину. В цей день випускали на волю пташок, яких тримали у клітках. А саме свято мало назву Благовіщення, городні роботи можна було починати тільки після нього.
Тиждень після Великодня присвячувався вшануванню предків — Радуниця, або Тризниця. Влаштовувалися обіди на могилках родичів, моління про рід. Найархаічнішим обрядом були тризни — кінні змагання на честь померлих. Адже кінь (символ життя, недарма його фігурками прикрашали будинки), він мусив сприяти воскресінню їхніх душ. Побуджували «оклички» — закликання душ на землю, пробудження їх від зимового сну. Вважалося, шо душі Вважалося, що душі предків сприятимуть врожаю і добробуту своїх нащадків.
Згодом церква поєднала свято Благовіщення з культом Богородиці Марії, Великдень перетворила на Пасху, так само, як язичницьке Різдво Божича — в Різдво Христове.
До речі, культ Ісуса Христа став зрозумілим українцям саме через язичницьку інтерпретацію його, тобто через поєднання з культом Дажбога. Про це свідчить хоча б давній спосіб моління, який новонавернені християни застосовували за традицією: повернувшись на схід, обличчям до сонця як втілення Бога. Або сам зміст християнських молитв, манера звернення в них до Бога: іноді здається, що християни просто замінили у язичницьких молитвах імена богів.
Цікаво, що язичництво перейшло не лише в християнські обряди, а й в архітектуру і мистецтво. Приміром, давні магічні знаки включені в оздоблення храмів, зокрема Софії Київської. Цей храм втілює язичницьку ідею райського саду, яка матеріалізується в стовпах-колонах, що символізують стовбури дерев. Символіка орнаменту Софії — знакове
втілення ідеї безкінечності Весвіту, яка існувала на українській землі задовго до християнства.
Язичницькі корені української християнської обрядовості науковці прослідкують, до речі, не лише стосовно рілігійних свят. Сама назва нашого християнства — православ'я — також запозичена з язичницької термінології. Першою частиною цього слова є «прав», що у язичників мало сакрально-магічний зміст: це одна з трьох сфер буття — найвища Божественна сфера. Це Світ Богів, які правлять Всесвітом, та героїв, що загинули за свій народ і відійшли до Неба Богів. Слово «правда» колись мало багато значень: закон, звичай, присяга, суд, істина, доказ, справедливість, реальність. З «правим» у язичників пов'язано безліч повір'їв і прикмет, які дожили і до наших днів. Ми й досі, приміром, намагаємося вставати з ліжка правою ногою або ж побачити молодий місяць саме з правого боку.
Другою частиною терміна «православ'я» є слово «слава». Відомо, що в слов'янській міфології існувала богиня Слава. Це матір всяких чеснот людських, добродійниця всього людського роду. Жінки для богині Слави випікали короваї, варили вареники. Слава сполучає небо і землю, літає Жар-птицею по обох берегах Ріки-Раю — молочної дороги, що відділяє небеса від проявленого світу.
До речі, народи індоарійського походження, що поклонялися Славі, називали себе «славнії». На думку деяких дослідників, слово «слов'яни» також походить від імені цієї Богині. Предки українців вшановували Богиню ще дві тисячі років тому. її днем було 23 квітня. Від імені Богині Слави язичницька богослужба почала називатися «славленням». Термін «славословіє» означав пісню-молитву. Християни пристосували його до своїх урочистостей.
Ознаки язичницької богослужби проявлялися і в священних жертвоприношеннях, і в застосуванні ладану, кадила, в окроплені освяченою водою, в покладанні рук священика на віруючого.
На жаль, відлік цивілізованого розвитку нашого народу прийнято починати з моменту його християнізації. Ми надто неуважні до нашого язичництва, надто зневажливо ставимося до нього, вважаючи його убогим. Насправді ж у своєму повсякденному житті ми поводимося точнісінько так, як наші предки-язичники: стукаємо об дерево від наврочення; ждемо гостей, коли падає з рук якась річ; не вітаємося через поріг. Навіть хрещення, тобто привертання душі до Ісуса Христа, супроводжується язичницькою обоядовістю: чого вартий лише лише ритуал з квіткою. Пам'ятаєте, як ви хрестили своїх дітей і всім присутнім дарували пучечки квітів і трав, «щоб дитина цвіла, як квітка». Ви й досі зберігаєте ці пучечки за божницею і кидаєте квітки з них у дитячу купіль. Або язичницький обряд пострижин дитини: сьогодні священик просто не знає, куди подіти вистрижене на хрестинах волосся. Язичники ж колись пускали його за водою, або спалювали, або закопували під деревом, сповіщаючи предків про появу нової людини в роду...
Еге ж, ми так недалеко відійшли від наших пращурів: робимо те саме, що і вони, не розуміючи, на жаль, сакрального змісту дійства...
Отож в неділю — Великдень. Ми можемо досхочу називати його Пасхою, однак українське жіноцтво, як і тисячі років тому, творитиме великоднє дажбогове тісто, а на ранок усі ми даруватимемо одне одному писанки — знаки Дажбога і вічного життя.

За мотивами переказу уривків Історії релігії в Україні Майї Орел
"Україна Молода", 14 квітня 2001 р.

УКРАЇНСЬКИЙ МІЛІТАРНИЙ ПОРТАЛ

Побачив у yatswish

Краще будемо голодними...

У деяких продовольчих магазинах та навіть шкільних буфетах нам пропонують їжу, яка викликає рак та серцеві захворювання

Соломія СКОРИК

Більшість продуктів, які їдять школярі й студенти, — це їжа–сміття. Хоч батончики, соки та шоколадки й мають високу енергетичну цінність, проте харчова цінність у них дуже низька. У результаті така їжа шкодить організму, а при регулярному споживанні може розвивати серцево–судинні й онкологічні захворювання.


Барвники на сніданок

У державному підприємстві «Укрметтестстандарт» вирішили перевірити, як виконується спільний наказ міністерств освіти і науки та охорони здоров’я №620. «Який, у тому числі, забороняє реалізовувати у навчальних закладах продукти з синтетичними барвниками, ароматизаторами, підсолоджувачами, підсилювачами смаку та консервантами», — розказує начальник центру випробувань продукції ДП «Укрметтестстандарт» Володимир Семенович.

Проте щоб отримати зразки продуктів, працівникам держпідприємства довелося вдатись до обману — до шкільних буфетів їх так і не впустили. Довелось просити допомоги батьків — вони скупили майже весь асортимент буфету й із зацікавленням віддали працівникам «Укрметтестстандарту». Результати батьків навряд чи порадують.

Майже в кожному шкільному буфеті продаються чіпси. «Вони дуже шкідливі, адже в процесі термічної обробки утворюється акриламід», — додає експерт. Небезпечність хімічної речовини доведена не в одному науковому дослідженні. Ще у 1994 році фахівці Всесвітньої організації охорони здоров’я віднесли його до речовин «імовірно канцерогенних для людини». Тобто щоденне «зловживання» чіпсами підвищує ймовірність виникнення раку.

А досить популярний серед школярів «сніданок» — солодощі M&M містять штучні барвники. І виробники цього не приховують: на упаковці вказано аж сім барвників, які використовуються у продукті. «Відповідно до наказу, такі цукерки заборонено реалізовувати в навчальних і тим більше дошкільних закладах», — наголосив Володимир Семенович.

А на десерт — інфаркт

І якщо зі штучно зафарбованою продукцією в буфетах можна хоч якось боротись, то про небезпеку транс–ізомерів залишається тілько говорити. Наразі законодавство регулює їхній вміст лише у спредах. За вимогами, в жирі допускається щонайбільше вісім відсотків ізомерів. Водночас підприємства активно використовують жир зі значним вмістом транс–ізомерів для виробництва вафель. Так, із семи перевірених експертами «Укрметтестстандарту» вафлів і вафельних батончиків чотири мали значний відсоток транс–ізомерів ненасичених жирних кислот.

Відштовхуючись від діючих для спредів норм, експерти встановили, що деякі виробники явно перестаралися. За результатами дослідження, у вафлях компанії «Конті» вміст «ізомерів» 31 відсоток, «Лагода» — десять відсотків, а вафлях «Рошен» — дев’ять відсотків.

«Нам кажуть, що ми не медики: питання впливу на здоров’я — не наше. Проте читати вміємо: інформації про шкоду транс–ізомерів достатньо», — відзначає Володимир Семенович. Одне з останніх масштабних досліджень провів наприкінці 2008 року Департамент політики в галузі економіки та наукових досліджень Європарламенту. За його результатами, щоденне вживання п’яти грамів транс–ізомерів на 29 відсотків збільшує ризик виникнення серцево–судинних захворювань.

Також від вживання таких солодощів підвищується імовірність ожиріння, діабету, онкологічних та неврологічних захворювань, порушень зору. «Читаючи такі дослідження, ми не можемо залишатись осторонь. Ми закликаємо МОЗ пронормувати вміст транс–ізомерів у жировмісних продуктах», — наголосив начальник центру випробувань продукції «Укрметтестстандарту».

Життя врятує інформація

Ефективно ж захистити українців від небезпечних продуктів досить складно: виробники не завжди зазначають дійсний склад продукту на упаковці. А для проведення офіційної перевірки контролюючі органи зобов’язані попереджати підприємців аж за десять днів до її проведення. «За цей час власник встигає усунути всі технологічні недоліки, і коли ми приходимо — перевіряти вже нічого», — розказує заступник генерального директора «Укрметтестстандарту» Володимир Місячний.

Так трапилось, наприклад, із виробниками згущеного молока. Провівши експертизу, дослідники виявили у продукті понад 97 відсотків рослинних жирів, хоча за вимогами у молочній продукції їх узагалі не має бути. Тоді вони попередили підприємства про перевірку, і в результаті — жодних порушень чи недозволених складових. «А коли через місяць закупили ту ж продукцію у роздрібній мережі — у «згущенці» знову переважали рослинні жири. Виходить замкнене коло, і ми нічого вдіяти не можемо», — підсумовує Володимир Семенович.

Крім того, через недостатність фінансування неможливо провести детальний аналіз продукції. «Перевірка часто зводиться лише до візуального і органолептичного контролю. В окремих же випадках доводиться перевіряти продукцію на підприємствах, які мають випробувальні лабораторії», — визнає Володимир Місячний.

УМ

НА ПИСАНЦІ ДОЛЮ ПИШУТЬ

У неділю - Великдень. Наш, справжній Великдень, а не християнський, похідний від Песаха. Сьогодні наші жінки писали писанки, готуючись до неділі. Що ж таке справжня писанка? От і видобув я стару вирізку із газети "Україна Молода" за 14 квітня 2001 року, статтю із якої (журналістки Ліни Кушнір) і викладаю тут.

Соромно зізнатися, але коли я йшла на зустріч із писанкаркою Ольгою Сахно, навіть не підозрювала, що писанка від крашанки відрізняється не просто розмальованим «костюмом». Пізніше переконалася, що мої знайомі колеги мають не більші уявлення. Пофарбовані, як правило, в один колір крашанки здавна були обов'язковою святковою стравою на великодньому столі поряд із традиційними для цього дня короваєм та запеченим м'ясом. Крашанками вітали один одного з Великоднем, цокалися. Зрештою, їх варили і, як будь-яку страву, їли.
А писанки — то вже частина народної магії, справжня таїна, яку сучасному українцеві, нажаль, незбагнути й не осягнути.

Пані Ольга за освітою інженер-технолог. Але так сталося, що замість взуттєвої фабрики юна Ольга Сахно опинилася серед істориків і археологів. Почала вивчати загадкове Трипілля, де вперше познайомилася з писанкою. І чим більше вивчала й вникала, тим сильніше її захоплювала ця наука. Так-так, саме наука бо писанка — це не мистецтво і навіть не ремесло, — каже пані Ольга. — І ніяка вона не традиційна, як зараз полюбляють говорити. Це наука майбутнього, яка вражає своєю глибиною». Писанка — цесправжній ритуал, своєрідний зв'язок людини з Космосом. Усе, в чому людина відчувала потребу, загодовувалося у магічний зміст писанки. Разом зі своєю енергетикою писанкарка доносила таємний зміст розписаного яйця Богам.

Цікаво, що до захоплення писанкою пані Ольга навіть ніколи не малювала. «В писанці не обов'язково має бути довершеність ліній, головне — суть, яка закладена в ній», — каже жінка. Хоча зараз робить і художні писанки, має колекцію зі 116 авторських мініатюр — саме так вона називає писанки, які не є ритуальними. «Яйце взагалі є атрибутом магічності. Навіть чисте, не розписане, — каже писанкарка.—Адже яйцями переляк викачують, за їх допомогою знімають порчу. А розпис — це своєрідний код, який лише підсилює магію яйця».

Помиляється той, для кого мереживо на писанках — просто набір знаків-прикрас. «Ось цей квадрат, розділений на чотири частини з крапками посередині, — житниця, символ засіяного поля. Це оберіг, який охороняє ниву і майбутній врожай, — веде далі пані Ольга. — Перед засіванням поля відбувався спеціальний ритуал, писалася писанка, яку потім закопували в землю. Гілочки — символ дерева життя (дерева для наших предків взагалі були священними, вважалося, що у їхній кроні живуть Боги. Стріли і дубові листочки — символіка Перуна. А ось ці грабельки—символ дощу. Колись писанками з такими знаками наші предки випрошували у Богів живильної вологи для спраглої землі. Хоча зараз до цього ставляться скептично, я чула, що в Канаді один науковець навіть захистив дисертацію на тему, як викликати писанкою дощ. До нього звернувся фермер,який неодноразово проводив такий ритуал з писанкою, а вчений науково обґрунтував його».

Знак схожий на трисуття — це Оранта, символ Берегині. А три язички, розміщені по колу, — символ вогню. Тваринний світ на писанці — олені, коні, корови — символізував багатство і добробут людини. Квітами вшановували богів. Солярний знак (геометрично правильна зірка або квітка) — символ сонця. Спіраль (меандр)— символ нескінченності світу і душі.«Свого часу я прийшла до думки, що ці магічні знаки — це живий організм, — говорить моя співрозмовниця. — Якось інтуїтивно це відчувала. А недавно переконалася, що все це й справді значно серйозніше, ніж здається на перший погляд. Я була на ярмарку в Сорочинцях разом з колегою, у якої багато писанок по Трипіллю. Підходять до нас молоді хлопці з Києва і, роздивившись писанки з меандрами, кажуть, що на комп'ютері за допомогою спеціальних формул вони вивчали цей знак і прийшли до висновку, що це... живий організм. Тому я не пишу Трипілля. Бо просто боюсь. Чим більше вивчаєш, тим більше розумієш усю відповідальність того, що робиш». Ось ще один штрих до «портрета» загадкового меандра. У 1698 році швейцарський математик Бернуллі розрізав спіраль навпіл. А коли випрямив залишкові відрізки — отримав гармонійну шкалу, яка піддається математичному аналізу (до речі, розрізану спіраль зустрічаємо на трипільських і античних амфорах). Так народився закон, який потім Леонардо да Вінчі назвав законом «золотого перетину» і який у XIX столітті німецький вчений Цейзинг оголосив універсальною пропорцією природи і мистецтва.

«Маю задум видати збірку символіки з її тлумаченням і розшифровкою,— ділиться планами писанкарка. — Адже символіка, яку ми зустрічаємо на писанках, присутня і у вишивці, і в кераміці, і в різьбі по дереву. Це все не просто складові однієї нашої культури, це обереги. А наші співвітчизники, на жаль, взагалі не орієнтуються в символах. На виставках і ярмарках я маю змогу спостерігати за іноземцями, німці дуже добре знають писанку і вільно «читають» символіку. До речі, писанку першими дослідили саме німці. Цьогоріч мені навіть замовили 13 ритуальних писанок у Німеччину».

Писанка може бути закодована як на позитив, так і на негатив. Тому купувати писанки, не вміючи їх читати, не варто. Тим більше видуті, тобто писані на порожньому яйці. Із заплідненого яйця народжується все живе — від одноклітинного організму до людини. Навіть земна куля за будовою схожа на яйце. А його шкаралупа нічого не варта.

Своє значення мають і кольори. Жовтий - символ сонця і зірок. Червоний - колір радості й повноти духу. Зелений - пробудження природи. Синій символізує небеса. Дуже популярним був коричневий колір у різних відтінках — символ землі, адже українці — землероби.Чорний теж символізував землю, але в більш сумному контексті, адже з писанками також ховали людей.
Отже, писанка не є суто великоднім атрибутом, як більшість гадає. ЇЇ писали протягом року до різних свят, на весілля, дарували на добробут і на пару (її замовляли для самотніх людей або ж дівчата на виданні). Магією писанкарства володіли лише окремі жінки, обов'язково заміжні, які мали повноту: чоловіка, дітей, добробут у хаті, були щасливі у шлюбі. Чоловіки взагалі писанок не писали, вони воїни. А виготовлення оберегів, яким власне і є писанка, було прерогативою жінок-берегинь. «А зараз за писанку беруться всі, кому не лінь, або хто хоче грошей заробити, — обурюється майстриня. — А те, що писанкарство ввели навіть в шкільну програму — це просто святотатство. До мене приводять хлопчиків учитися. Я їм розповідаю про писанку, але не вчу. Бо писати обереги — це свята нагорода жіноцтва». Майже за десять років професійної роботи Ольга Сахно написала тисячі ритуальних писанок, у тому числі й на замовлення. Але писанка з'являється тоді, коли люди знають чого саме хочуть, чого їм не вистачає в житті. Бо деякі замовляють просто цяцьку з гарним малюнком.

Написання писанки — це вже своєрідний ритуал. Пишуть її помившись, у чистій хаті біля вогнища (свічки), коли домочадці полягали спати. Для розпису вибирають ціле яйце, нетріснуте, бажано домашнє, щоб було запліднене, інакше втрачається його магічна сила. І ні в якому разі яйце не вариться, бо з вареного не буде життя. За законом писанкарства, оберіг має зберігатися рік, до Новоліття чи чергового Великодня, а потім пишеться нове яйце-райце, адже протягом року в людини щось змінюється у житті, вона прагне чогось іншого, відповідно, замовляє щось нове для себе. Стара писанка закопується в землю. Викидати її чи бити негоже. Коли розбилася ненароком, то її треба поховати. Хоча особливо дорогі писанки, приміром, весільні, можна зберігати скільки завгодно, хоч і сто років. У пані Ольги була писанка «віком» 25 років. На жаль, при переїзді до нового помешкання раритет розбився.

Своє вміння пані Ольга намагається передати 11-річній доньці Богдані. «Їй ще не прийшло це прозріння, а можливо, й не прийде, бо це не кожному дано», — каже писанкарка. Зараз художня виставка Ольги Сахно експонується у Музеї друкарства в Лаврі. «На жаль, ритуальні писанки, зроблені на справжніх яйцях, неохоче беруть на виставки, бояться, що поб'ються. Але моя мета — доносити до людей правдиву писанку, а не порожню цяцьку, яка не несе справжньої суті. Бо то вже не наука, а новостворений вид мистецтва на сферичній формі».

Ліна КУШНІР.