Правий Марш Пам'яті Максима Чайки у Києві

Минуло 40 днів із дня загибелі Максима Чайки. Різні люди та групи по всій Україні пам'янули Максима у різні способи. Ми всі пам'ятаємо Макса і те, що перед тим як померти в ім'я України, він жив в ім'я України. Пам'ятаємо Чайку та всі його правильні діяння за життя. Його справу буде продовжено.

Суботнього вечора, 30 травня, від парку Шевченка розпочався Правий Марш Пам'яті Максима Чайки. У Марші взяли участь члени Київського осередку Організації, її активні прихильники та просто небайдужі українці. Всього зібралось близько семидесяти чоловік.

Марш проходив під гаслами: «Чайка Максим! - Не пробачим, відомстим!», «Герої не вмирають – вони живуть в віках! Герої не вмирають – вмирають вороги!», також звучала п`ята точка декалогу та інші, вже традиційні, гасла Організації.

Колона учасників Маршу пройшла центральними вулицями столиці та завершила свою ходу біля церкви на Аскольдовій Могилі. Біля могили Крутян Голова Київського осередку Організації друг Сполох промовив заключне слово, в якому наголосив на тому, що «...соціал-націоналісти не мають права програти битву за Україну, бо надто щедро наша земля полита кров`ю борців. Ми маємо розуміти, що Максим став першим з нас, хто загинув за Ідею, але до нашої Перемоги ще не один боєць Організації поляже в бою, багато з нас опиняться в тюрмах, а хтось зламається під тиском антиукраїнської системи, але ми не повинні боятись, бо кожна Велика Справа рясно полита кров`ю героїв. Ми не маємо права програти, на нас дивляться з неба душі Героїв. Ми маємо помстити смерть Великих Лицарів і здобути Велику Україну».

patriotukr.org.ua





http://www.youtube.com/watch?v=EIrcay7i7ek

МАЛАНЮК. СПОДОБАЛОСЯ.

Ти, у кого і нерви - бандура,
В чиїм серці ридає раб, -
Стань шулікою, вовком, буй-туром,
Тільки просто, просто - на Муром -
Заграбоване граб!
Ти, що змиршавів у корості,
Вигноїв власне ім’я, -
Всю палючу отруту злості
На сусальне злото Кремля.
За набої в стінах Софії,
За криваву скруту Крут, -
Хай московське серце Росії
Половецькі пси роздеруть.

Дякую lewus

Дивізія "Галичина" на спільноті history_ua визнана злочинною організацією.

Боязнь подивитися історії у вічі і визнання власної нації беззубою і меншевартісною застивила доглядачів спільноти написати мені от таке:

Щодо деяких інших записів, зокрема, стосовно дивізії "Галичина". Як відомо, дана дивізія, подобається нам це, чи не подобається - структурно входила до складу СС, яка в цілому була визнана злочинною організацією на Нюрнбергському процесі. Безвідносно до того, вчиняла вказана дивізія злочини проти людства, чи не вчиняла - питання її приналежності до вказаної організації є незаперечним фактом. Таким чином не припустимо є використання даної спільноти у її популяризації, як таке, що суперечить законам України. Прошу вас видалити такі теми зі сторінок спільноти.

І тому я віднині припиняю туди постити.

Спогад про Юрія Клена

Орест Корчак-Городиський

При кінці липня 1941 р. я приїхав до штабу тилових частин 17-ої армії під командуванням ген.-пор. Ренца, який розмістився у містечку Ладижин над Бугом. Наступного ранку, після зголошення сот. Мархтадерові, переходячи коридором кол. шкільного будинку (перебудованого з католицького костела), в якому приміщувалася канцелярія, я зустрів сотника спеціяльного призначення (Зондерфюрер «К»), якому віддаю почесть. Він, подаючи руку на привітання, запитав мене прекрасною українською мовою:
— То ви приїхали вчора до нас як новий перекладач?
Я здивувався, бо не сподівався почути від німецького офіцера такої гарної української мови.
- Називаюся Освальд Бурґгарт. Чули таке прізвище?
— Не чув. — Звідки я б мав знати того німця? - думаю. Спостерігаю його ближче. Похожий він радше на професора-науковця, як на офіцера. Симпатичні, веселі очі, безустанна усмішка на на його лиці.
— То ви галичанин. Із Станиславова, — кажете. А чи читали «Вісник» Донцова?
— Ясно, що читав.
— А читали поему «Прокляті роки»?
— Юрія Клена? Читав. Маю навіть у своїй бібліотечці, — відповідаю на запитання і дивуюся темі розмови.
— Я, власне, Юрій Клен. Це моє літературне псевдо.

ЗВЕРНЕННЯ ДО ПАРЛАМЕНТУ ПОРТУГАЛІЇ

Дорогі українці!

Просимо Bас поставити свій підпис під зверненням

до Парламенту Португалії,

законодавчо визнати Голодомор 1932-1933 років - актом геноциду проти українського народу.

Assinar Petição

link referente à petição:

http://www.peticao.com.pt/fome-genocidio-ucrania

Ver Signatários | Assinar Petição

Destinatário: Assembleia da República

Fome-Genocídio da Ucrânia 1932-1933 (Holodomor)

Гарант Конституції не гарантує дотримання закону

25 травня 2009 року, в Окружному адміністративному суді м. Києва відбулося судове засідання за позовом Анатолія Ільченка до Президента України Віктора Ющенка щодо визнання незаконними Указів Президента від 24.03.2008 №256/2008 «Про відзначення в Україні 1020-річчя хрещення Київської Русі» та від 25.07.2008 №668/2008 «Про День хрещення Київської Русі – України».
Звичайно ж, суд закінчився не на користь позивача, хоча спостерігаємо відверте порушення Конституції України. За Основним Законом, церква відокремлена від держави. Значить і укази – відверто протизаконні. Адвокат Президента не міг достатньо аргументувати позицію людини та установи, яку представляє. Тим не менше, суд закінчився на користь гаранта Закону і Конституції. Суд признав дії Президента правомірними і відмовив у задоволенні позову.
Суд не взяв до уваги жодних поданих позивачем документів, які підтверджують його позицію.
Отже, витрати на святкування однієї із конфесій повинні взяти на себе представники всіх віровизнань держави і атеїсти.

Звичайно ж, позивач не намірений на цьому зупинятися і звертатися у вищі інстанції, аж до Європейського суду.

Анатолій Ільченко – вчитель-пенсіонер, за плечима якого кілька виграних справ із мовного питання.

Попередньо ТУТ ТУТ і ТУТ

ІЗ ОСТАННІХ РОБІТ ДМИТРА ЗГОННИКА, УКРАЇНСЬКОГО ІЛЮСТРАТОРА

z-g-o-n-n-i-k

ОСТАННІЙ ДЕНЬ ПЕРШОГО УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЧОГО, ІМ. ГЕТ. Б. ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ПОЛКУ

В. Сім'янців

Я знав, що те сталося зараз після Свят Різдвяних. Тепер, коли маю книжку О. Доценка «Зимовий Похід», читаючи її пильно стежив, чи десь в наказах зазначено трагічну дату останнього дня нашого полку. На жаль, такого немає ні в текстах, ні в наказах. Можливо, що ту подію відмічено в наказах у Запорозькому корпусі. В згаданій книзі використано переважно накази до Армії.
Але на сторінці 50 є «Наказ по Військам УНР», під датою 11 січня 1920 р. Ч. 15 — цитую уривок:
«1. Обстановка: м. Умань в 4 години ранку 11 січня провокаційно занята Волохом. Частина нашого гарнізону обезброєна, частина відступила і залишила Умань. Штаб 6-го Загону захвачено в полон; заграбовані значні суми і обмундировання багатьох наших частин».
В 2-ому відділі наказу:
«Загальне завдання: Всі групи мають завтра 12 січня стати на марш з метою вийти на вихідні точки для наступу на Умань».
Але вже в наказі: «Наказ Військам УНР 16 січня 1920 року, 15 год. 25 хвилин» є уступ: «По відомостям розвідки і козаків утікаючих, 11 січня увійшли в Умань большевики-комуністи, силу яких відгадують одні до 2,000 чоловік, другі до 5,000 добре озброєних кулеметами і ручними гранатами при 4 гарматах. Маючи на увазі повну готовість ворога до бою і донесення Волинської Дивізії про відсутність набоїв, всім частинам наказую відійти в райони Голованівське-Покотилово, щоб зберегти козацькі сили на більше слушний час».
Все це збігається з моїми спогадами, що я їх списав, але Богданівського полку, як окремої частини, ніде там не згадується. Треба думати, що полк був тоді вже або Шостим загоном, або належав до Шостого загону. Мені пам'ять не заховала, щоб в Умані були інші частини, крім нашого Богданівського полку.
Богданівський полк зайняв Гумань десь в січні 1920 року, по Різдвяних святах. Та частина Кінної сотні, в якій я був у той час, мала таке завдання: відійти зі Степківки в становлену годину, після відходу цілого полку, десь в дорозі, на означеному пункті затриматися до визначеної години вночі і, аж тоді, йти до Гумані. Щось на ар'єргард подібне, чи польову заставу.
Виконавши все, як було в наказі, поспішили ми до Гумані. Все йшло добре: на заставі, в передмісті Гумані, нас чекали квартир'єри. Довго діставалися ми вночі до призначених нам квартир, але накінець відпочивали і коні й ми.

СУД: АНАТОЛІЙ ІЛЬЧЕНКО ПРОТИ ПРЕЗИДЕНТА -2

25 травня 2009 року, в Окружному адміністративному суді м. Києва за адресою вул.Хрещатик, 10 (3-тій поверх) о 17.00 год. призначено судове засідання за позовом Анатолія Ільченка до Президента України Віктора Ющенка про визнання незаконними Указів Президента від 24.03.2008 №256/2008 «Про відзначення в Україні 1020-річчя хрещення Київської Русі»

та від 25.07.2008 №668/2008 «Про День хрещення Київської Русі – України».
Додаткова інформація та допомога позивачу за тел. у Миколаєві 8-(0512) 44-32-84.

Всіх небайдужих прохання підтримати Анатолія Ільченка.

Подробиці ТУТ

ТАК КТО ЖЕ ВСЕ-ТАКИ ВЫИГРЫВАЕТ БИТВУ ЗА ИСТОРИЮ, УКРАИНА ИЛИ РОССИЯ?

Чуть ли не каждый день мы слышим фразу «Кто контролирует прошлое, тот контролирует будущее». Мало того, мы являемся свидетелями жесточайше войны между Украиной и Россией за историю! Ни дня не обходится без обвинений, пропагандистских речей и выступлений, «документальных» фильмов и т.д. В стране-недоразумении уже дошли до того, что комиссию какую-то там создают.

А кто же все-таки, на ваш взгляд, выигрывает в этой битве? Лично я уверен, что Украина!!! На это у меня есть несколько аргументов:

1. Россия, имеющая свою далеко не однозначную историю (пусть и очень короткую – всего 500 лет каких-то), вместо того чтобы заботиться о «выравнивании шероховатостей» не только не делает этого, а пытается еще и повлиять на украинскую историю. При этом украинцы не ставят задачу повлиять на умы кого-то вне своих территорий.

2. Российская власть ТАК и не усвоила главный урок истории: украинцы всегда были и останутся украинцами, и не будут плясать под российскую дудку. Те кто хоть немного изучал историю Украины, должны помнить, что в свое время российские цари не могли найти подходящую для себя кандидатуру украинского гетмана. И несмотря на все заверения в преданности, люди, овладевавшие булавой, начинали вести проукраинскую политику. Такая же ситуация складывается и в нашей новейшей истории. Прославлять УПА в учебниках истории начали не при Ющенко! И не при Ющенко портрет Мазепы поместили на десятигривневую банкноту!

3. У России попросту нет ресурсов навязывать свое мнение украинцам. Максимум на что они способны – это довести до белой горячки свое собственное население, которое бьется в истерике от ненависти к Украине, но понимает, что сделать ничего не возможно.

censor.net

Екс-викладач військово-морського училища колишнього СРСР розповів, що піратами командують його студенти

Сомалійськими піратами командують колишні військовослужбовці національних ВМС цієї країни, які пройшли навчання у військово-морських училищах колишнього СРСР.

У цьому переконаний контр-адмірал запасу Сергій Близнюк, який раніше викладав в одному з таких навчальних закладів у Баку, пише "Газета по-київськи".

"Там (серед піратів - прим.ред.) дуже багато колишніх військовослужбовців Сомалі, які чудово володіють тактикою ведення морського бою. Більшість з тих 40-50-річних моряків пройшли навчання у колишньому СРСР. Я викладав свого часу у військово-морському училищі в Баку - у нас навчалося 70-80 сомалійців на рік", - зазначив він.

Близнюк розповів, що у той час радянські офіцери готували фахівців для ВМС суверенної держави, оскільки тодішній президент країни Сіад Барре (колишній генерал, очолив країну у 1969 році після військового перевороту) хотів побудувати соціалізм у Сомалі.

"СРСР навчав не лише вихідців з Сомалі, але і з Ємену, Ефіопії і будь-кого. Хто ж гадав, що це обернеться проти нас?", - додав контр-адмірал.

Близнюк також вважає, що пірати заздалегідь знають, яке судно і з яким вантажем повинно йти біля їхніх берегів. "Загарбники заробляють від 20 до 100 млн доларів на рік. На ці гроші можна отримувати інформацію і контролювати судноплавство", - впевнений він.

На його думку, пірати використовують "3-4 кораблі-"матки", які несуть на борту моторні човни". Такі кораблі, за словами морського офіцера, можуть ходити під прапором будь-якої держави, і виявити їх важко.

При цьому, за словами Близнюка, саме захоплення судна відбувається за лічені хвилини. "З часів знаменитого пірата Моргана мало що змінилося. Захоплення стається вночі. Радіолокатори не можуть виявити пластмасові або дерев'яні човни загарбників. Локатори їх "не бачать", тому що сигнал відбивається лише від металу. Штурм судна відбувається за 15 хвилин: швидкохідні катери йдуть на абордаж, закидають на борт кішки (заломлені крюки) і підіймаються на палубу", - зазначив він.

За словами Близнюка, навіть наявність військового конвою поблизу береігв Сомалі не гарантує захисту від нападу корсарів. "Чим швидше моряки виконають завдання по доставці вантажу, тим більше отримають. За плавання поблизу побережжя Сомалі люди отримують надбавку «за ризик». Кожна додаткова доба переходу невеликого судна коштує, мінімум, $8 тис., а великого - близько $20-25 тис. Але військові кораблі не можуть супроводжувати всі судна одразу. Тому моряки поспішають, усвідомлено йдуть на ризик і пливуть без охорони."

За його словами, в таких випадках "морське бюро рекомендує "не проявляти зайвого героїзму". Можна маневрувати, посилати сигнал SOS, збивати загарбників натиском води з пожежних рукавів. Але не застосовувати зброю - на цивільних судах взагалі його бути не повинно. Пірати вважають за краще захоплювати не великий лайнер із сотнями пасажирів, а торгове судно, команду якого можна замкнути в одній каюті.


Тікають від піратів тільки швидкохідні судна - балкери, турбоелектроходи, але не танкери. Звертаю вашу увагу: на сьогодні жодного судна під українським прапором не було захоплено. У полон потрапляють судна приватних судновласників, які ігнорують правила", - наголосив Близнюк.

Втім, якщо у полон потрапить усе-таки судно під українським прапором, контр-адмірал вважає, що все одно "нічого не зміниться: держава не веде переговори з піратами - це ті ж терористи, тільки на воді. Домовляються судновласники або найняті ними посередники. Викуп підстібає піратів до нових захоплень, але штурм - не панацея і може призвести до непередбачуваних наслідків і невиправданих жертв", - зазначив він.

"Можна відправити хоч спецназ, хоч космонавтів. Нічого не вирішиться! Тому що морське право не дає чіткого визначення, як розбиратися із загарбниками. Остання резолюція Радбезу ООН говорить, що всі держави мають боротися з піратством: заарештовувати і передавати третій країні, на сьогодні це Кенія. Але парадокс: нещодавно німецький корабель полонив піратів і передав Кенії. Загарбники подали позови до суду Німеччини про те, що їх погано утримують, порушують їхні права...", - сказав Близнюк, додавши, що зараз в України немає можливості придбати у США "антипіратський" корабель.

Разом з тим контр-адмірал вважає ефективною міжнародну операцію "Атланта", яка проводиться біля берегів Сомалі, проте, на його думку, навіть цими силами не можна перекрити 1800 морських миль і не допустити, щоб жоден піратський корабель не вийшов із сомалійських вод. "Поки не буде виявлено і знищено кораблі-"матки" і бази корсарів на узбережжі - напади будуть", - впевнений він.

Як відомо, через напади, яких стало значно більше, 10 листопада Європейський Союз схвалив рішення щодо проведення першої в своїй історії військово-морської операції "Атланта". 8 грудня минулого року "Атланта" стартувала.

Втім, ця операція не перешкодила піратам бути ще активнішими. У результаті, кількість нападів піратів на судна в Аденській затоці і в районі східного узбережжя Сомалі на початок травня перевищила аналогічний показник за весь минулий рік.

Між іншим, на сьогодні в полоні у піратів - 34 українських моряки на трьох суднах не під українськими прапорами. Зокрема, судно "Аріана" з українським екіпажем (24 людини) було захоплено сомалійськими піратами 2 травня.

Контейнерне судно MV Hansa Stavanger захопили 5 квітня, серед членів його екіпажу - двоє громадян України.

Судно Marathon, на якому 8 громадян України, сомалійські пірати захопили на початку травня.

А вчора сомалійські пірати звільнили четверте судно - захоплене 25 квітня судно Patriot під прапором Мальти, серед членів екіпажу якого один громадянин України.

При цьому іспанська радіостанція, яка нібито дістала секретний документ європейської розвідки, запевняє, що піратів Сомалі, які атакують кораблі в Аденській затоці і Індійському океані, направляє до цілей команда "консультантів" у Лондоні.

А під час тривалої історії із звільненням судна "Фаїна" з українським екіпажем на борту низка ЗМІ повідомила, що пірати захопили судно за вказівкою з Одеси, знаючи, що на його борту є вантаж зброї.

aratta

РЕКОМЕНДУЮ

Доктор Ендрю (Андреас) Андерсен. Центр Воєнних і Стратегічних Досліджень (CMSS). Канада.

Українська історія. Обов"язкове для прочитання.

ХРЕЩАТИК МАЄ ТАЛАНТИ

ПОПЕРЕДЖЕННЯ

Українські партизанські летючки в Югославії

Під час 2-ої світової війни багато українців воювало не тільки на різних фронтах, але й переживало війну в різних країнах. Досить мало знаємо про життя та відносини серед української колонії в Югославії. Деякі вістки дійшли були до нас про участь українців у Хорватській дивізії, яка воювала на Східньому фронті, та про суди й екзекуції деяких українців по війні за співпрацю з німцями чи за співучасть по стороні хорватів у їхніх порахунках з сербами. Якщо українці дійсно брали яку-небудь участь по стороні хорватів у винищуванні сербів, то таке поступовання одиниць чи груп не було розсудливе, тим більше, що боротьба була дуже жорстока й безоглядна. Хорвати використовували німецьку опіку й винищували нераз дощенту цілі села, чим не приносили собі ніякої слави. Зрозуміла річ, що після прогри німців, відбулися відплатні репресії з боку нового комуністичного уряду Югославії.
Треба завдячувати проводові українців у Югославії, який поставився льояльно до всіх народів Югославії та не вмішувався в їхні внутрішні чвари, роздори й непорозуміння, що українці не зазнали великих репресій зі сторони уряду.

Уголовное дело возбуждено в отношении создателя креста в кузбасском лесу

Следственными органами по Кемеровской области расследуется уголовное дело по признакам преступления ст. 282 УК РФ (возбуждение ненависти либо вражды). В совершении преступления подозревается житель города Таштагол, изобразивший крест, который, как сообщили в пресс-службе управления СКП РФ по Кузбассу 20 мая, является «по виду является противоположностью немецкой свастики».

В гараже и доме мужчины изъята винтовка и патроны калибра 5.6 мм.(813 штук). Изъяты инструкции по изготовлению взрывчатого вещества в домашних условиях (распечатки из интернета), листовки, диски с фильмами, которые входят в федеральный список экстремистских материалов, диски, распространяемые одной из неофициальных организаций. Как отмечают в управлении, ее конечная цель – «насильственное изменение государственного устройства путем вооруженного переворота».

Дознавателем ОВД по Таштагольскому району возбуждено уголовное дело по признакам преступления, предусмотренного ч.1ст.222 УК РФ (незаконное хранение оружия). В отношении подозреваемого избрана мера пресечения в виде заключения под стражу. В вязи с тем, что изъятые материалы (листовки, диски), по предварительным данным, носят экстремистскую направленность, уголовное дело передано в следственные органы Следственного комитета при прокуратуре РФ по Кемеровской области.

Как ранее сообщалось, автора рисунка диаметром 13, 5 метра задержали кузбасские милиционеры после того, как местные жители принесли им фотографии изображения. Задержанный мужчина сообщил милиции, что он придерживается старославянских верований, поклоняется свету и нанесением орнамента на земле и разведением на нем огня он отметил наступлегние нового этапа в своей жизни.

tayga.info

Початки Січових Стрільців

Дмитро Герчанівський

Перша думка, що насувалася на вістку про упадок царату і революцію в Росії в березні 1917 року, це був неминучий розпад цієї деспотичної імперії на окремі національні самостійні держави, серед яких Україна займе передове місце. А з цього висновок, що й полоненим українцям по російських таборах треба себе зберегти і якось приготовитись, щоб бути хосенним для свого народу в таку історичну пору. Пишу «якось», бо годі було, особливо полоненим, на початку революції передбачити дальший розвиток подій. Одне було певне, що свідоміші полонені скоро почнуть втікати в Україну. Полонені українці в домі «Челюканова один» в Дубовці біля Царицина, навіть оподаткувалися на коло 50 рублів у місяць — для допомоги бодай двом-трьом таборам на організаційні потреби; вони сподівалися, що як тільки створиться уряд України, то може вдасться перевезти всіх полонених українців в Україну, чи поступити в українську армію, або з полонених створити окрему військову частину.
І дім «Челюканова один» затіснив зв'язок з полоненим старшиною Євгеном Коновальцем в таборі на «Даргорі» в Царицині. Зв'язковим в домі «Челюканова один» був Михайло Матчак. Одночасно він був і «репортером» в тому домі, дбав про часописи й часто читав їх уголос і пояснював на ставлені запити.
У цьому домі були: УСС — Андрій Мельник, Роман Сушко, Василь Кучабський, а десь чи не в квітні прибув Іван Чмола; крім них були й: Михайло Дорошенко (літом утопився у Волзі в часі купання і був похований на цвинтарі Дубовки), Іван Андрух, Дмитро Герчанівський, Михайло Матчак, Микола Загаєвич, Федь Микуляк, Петро Пасіка, Роман Рондяк, Михайло Савчин. Був ще Степан Козак, який, як дехто твердить, був теж УСС.

КОЛІЇВЩИНА!

Про коліївщину!

СВАСТИЧНА ГАКІВКА

Фото 1;2;6 - команда Fernie Swastikas (1922 рік)
Фото 3 - Windsor Swastikas Dark Outfits (1910 р.)
Фото 4 - Windsor Swastikas Light Outfits (1912 р.)
Фото 5 - Edmonton Swastikas (1915 р.)

Дякую vidlunnya

Смерть під «Львовом» на Словенії

В. Верига

Був кінець березня 1945 р. і 9-та сотня ЗО-го полку, повернувшись з походу на тітовську 14-ту партизанську дивізію, відпочивала на своїх старих місцях. Друга й третя чота була на постою в селі Добрна (Нойгавз) на Словенії, що розшикувалось вздовж потока Добрніце, 19 км. на південний захід від міста Цельє. В північнозахідній частині села на горбі стояла готицького стилю церква, а побіч неї, на захід — дяківка, а на схід — проборство. Дяківка була опорожнена і в ній примістились наші обі чоти.

Село Добрна — це відома лікувально-відпочивальна оселя, на північ якої простягався чудовий парк та пансіони з джерелами гарячої води, і ця частина називалася Тепліце Добрна (Бад Нойгавз).

„Я особисто схиляюся перед гетьманом Іваном Мазепою, я вважаю його однією з найбільш значущих постатей в історії України”

„Я особисто схиляюся перед гетьманом Іваном Мазепою, я вважаю його однією з найбільш значущих постатей в історії України” – Владика СОФРОНІЙ (Дмитрук), митрополит Черкаський і Канівський Української Православної Церкви (Московського Патріархату)

Не можу не висловитися з приводу ситуації, що склалася навколо питання про скасування анафеми гетьманові Івану Мазепі. На мій погляд, у цьому явищі (а за масштабами суспільного та полемічного резонансу це – соціально значущий феномен), як у дзеркалі, відбилося те вирування пристрастей, яке ми спостерігаємо також навколо інших постатей і подій української історії.

Що ми можемо спостерегти? Склалася така ситуація, що мене вкрай дивує: у наших церковних (і не лише церковних) колах бояться українського. Нам бракує відчуття власної гідності, адекватної оцінки самих себе – народу, який протягом всієї своєї історії страждав так, що важко навіть уявити. Ми не хочемо навіть замислитися: чому було так, а не інакше? Чому ми такі, як є нині? Ми повинні усвідомити та переоцінити своє минуле, тільки тоді прийде розуміння того, чому народ, що живе на такій благодатній землі, має історичне минуле, сповнене таких страждань і поневірянь.

Я особисто схиляюся перед гетьманом Іваном Мазепою, я вважаю його однією з найбільш значущих постатей в історії України. І, перш ніж зчиняти галас навколо анафематствування, ми повинні поставити собі питання: хто є автором тієї анафеми? Кого вона стосувалася? Адже анафему виголошували не людині, державному діячу, видатному меценату і полководцю, а опудалу. Це опудало, що мало зображувати Мазепу, пронесли всіма вулицями Кролевця, ганьбили його, плювалися, прагнучи бодай у такий спосіб принизити гетьмана.

А хто був ініціатором виголошення анафеми? Імператор Петро І, людина, що віддала наказ вирізати, знищити все населення міста Батурин – від грудного немовляти до найстарішого жителя. А це (замислимось на хвильку) – майже 23 тис. осіб. То чи має право людина, така по-звірячому жорстока, злочинець (не побоюся цього слова) піддавати анафемі навіть пересічну особу? А тут ідеться про Мазепу – державника, що прагнув для свого народу, своєї Батьківщини кращої, гідної долі. Анафему адресовано чоловіку, чия сестра прийняла чернечий постриг і несла послух у православному монастирі, а мати його Марія Магдалина була ігуменею Фроло-Вознесенського монастиря в м.Києві.

Зрадником наречено людину, без якої неможлива була би велика епоха в історії української культури й архітектури – козацьке бароко. Людину, за час правління якої – а це 22 роки – розквітли та змінилися на краще міста: Чернігів, Київ, Полтава, Батурин, Чигирин та інші. Що вже говорити про Україну, якщо навіть у твердині російського православ’я – Трійце-Сергіївій Лаврі – надбрамну церкву збудовано у стилі «мазепинського» бароко!

Саме в період правління Івана Мазепи було здійснено реформи, що змінили обличчя гетьманства, наблизили Україну до тогочасних європейських держав. Можемо стверджувати, що саме Іван Мазепа розробляв проекти перших українських конституцій, про що є згадки в документах Петра І, московських воєвод, а також відповідні посилання в листуванні Івана Скоропадського.

А ще варто згадати про розквіт друкарства, міської культури, навіть про той факт, що у «скрипниківському» правописі 20-х років минулого століття за основу взято українську ділову та розмовну мову, що вживалася за часів гетьманства Івана Мазепи.

Тож я можу сміливо стверджувати, що Іван Мазепа – людина, смислом життя якої було вивести народ із рабства, прищепити йому гідність і самоповагу, щоб не називали нас «бидлом» і «хохлами». Ця людина не є зрадником, це є наш український Мойсей, що хотів вивести українців із полону, не менш страшного, ніж був єгипетський для юдеїв.

Не можу не згадати про те, що славетний гетьман землі української похований у Румунії, де не паплюжать його пам’ять, не принижують його ім’я, навпаки – ретельно доглядають місце його поховання та шанують його як видатну людину, чий дар був весь принесений на вівтар служінні власному народові, рідній землі. Тож ми повинні для себе зрозуміти, хто є наші герої, звитяжці та державники, чим ми можемо пишатися, про що не можна забувати. І коли ми зрозуміємо це, тоді зможемо усвідомити і зберегти власну національну ідентичність.


risu

ГЕНЕРАЛ-ГУБЕРНАТОРСТВО. 1941-43 РР. МАРКИ НА ОТРИМАННЯ ТОВАРІВ.