Родина дремлющих ангелов

Украина — это капище невозмутимых мудрецов. Наш главный религиозный ритуал — упорное ожидание бесплатного чуда.
Говорят, что под лежачий камень вода не течет. Украинцы с этим не согласны. Мы триста лет сидели сиднем в центре Европы и ждали “самостийности”. Бог не выдержал такой наглости и свершил чудо. Удовлетворенные результативностью своей религии, мы ожидаем других чудес. Например, процветания и благополучия. При этом нас не пугает время и кратковременность жизни. Мы ведем себя, как бессмертные люди, которым не падает на голову кирпич, но зато падают мешки с твердой валютой.
Украинцы — это нация, полностью лишенная комплекса неполноценности. Из всех видов ожидания мы избрали самую зрелую философскую форму. Как индивидуумы с окончательно сложившимся представлением о мире, мы вгоняем окружающую жизнь в понятные нам алгоритмы развития. Все “зная”, мы пребываем в постоянном ожидании, опираясь на заготовленные ярлыки. Очередной парламент для нас — ничто. Очередной премьер для нас — никто. Флот — это то, что делится само по себе. Гривна — это рубль. Свинья — это сосед. А сало — это продукт.
Активные деловые люди в наших глазах выглядят, как озабоченные меркантильные дураки, лишенные традиционной украинской духовности. А с другой стороны, они подтверждают ожидаемые нами чудеса. Не двигаясь с места и не предпринимая каких-либо усилий, мы наблюдаем за переменами вокруг: нашествием иномарок, строительством новых магазинов, появлением диковинных товаров. Мы смотрим на все это, как на закономерное следствие своих ожиданий. Теоретически у нас все есть. Главное — этого дождаться.
Незыблемость тихого украинского рая очевидна. Турки с москалями приходят и уходят, а девочки с веночками и дедушка с бандурой пребывают вечно. Свою главную религиозную песню мы сделали государственным гимном. “Згинуть нашi вороженьки, як роса на сонцi” — то есть сами по себе... “Запануєм i ми, браття, у своїй сторонцi” — то есть когда-нибудь, сейчас нам не до этого. “Ще на нашiй Українi доленька доспiє” — другими словами, сытый украинец незрелыми плодами питаться не привык.
Для нас судьба — это не факт настоящего времени, а нечто до сих пор несуществующее. Все, что с нами происходит, не имеет никакого значения, потому что в каждом украинском доме обитают монахи похлеще буддийских, знакомые с невиданным чувством нирваны.
Нам странно наблюдать за поведением американцев, англичан, французов, русских и так далее. Они постоянно лезут в мировую историю, что-то декларируют, “выпендриваются”, нападают на соседей. То есть ведут себя, как ущербные люди. Сидя на пороге своей хаты, которая с краю, мы медленно жуем галушку и не можем понять, чего это немцы постоянно лезут к нам во двор. Может, они нам завидуют? Этих гансов не разберешь: то они корову забирают, то гуманитарную помощь суют. Складывается впечатление, что весь мир танцует перед нами на задних лапах и пытается привлечь к себе внимание. Наверное, окружающие нас народы не могут догадаться, что нам на них даже плевать скучно.
Украина самодостаточна. Это российскую птицу-тройку постоянно гоняют или на Аляску за снегом, или в Порт-Артур за мордобоем. А нашим задумчивым волам ходить некуда и незачем, ну разве что в Крым за солью.
Украинская философствующая душа не приемлет резвых нордических мыслей или поступков. Ведь ожидание чуда — это сложнейшая внутренняя практика. Она не позволяет нам отвлекаться на суетное. Только хрущи, которые “над вишнями гудуть”, имеют право тревожить нас по вечерам. Нас бессмысленно чем-либо соблазнять. Изначально поместив себя в центр Вселенной, мы существуем в ином измерении. Нам не нужна целеустремленность. Мы сами являемся целью. Мы ни в ком не испытываем нужды, но в нас нуждаются все: варяги любили у нас пожить, татары — поживиться, Петр I не мог без нас построить Петербург, его дочь не могла спать без нашего мужчины. Сталину мы помогали охранять лагеря, а Гитлеру — воевать. У нас так много чудотворного здоровья, что даже Чернобыль мы согласились взять на себя.
Мы запросто помогаем решать проблемы соседям, потому что своих проблем у нас нет. Люди наблюдательные это давно заметили. Русский писатель Иван Бунин был яростным хохломаном. Он неустанно повторял, что украинцы — это абсолютно реализованная, эстетически совершенная и гармонически развитая нация. Что ничего подобного в мире больше нет. Бунин, конечно, не ошибся.
Украинцы превосходны не в своем умении ожидать, а в том, что они сами являются чудом. Как совершенные создания, мы ничего не создаем. Откровенно проявленная гениальность обиженного “кріпака” Шевченко — это неприятное исключение, подтверждающее правило: совершенство в декларации и развитии не нуждается; оно помогает развиваться только тому, что существует за его пределами. Украинские священники, писатели, поэты, художники, политики, полководцы, режиссеры, актеры, певцы, конструкторы, ученые, изобретатели, умельцы вечно разъезжают по миру и объявляют себя русскими, американцами, турками, поляками, французами — кем угодно, чтобы бедные, ущербные народы имели повод гордиться собой.
Украина — родина дремлющих ангелов. Ее безмолвное ожидание наполняет чудесами планету. Ее нельзя завоевать, поработить или уничтожить. Она не чувствительна к событиям. Ее жизнь не протекает и не происходит. Она вне событий и времени. Она не помнит свой день рождения и не знает своего возраста. Она сама себе достойный собеседник. Ей не с кем спорить и нечего доказывать. Для нее уже все произошло.

vodichka

АНОНС ПОДІЇ: Теледебати між Януковичем та Тимошенко на Першому Національному

1 лютого о 20:00 на Першому Національному телеканалі відбудуться «Теледебати між кандидатами на пост Президента України» Віктором Януковичем та Юлією Тимошенко.

За рішенням Центральної виборчої комісії теледебати другого туру виборів на пост Президента України відбудуться 1 лютого о 20-й годині на Першому Національному телеканалі. У теледебатах братимуть участь лідери першого туру виборів Віктор Янукович та Юлія Тимошенко. На передвиборчу агітацію кандидатам відводиться 100 хвилин ефірного часу Національної телекомпанії України. Кожен з кандидатів матиме п’ять хвилин на вступне слово та п’ять хвилин на заключне, сама ж дискусія триватиме 76 хвилин. Такий регламент визначено Постановою Центральної виборчої комісії «Про Положення про порядок проведення Національною телекомпанією України передвиборних теледебатів між кандидатами на пост Президента України» від 1 грудня 2009 року № 391. Попередньо відомий ведучий теледебатів, ним став Юрій Громницький.

Нагадаємо, що за результатами першого туру виборів на пост Президента України, які відбулися 17 січня, в другий тур вийшли лідер Партії регіонів Віктор Янукович, з результатом у 35,32 % виборчих голосів, та діючий прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко, з результатом 25,05 % виборчих голосів.

Дивіться 1 лютого о 20:00 тільки на Першому Національному «Теледебати між кандидатами на пост Президента України» Віктором Януковичем та Юлією Тимошенко.

Дивіться найцікавіше політичне шоу!

Прес-служба Першого Національного

Тарас Токар

maidanua

УКРАЇНА - КРАЇНА СІЧНЯ. ТАКОГО ПОНЯТТЯ, ЯК РОСІЯ - НЕ ІСНУЄ.

http://strangemaps.wordpress.com/

Книжка П.Хомякова, видана в Україні.

Книга присвячена розгадці найбільшої таємниці російської історії, таємниці т.з. "Батиєвої навали" та "татарського іга". Ці епізоди історичної драми на даний момент переосмислюються багатьма дослідниками. Проте автор робить спробу найрадикальнішого переосмислення, залишаючись при цьому на ґрунті загальновідомих історичних фактів. І це переосмислення дозволяє пояснити безліч парадоксів не менше минулого, а й сучасного.

 ПРЕДИСЛОВИЕ К УКРАИНСКОМУ ИЗДАНИЮ

Уважаемые читатели! Вы держите в руках книгу, изданную в Украине. Но написана она была в России, причем задолго до её украинского издания.

Почему же украинские издатели решили её напечатать? Чем может быть интересна для украинского читателя эта книга?

Сразу скажем, человеку равнодушному она вряд ли будет интересна. Однако автор, бежав от политического преследования из путинской России в Украину, видел среди украинцев мало равнодушных людей.

Большинству украинцев интересна судьба их Родины. И в нынешние непростые дни они напряженно размышляют над рядом вопросов.

Например, почему Кремль так ненавидит Украину? Почему так грубо вмешивается в ее внутренние дела? Почему, считая украинцев чуть ли не «русскими, только несколько другими», зачастую так оскорбительно отзывается о том, что дорого сердцу каждого украинца?

Можно задать еще много аналогичных вопросов. И ответы на них могут быть разными. Но автор считает, что самые правильные ответы на такие вопросы можно дать только обратившись к истокам. А именно, как случилось, что Украина, являющаяся прямой наследницей Киевской Руси, вдруг стараниями имперских историков и идеологов вдруг стала чуть ли не «окраиной» Руси. А Московия-Россия, бывшая самой дальней русской окраиной, стала чуть ли не прямой наследницей этой Руси.

Многие украинские, и не только украинские, историки в последние годы все громче говорят о фальсификации истории в имперской России. Они справедливо говорят, что Московия, ставшая потом Россией, наследница скорее не Руси, а Орды. Отсюда и все проблемы непростых взаимоотношений России и Украины.

Можно согласиться с ними.

Но автор идет дальше.

Не Московия наследница Орды. Московия и есть сама эта Орда. И жертвой этой Орды была не только Украина, но и вся остальная Русь.

Александр Невский (вернее его отец, а потом уже он сам) не сподвижник Орды, а один из организаторов и активистов ее нашествия на Русь.

И все имперские наследники Московии есть воплощения все той же Орды. Разные варианты этой Орды.

Мы доказываем это, используя данные не только традиционной истории (хотя, в отличие от иных новомодных исследователей не игнорируем эти данные), но и данные естественных наук, а также современной политологии (политика всегда политика) и системного анализа.

 Мы не станем скромничать. И считаем, что наши выводы о происхождении Орды, это самое радикальное утверждение подобного рода.

Ордынское иго над Русью не изжито до сих пор.

А нынешняя московская путинская Орда так же грозит Украине, как в свое время татарские ханы грозили Черниговскому, Киевскому и Галицко-Волынскому княжествам.

И это самое глубокое историческое объяснение тех тенденций, которые издавна определяют позицию Москвы по отношении к Украине. Позицию азиатского агрессора по отношению к форпосту Европы.

Впрочем, эта книга писалась не для украинского, а для русского читателя из России. Москва не только угрожает всем соседям, она главный враг самого русского народа. Самим русским необходимо скинуть с себя ордынско-московское иго, чтобы иметь элементарный шанс на выживание.

И российская история это не только история триумфов московской империи, это и трагическая история борьбы с игом самого русского народа.

Автор не верит, автор ЗНАЕТ, знает как ученый и аналитик - конец империи близок.

Этой книгой автор хотел показать перспективу обретения себя самим русским, которым Путин открыто заявил, что «Россия не для русских».

Мы согласимся с этим «последним ордынцем» и скажем ему в ответ «Для русских будет Русь».

Русь, которая непременно вспомнит, что она сестра Украине. Но, по справедливости, сестра младшая.

Ибо изначально Русь была Киевской. А московская Россия не Русь, а Орда.

 И в интересах всех, и украинцев, и русских поскорее покончить с ордынским игом Москвы.

Чтобы новый историк мог спокойно повторить слова летописца «Красным красна и украсно украшена Земля Русская».

Русская, но не российская.
Русская, но не московская.
Русская, но не ордынская.
За нашу и вашу Свободу!

 Киев, сентябрь 2009 г.

Крім цього, книжка з додатком. Туди входять ще: Широпаев А. "Русский передел" і Жордан И. "Гренадский синдром". 

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 75/2010

Про вшанування учасників боротьби за незалежність України у XX столітті

Ураховуючи результати проведених наукових досліджень, визнаючи на державному рівні видатну роль учасників боротьби за незалежність України у XX столітті, з метою їх вшанування, відновлення історичної справедливості та правдивої історії українського визвольного руху XX століття постановляю:

1. Визнати учасниками боротьби за незалежність України у XX столітті осіб, які брали учть у політичній, партизанській, підпільній, збройній боротьбі за незалежність України, в тому числі у складі формувань Української Центральної Ради, Української Народної Республіки, Західно-Української Народної Республіки, Української Держави (Гетьманату), Української військової організації, Організації народної оборони «Карпатська Січ», Організації українських націоналістів, Української повстанської армії, Української головної визвольної ради та інших військових формувань, партій, організацій та рухів, що ставили за мету здобуття Україною державної незалежності.

2. Кабінету Міністрів України розробити разом зі Службою безпеки України та за участю Національної академії наук України і внести в установленому порядку на розгляд Верховної Ради України проект Закону України «Про правовий статус учасників боротьби за незалежність України у XX столітті».

3. Міністерству освіти і науки України, Українському інституту національної пам'яті розробити за участю Національної академії наук України для навчальних закладів методичні, просвітницькі та інші матеріали, присвячені боротьбі за незалежність України у XX столітті.

4. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям уживати в установленому порядку заходів щодо гідного вшанування учасників боротьби за незалежність України у XX столітті, в тому числі з активізації патріотичного виховання молоді та просвітницької роботи, найменування у населених пунктах вулиць, площ, бульварів, парків та скверів, навчальних закладів та закладів культури на честь визначних учасників боротьби за незалежність України у XX столітті та подій, пов'язаних з українським визвольним рухом XX століття.

5. Запропонувати органам місцевого самоврядування здійснювати заходи щодо вшанування учасників боротьби за незалежність України у XX столітті.

Президент України Віктор ЮЩЕНКО

28 січня 2010 року

http://www.president.gov.ua/

ОТКРЫТИЕ ВЕЛИКОРОССИИ

Мы не станем изучать историю становления Московии по пути, который предложила российская историография. Все те повествования наполнены сплошной ложью и вымыслами. Нет времени опровергать один факт за другим. Мне не успеть совершить этот кропотливый труд. Моя задача состоит в том, чтобы прорубить просеку истины, дать возможность ученым выйти на дорогу той истины и критически изучить весь исторический материал, поданный Москвой о своем становлении, о своих князьях.

Проявляйте больше рвения и смелости, внимания и принципиальности, и вы пройдете этот славный путь опровержения московской исторической лжи.

Украинские историки обязаны опровергнуть величайшую ложь, ибо она похитила нашу старину, наше прошлое и поставила под сомнение наше будущее. Мы не имеем права уклоняться от этой величайшей исторической задачи.

Поэтому изучение становления Московского улуса Золотой Орды осуществим по узловым событиям и тем неоспоримым фактам, которые оставила история, и они не вызывают сомнения, ибо подтверждаются внешними независимыми источниками.

Обратимся к началу XIV века.

В Золотой Орде в то время на царском троне сидел хан Тохта. Он управлял Ордой единовластно и жестко, так как в 1300 году уничтожил старейшину рода Чингисхана — темника Ногая и тем на долгие годы пресек посягания на царский престол. Хан Тохта царствовал с 1291 по 1312 год. С 1312 года ханом Золотой Орды стал Узбек, который правил до 1342 года.

С 1312 года в городе Наровчате, на севере своей страны, хан Узбек печатал монеты. То есть, надо полагать, что Наровчат с прилегающими землями уже в годы Тохты был значительным удельным улусом Орды. Скорее всего, в нем сидел Великий баскак Рязанского улуса.  Великий баскак Московского улуса держал свою резиденцию в Московском Кремле и в 1357-м году, и в 1477 году.

Нардеп заявляє про підготовку державного перевороту

Сьогодні народний депутат України Катерина Лук’янова виступила із заявою про те, що їй стало відомо про піготовку державного перевороту в Україні.

Враховуючи важливість цієї інформації для кожного громадянина, ми надаємо повний текст заяви без змін та коментарів:

Я, народний депутат України Катерина Лук'янова, заявляю про спробу державного перевороту, який готує група народних депутатів від Партії регіонів.

Скориставшись своїм правом депутатської недоторканності, і залучаючи до своїх злочинних дій дійсних працівників ряду силових структур, а також працівників приватних охоронних підприємств, парламентарії від Партії регіонів уже здійснили успішне захоплення ряду державних об'єктів за допомогою неконституційних і незаконних методів.

Незаконне проникнення в приміщення поліграфкомбінату «Україна», на якому повинні друкуватися виборчі бюлетені, сьогоднішнє захоплення приміщення апеляційного суду м.Київ зі знищенням бази даних у комп'ютері голови суду, рейдерське захоплення знаних українських телеканалів і ряду державних підприємств наче скопійовані ними з інструкції революціонерів минулого століття, де заради здійснення держперевороту радили захопити пошту, вокзал, телеграф.

Я впевнена, що нинішні захоплення спецоб’єктів, здійснені депутатами від ПР, не останні, а навпаки - перші в ланцюжку дій, намічених ними заради дестабілізації й деморалізації країни й увергнення її в хаос для проведення в ній держперевороту силовим методом і захоплення влади.

Відомо, що до президентських виборів 2010 року для Партії регіонів був розроблений спеціальний сценарій, за яким групи народних депутатів, користуючись своєю недоторканністю, зможуть проникнути на практично будь-який об'єкт країни, навіть із діючим суворим режимом охорони, і дестабілізувати його діяльність або припинити її зовсім.

Я заявляю, що Партія регіонів, знайшовши лазівку в національному законодавстві, спустила з ланцюга страшний прецедент - політичний тероризм, де-факто нікому непідвласний і непідсудний в Україні, і в цей час готується його використати для державного перевороту й свого неконституційного приходу до влади.

Водночас Партія регіонів демонструє готовність розправлятися зі своїми політичними опонентами за допомогою зазначених методів. Мені боляче про це говорити, але вчора Партія регіонів, насолоджуючись своєю безкарністю, випробувала технологію політичного тероризму на групі «Народної самооборони», захопивши її офіс у місті Житомир і приймальню народного депутата Олега Новікова.

Як народний депутат України, я звертаюся до Президента країни Віктора Ющенка, до прем'єр-міністра Юлії Тимошенко, до міністра МВС, Генпрокуратури, СБУ й громадськості з вимогою зупинити антиконституційну революцію й спробу скинення нинішньої влади парламентськими представниками Партії регіонів. Прошу за допомогою законодавчих методів негайно припинити практику захоплення депутатами-«регіоналами» ряду об'єктів державного значення, зняти депутатську недоторканність із осіб, помічених у цих захопленнях і покарати їх за цю незаконну діяльність за всією суворістю закону. А також припинити подальше здійснення ними спроби державного перевороту.

Я розумію, що на ці дії державі знадобиться час, якого в неї, можливо, і не залишилася, з огляду на те, що державний переворот вже провадиться згідно плану Партії регіонів. Тому поки що в України залишається остання надія - на МВС, як на єдиний бастіон демократії, ніким не куплений, не заляканий і цілком дієвий.

З повагою, Катерина Лук'янова,
народний депутат України

Аратта

БУДЕННЕ. ЦИГАНИ.

Не навчаться циганчата ніяк правильно вимовляти слова християнської молитви, коли заходять у маршрутку і жебрають - замість "нехай святиться ім"я твоє" кажуть "гімня твоє". Вже кілька разів чув.

А один циганчук колись у поїзді мав охоту поговорити і розказав, що його батьки моляться до Сонця...

Из книги А.Буровского

"Многих русских эта сторона недавней истории возмущает, словно украинцы наносят им личное оскорбление. Меня же удивляет, как много русских людей и сегодня искренне считают — украинцы просто обязаны хотеть жить в империи, и притом исключительно в Российской! Если не хотят — они «предатели»!
Дорогой русский читатель! Если тебя и впрямь возмущает поведение ОУН, ответь сам себе на вопрос — а что, украинцы и правда кому–то и что–то должны? Должны России, СССР, тебе лично? И хотелось бы услышать, что же именно…"

1272 год — основание Москвы

Тот год для Московии действительно стал выдающимся. Ибо наряду с переписью населения, в 1272 году одновременно была основана Москва как поселение. Скорее всего, во время переписи было замечено скопление беглых финских поселенцев на реках Москва, Яуза и в окрестных таежных лесах. А так как в тех диких лесах на сотни километров округи не имелось никаких селений, ибо даже древний Радонеж был основан Сергием Радонежским в диком лесу в «первой половине XIV века», то вполне очевидно, что ханом Менгу-Тимуром было дано задание Великому баскаку и митрополиту заложить в той местности церкви и свести беглых финских отшельников в церковную общину.

И дабы не отпугивать финских поселенцев даже названием, селению не стали давать татарское, а присвоили сугубо финское имя, по названию реки Москва. Советую московским ура-патриотам не думать, что автор излагает свое личное видение этой проблемы. Нет, уважаемые, мы опираемся на строгие церковные документы. Ибо каждому здравомыслящему человеку понятно: если бы Москва как поселение существовала с 1147 года, то в ней обязательно была бы возведена церковь. А о таковой на сотни километров московской округи до 1272 года российское православие не ведает.
...

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 46/2010

Про присвоєння С.Бандері звання Герой України

За незламність духу у відстоюванні національної ідеї, виявлені героїзм і самопожертву у боротьбі за незалежну Українську державу постановляю:

Присвоїти звання Герой України з удостоєнням ордена Держави БАНДЕРІ Степану Андрійовичу – провідникові Організації українських націоналістів (посмертно).

Президент України Віктор ЮЩЕНКО

20 січня 2010 року

president.gov.ua

БРИТАНСЬКА КІНОХРОНІКА ПРО ТЕРНОПІЛЬ 1944 РОКУ

THE FALL OF TARNOPOL

Дякую tolik-fort

ТРАДИЦІЙНІ МОРДОБІЙНІ СВЯЩЕНИЦЬКІ БОЇ У ЄРУСАЛИМІ

ВОЗЛЮБИ БЛИЖНЬОГО СВОГО, ЯК САМОГО СЕБЕ І ПІДСТАВ ЛІВУ ЩОКУ... - В ДІЇ!

Дякую Отцеві Сергію Ткачуку

ЛИСТ ОЛЕГУ ТЯГНИБОКУ: "МЫ С ТОБОЙ ЕСТЬ РАССИЯНЕ!" :)))))

ФАЛЬСИФІКАЦІЇ?

Радісні реляції звучать по радіо і телебаченню. Аякже, таких чесних і прозорих виборів ще світ не бачив! Україна прогресує! І дехто вже потирає рученята. Але це тільки для ока стороннього. Через погляд ізсередини все виглядає значно по-іншому.

Чи західні спостерігачі бачать тільки те, що їм сказано бачити, чи взагалі нічого не бачать?
Ще до виборів були явні сигнали підкупу і спроби підкупу виборців від кандидата Януковича, посланці якого ходили по квартирах і нагло пропонували підкуп за голос. Під час виборів був явний підкуп сільського електорату в Тернопільській області, де 1 голос коштував 80 грн.

Після закінчення ж виборів, після того, як виборчі дільниці було зачинено виявилося, що практично всі бюлетні за кандидата Януковича були помічені не галочками, як за інших кандидатів, а знаками, деякі із яких видніються на ілюстрації, а саме: хвилястими паралельними лініями, паралельними горизонтальними лініями і косими паралельними лініями. Що за конспіративні знаки? Хто пояснить? Невже ніхто не помітив? Чи не хотів помітити? Але ж, відкрийте запечатані післявиборні пакети із бюлетенями "за Януковича", перевірте! Все просто! А далі вже справа слідства і аналітики.

Так, Україна прогресує. Але в способі обману зовнішнього спостереження і власного виборця.

Складається враження, що нас тупо здають. І нікому до того діла немає.

А.ШИФРІН - СПОВІДЬ ОЧЕВИДЦЯ

... Очнулся я, лежа на земле, голова была облита водой, всё тело болело от ушибов. Надзиратели взяли меня опять за руки и ноги и, занеся через вахту лагеря, положили на землю, поставили рядом вещи и ушли: добирайся до барака, как знаешь.

Я огляделся, лежа: дорога от вахты уходила вверх на вырубленную сопку, вдали видны бараки. Лагерь был мне незнаком. Начал накрапывать дождик, была ранняя осень. Я лежал в ожидании чьей-либо помощи, сам я подняться не мог, нога очень болела.

Опять пришло легкое забытье. Очнулся я от голосов: кто-то осторожно поднимал меня на руки. И над собой я вдруг увидел плачущее лицо Теймура Шатирошвили — грузинского князя, человека, с которым уже встречался в других лагерях. Этот силач нес меня на руках, как ребенка, и что-то успокоительно приговаривал по-грузински; рядом шли еще какие-то зэки.

История этого Теймура, которого в лагерях все звали дружески Мишадзе, сама по себе очень интересна. Этот красавец и силач, из знатного кавказского рода, занимался у себя на родине террором против советской власти. Вся его жизнь прошла в налетах и побегах от погони. Но когда его поймали, то решили судить не как политического врага, а как бандита. Так было выгодней властям: спокойней представить террор бандитизмом. И Теймур, получив 25 лет, попал в блатные лагеря под Владивосток. Там в 1954 году он поднял лагерное восстание, встал во главе, захватил оружие и увел весь лагерь в тайгу. Захватив радиопередатчик лагеря, он передал в США призыв о помощи и сообщение о том, что заключенные подняли восстание. Дошел ли его призыв и кем был принят, неизвестно; но КГБ его точно принял и послал войска и вертолеты в тайгу. Восстание, конечно, подавили, а Теймур получил — теперь уже как политзаключенный — еще 25 лет и приехал к нам в «Озерлаг».

Мы были с Теймуром вместе, когда у него произошло событие, потрясшее его и давшее новый смысл его жизни. В лагере у «шерсти» он случайно увидел грузинского мальчика и подозвал его к себе. Насколько Теймур был храбр и силен, настолько этот паренек был запуган и подавлен. Теймур принял в нем участие, одел его потеплее, накормил и начал расспрашивать. И когда они беседовали на непонятном для нас грузинском языке, Теймур вдруг вскочил и с диким криком закружился по бараку. Его схватили, что с таким силачом нелегко было сделать, усадили, напоили водой, и он сказал, что сейчас выяснил: этот мальчик — его сын.

18 лет назад он после очередного налета отлеживался, раненый, в горном ауле, и там был у него роман с молодой девушкой. Но, уезжая, он даже не подозревал, что она осталась беременной. А сейчас этот юноша ему рассказал, что он родом из этого аула, и что мать ему назвала имя якобы убитого его отца — Теймур Шатирошвили.

Случай был совершенно особый. Правда, я уже видел отца, узнавшего на вышке солдата-сына; и все мы видели, как этот солдат застрелился, там же, на вышке.

Сын Теймура сидел тоже потрясенный и даже не радующийся. Установив все и убедившись, что это его сын, Теймур объявил администрации, что он сына от себя не отпустит: ведь тот должен был находиться в соседней зоне, за забором, у блатных. Юношу пытались увести в его зону, но Теймур выхватил припасенные два ножа и сказал, что зарежет надзирателя, если тот подойдет, а уж потом сына и себя; уступили, оставили парня с нами. И у Теймура появилась забота: воспитывать сына, учить его с азов. Юноша был малограмотным: голод привел его на свободе к мелкому воровству, а в блатном лагере было не до учебы. Мы дружили с Теймуром, и отношения наши всегда были искренними и теплыми.

Вот этот-то человек и увидел меня, лежащего у вахты под мелким осенним дождем, и принес меня в барак. Заботы товарищей — их тут оказалось много — оживили меня. Вскоре я уже знал, что попал на новый штрафняк, построенный недавно: зона № 307. Ребята сами вырубили лес на сопке и из этих бревен сложили бараки; на стенах еще была свежая смола. ....

Дякую Любі Раскін

ГРУЗИНСЬКИЙ БОКСИНҐ

Вимагаємо звільнити Ахмеда Чатаєва!

Генеральному прокурору України
Медведьку Олександру Івановичу

ЗВЕРНЕННЯ
ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Як повідомили засоби масової інформації, в Україні у місті Ужгород декілька днів тому правоохоронними органами було затримано ветерана російсько-чеченської війни, інваліда 2-ої групи, політичного біженця Ахмеда Чатаєва.

Ахмед Чатаєв має офіційний статус біженця в Австрії, де мешкає багато років. В Україні він знаходився в особистих справах, ніяких законів України не порушував і мав намір повернутися до Австрії, проте був схоплений українськими силовиками.

Згідно оперативної інформації, Ахмед Чатаєв був заарештований на вимогу російських спецслужб. Москва вимагає від Києва якнайскоріше видати Ахмеда Чатаєва, тому що він „є учасником бойових дій в Чечні проти російських військ”.

Повідомляється, що представники Росії вже вилетіли до України з так званим „досьє на екстрадицію” з метою вчинити тиск на українську владу.

Такі дії владних структур України вступають у протиріччя не тільки з національними інтересами держави, але й зі здоровим глуздом, бо буквально нещодавно кремлівська маріонетка, що отримала від Путіна ярлик на правління Чечнею, Рамзан Кадиров, наслідуючи своїх московських господарів, відверто закликав до ліквідації державності України. І відразу після цього, агенти Кремля в Україні проводять акцію по затриманню чеченського патріота, який, у свій час, зі зброєю в руках протистояв російським агресорам та їх кадировським посіпакам.

Ми заявляємо рішучий протест проти холуйських дій представників „п’ятої колони” в правоохоронних органах України та вимагаємо негайного звільнення незаконно затриманого борця за свободу чеченського народу Ахмеда Чатаєва.

У випадку невиконання наших вимог, Міжнародний Антиімперський Фронт разом з організаціями-союзниками готовий розпочати масові акції протесту та громадянської непокори.

Геть кремлівських агентів з владних і силових структур України!

За вашу і нашу свободу!



Міжнародний Антиімперський Фронт
Організація Українських Націоналістів
Українська Національна Асамблея - Українська Народна Самооборона
ГО "Люстрація"
ВО "Тризуб" ім. С.Бандери
"Національний Альянс"
Українська Християнська Солідарність
Українська Партія
Українська Інформаційна Служба

ukrpohliad

СОФІЯ ФЕДИНА "БУДЕ НАМ З ТОБОЮ ЩО ЗГАДАТИ!"

В Україні затриманий чеченський біженець, інвалід 2-ої групи. Йому загрожує видача Росії

В Україні в місті Ужгород місцева влада затримала інваліда 2-ої групи Чатаєва Ахмеда, який має офіційний статус біженця в Австрії і вже багато років проживає в цій країні.

В Україні він знаходився в особистих справах, ніяких законів України не порушував і мав намір повернутися до Австрії, проте був схоплений українською владою.

Чатаєва Ахмеда було заарештовано за наводкою російських спецслужб. Москва вимагає від Києва якнайскоріше видати Чатаєва Ахмеда, тому що він «є учасником бойових дій в Чечні проти російських військ».

Повідомляється, що представники Росії вже вилетіли до України з т.з. «досьє на екстрадицію» з метою вчинити тиск на українську владу.

У зв'язку з незаконним затриманням Чатаєва Ахмеда і загрозою його життю у разі передачі інваліда Росії українські правозахисники мають намір звернутися до президента України Ющенка із закликом не допустити вбивства чеченського біженця, видавши його на поталу Москві.

Нагадаємо в зв'язку з цим, що буквально днями московська маріонетка Кадиров закликав Кремль напасти на Україну. В зв'язку з цим будь-які дії Києва, направлені на задоволення кровожерних вимог Москви розцінюватимуться як відверте потурання агресивним намірам Кремля.

За КЦ

ТЕРНОПІЛЬСЬКІ ЗАБУДОВИ

1) Стара радянська архітектура
2) Новочасна знакова архітектура ;)

СВЯТО БОГИНІ ДАНИ - ВОДОСВЯТТЯ

БІЛЬШЕ ФОТОГРАФІЙ

Наші справжні імена

Г.С.Лозко

Слов`яни "стали славними від славлення Богів", - так пояснюється етнонім (назва
етносу народу) у Велесовій книзі. Це загальна назва для багатьох сучасних націй які
походять від давніх слов`янських племен і народів. Серед власних імен людей(окремих представників слов'ян) збереглося найбільше з основою на Слав-: Святослав,Мирослав, Ярослав, Мстислав, Вячеслав,Слава, Славомир. Це також не другорядний факт для з'ясування внутрішньої сутності слов'янства й слов'янського менталітету. Мабудь друге місце за поширеністю посідають імена на Бог та Род: Богдан, Богуслав, Богород, Богумир, Божич, Родак, Родомир, Родослав, Живород.

Навіть у деяких сучасних українських прізвищах досі чуємо відгомін давніх, ще язичницьких імен Богів та святощів Велес, Леляк, Русаль, Перун, Корочун, Дажбогович, Віщун, Чортолинець, Ворожко, Дідух та ін. Ексапансія чужої культури й релігії принесла в слов'янські землі й чужинські імена, накинуті нашому народу у примусовому порядку через християнську церкву. Переважна більшість сучасних словників містить тільки третину власне слов'янських імен. Нині вже нікого не дивує, що типовими стали єврейські, грецькі та латинські імена. Стало вважатися нормальним явищем, що людина не має жодного уявлення про те, що означає її власне ім'я. Це так, ніби замість імені носимо порядковий номер,який для нас не має ніякого значення. Мусимо знати, що взяте в чужого народу ім'я перестає відображати внутрішню сутність людини, перетрворюючись в незрозумілу кличку, прізвисько, порожній звук, ідентифікаційний код.

Давні філософи Платон, Оріге, та ін. вчили, що чаклуни й цілителі мусять користуватись в своїх магічних діях лише справжніми родовими іменами людей. Інакше їх лікування буде неефективним, бо ім"я людини перекладене на чужу мову буде незрозумілим Богам і Духам, до яких звертається чародій чи знахар.Ця мудрість була здавна відома нашим Пращурам.Саме тому вони довго чинили опір насильницькому охрищенню. Відомо, що першою прийняла чужинські імена саме феодальна знать: князі, бояри, та князівські дружинники. Народ дуже довго утримувався від чужинських, християнських "таїнств" та ритуалів, про що маємо безліч документальних свідчень, попівських скарг, царських указів та грамот, тощо. Наприклад, у грамоті польського короля Сіґізмунда зазначається, що він отримав скарги на людей київських, "котрі жени собі поймучи, не вінчаються і дітей хрестити не хотять".

Впровадження християнських, переважно юдейського походження імен, почалося з прийняття Нікейським собором в 325 році спеціального правила під номером - 30 яким заборонялося давати християнам язичницькі імена (Бесіда 12 Іоана Златоуста на 1 послання до корифенян). Уже в п'ятому столітті це правило виконувалось незаперечно всіма християнськими служителями - охрищеним надавалися імена на честь християнських "святих", які були здебільшого євреями та греками (адже перші християнські общини виникли як секти юдеїзму). У них були свої священні імена, серед яких понад 80 відсотків мали основу з іменем юдейського бога Ягве (Єгова, Елог, Елогім - боги). Наприклад - Іван - "Ягве помилуав", Азарій - "допоміг Ягве", Емануїл - "з нами Елогім", Ілля - "мій бог Ягве", Йосиф - "Ягве розмножить", Лазар - "Елогім допомогли", Матвій - "дарунок Ягве", Михайло - "подібний Елогім",
Авдій - "раб Ягве", Яким - "Ягве спорудив", Яків - "п"ята Ягве" та багато інших.

Гортаючи словники, можна з подивом помітити, що наші власні імена є дивовижною мішаниною не тільки імен, прізвиськ, кличок, а й просто безглуздих каламбурів, вживаних у різні часи в Ізраїлі, Греції та Римі. Адам - болото, Аркадій - пастух, Агнеса - вівця, Марія - горемика, Григорій - не сплю, Влас - грубіян, Петро - камінь, Лія - телиця, Кіндрат - чотирикутний, Корній - кизил, Марко - молоток, Онуфрій - маю віслюка, Пахом - товстоплечий, Інна - плаваю, Цицелія - сліпа, Клавдія - кривонога, Анастасія - оживший мрець.

Якби там не було, але з часом ці дивовижні імена серед слов'ян прижилися і стали вважатися справжніми, на відміну від своїх родових. Адже з 14 ст. почалося справжнє переслідування язичницьких імен. Тому майже кожен українець-русич мав по два імені: одне рідне, яке по традиції надавалося при народженні маляті батьками, а друге те, що надавав піп при охрещенні. Так в документах часів Київської Русі: "князь Михайло, зовомий Святополк" або "ім"я йому хресне Яков, а мирське - Творимир".

Наукою доведено, що ім"я виникло в часи коли почалася складатися мова неардельтальця. Олександр Потебня писав "Чим дальше в старовину, тим міцніша й звичніша віра в здатність слова однією своєю появою творити те, що ним означено". Для слов'ян слово було священним, бо було не просто звуком, а особливим станом світу і людини, коли можливо вести діалог з Богами (Людини з космосом). В усіх індоєвропейських народів первісно слово і дія були синонімами, тобто, слово - тобто молитва теоротично має здатність стати дією, дійсністю. Для цього треба тільки практично увійти в той стан, який створює можливість для такого спілкування з Богами. Наші Пращури знали коли і де це можливо, бо мали досить точний астрономічний календар за яким встановлювали строки молінь. Саме поєднання слова, місця й часу, давло чудодійні результати їхньої магії. Тому при народженні дитини потрібно було уважно слухати довкілля. Які звуки вловлює слух, звідки вони долітають, дивитися під якими зорями народилася дитина, а також враховувати багато інших прикмет, які були важливим засобом розуміння (передбачення, пророкування) не тільки долі дитяти,а й розуміння її внутрішньої сутності (того, що становить її ім"я тобто сам об'єкт названня іменем). При такому виборі імен забезпечувався лад (духовний комфорт) людини і її імені, отже ім"я не суперечило особистим характеристикам людини.

Ось як книжник 16 ст. описує вибір імені дитини у давніх слов'ян.: "Перших родів та часів люди і до недавнього часу давали дітям своїм імена, як отець чи мати забажає: або від вигляду і єстества дитяти, або від часу, або від речі або від притчі.Також і слов'яни і перед хрищенням їх давали імена дітям як: Богдан, Бажен, Любим, та ін. Тому серед імен язичницької доби знаходимо чимало таких які вказують на особливості зовнішності.(Білян, Боголип, Годиш, Здоровега, Краса, Синьоока, Світлана, Ясна), особливості характеру: (Безсон, Веселун, Буян, Лагода, Милоніга, Услада, Шепетуха), час чи місце чи погоду при народженні дитини:(Громовик, Гуляйвітер, Дорога, Дюдька - в холоднечу).

Правильності вибору наші пращури надавали величезного значення. Якщо після наречення дитина плакала, то вважали,що ім'я вибрано невдало, не відповідає природі народженої дитини і може зашкодити йому в майбутньому. Обряди наречення дитини вважалися обрядами найвищої святості, тому батьки старанно готувалися до них. Вірогідно в найдавніші часи ці обряди виконували священики язичницьких культів - волхви, пізніше знахарі баби бранки (повитухи), згодом цю роль взяли на себе батьки.Хоча й досі в народі існує багато повір'їв, пов"язаних з називанням дитини.Так на півдні України вважають, що вибирати ім'я дитині повине наймолодший член сімї (бо діти ще не втратили природнього зв"язку з космосом). Подекуди навпаки вважають, що ім'я повинен давати найстарший член сім'ї - як наймудріший. Звичне для нас слово іменини означає саме обряд надання імені, який в старі часи називався нареченням.

Віра в божественне походження народу - є його духовною метрикою.Так писав великий ураїнський Волхв і професор Володимир Шаян, так мислили наші Пращури, так мусимо мислити ми - нащадки Славних. Душа слов'янина - осколок Сонця, яку Боги Права посилають на Землю для матеріалізації в людському тілі. Саме до Сонця душа й повертається після смерті тіла. Тому, хто забруднив душу за життя в світі Яви, нема поверненння до Божества. І ніякі замолювання гріхів, ніякі каяття, ніякі замолювання та індульгенцїї не допоможуть. Це є послаблення моралі, яку принесла нам чужа релігія.

Велесова книга нагадує нам: "Будете синами своїх Богів і сила їхня перебуватиме з Вами до кінця". Не слід забувати, що й звичаї наречення слав'янських дітей є нічим іншим як обрядами поєднання з нашими рідними Богами, тобто прилучення до енергетики космосу.

Ім'я людини, як частини її сутності, з давніх часів приховувалося від ворога або просто незнайомої людини. Боялися, що взнавши ім'я, злий чаклун може наслати хворобу, зурочити, а то й зашкодити самому життю людини.

Та даремно дехто думає, що можна поєднати традиції наших Пращурів з традиціями чужих народів, які пройшли через наші одвічні слов"янські землі. Існує навіть нав'язана всякими "інтернаціоналістами" думка, що ми навіть збагатилися, сприйнявши чужу культуру чи синкритузувавши її зі своєю. В іменослові такі експеременти не затрималися Так, російський історик Татіщев наводить складні язичницько- християнські імена: Петромир, Павлослав, Любомаря. Такі гібриди на щастя не прижилися. Однак чужинство, насаджуване в офіційному, державному порядку
приліпилося до нашого народу. Так, що й відрізнити його від свого іноді не можна. Дехто й Ісуса Христа ладен вважати українцем, бо йому хтось казав, що Ісус дуже хороший чоловік (Бог). Однак факти вперта річ, і кожен бажаючий може заглянути в словник, або Біблію. щоб переконатись, що ім'я Ісус в перекладі з давньоєврейської означає "Єгова спасе". Чи спасе слов'ян, які втратили Слово - сумнівно.

А чого варті християнські міфи пр так званих святих? Згадаймо наприклад Віру, Надію і Любов, яких так шанують у Слов'янщині.Але ж таких жінок ніколи не існувало в природі, не кажучи вже про достовірність їхньої легенди! Існували правда три дочки відомої Софії, які мали імена Фіда, Спеса та Харіта. Як же треба було прагнути привити ці культи слов'янам, щоб навіть імена їхні перебрехати по словянськи!? Розумію, як болісно деяким християнам розпрощатися з такими красивими,, та слізними міфами про "святих мучениць" але, що поробиш, - факт є факт! Одне залишилося без сумніву - слід очищати нашу свідомість, щоб повернутись до себе і своїх святинь. Почнемо зі Слова, зі свого рідного імені.

Чую, як мої опоненти почнуть скептично заявляти, що до минулого нема вороття, навіщо витрачати зусилля на таку безнадійну справу. Знайдуться такі, що скажуть нібито не можна міняти людські імена, шукатимуть якісь аргументи на підтвердження якоїсь позиції. Тож розглянемо і ми деякі історичні факти. З прийняттям християнства слов'яни стали називаться іноді трьома а то і чотирьма іменами: 1) Дане при народженні, 2) Хрищене, 3) По батькові, 4) Прізвище. Але зміни імені були відомі ще в дохристиянські часи.Вони були пов'язані з переходом в інший віковий період людини: до семи років дитина могла носити дитяче ім'я, в семирічному віці під час пострижин надавалося доросле ім'я, або прізвище. Нові імена чи прізвища надавалися при вступі в шлюб, зайнятті князівського престолу, посвяченні в священний сан та ін. Наприклад княгиня Ольга при вступі в шлюб з князем Ігорем Рюриковичем була перейменована в Прекрасную, але цей факт лишився маловідомим, бо цим ім"ям вона ніколи не користувалась.Рогнеда після шлюбу з князем Володимиром отримала імя Горислава,
а Інґіґерда, одружившись з князем Ярославом, стала Іриною. Майже до 15 ст. переважна більшість князів та знатних людей вже мали християнські імена, але не користувалися ними. Древні імена вважалися кращими навіть у князівських родинах, тому звичним для князя іменем вважалося родове, а не хрищене. Так навіть хреститель Русі Володимир не користувався іменем Базілій, яке отримав при хрищенні. Така традиція зберігалася дуже довго, як в Україні, так і в Московщині. Посланець римського імператора при царю Олексію Михайловичу в 1661 р. зазначив, що багато хто з придворних ще мав по два імені - родове й христильне.

Нагадаємо нарешті й такий звичай, коли людині дуже не таланило в житті, вона робила спробу "обдурити Долю" тобо міняла ім`я.Звичайно ж існував повний обряд заміни імені. Існує думка, що й некрасиві, відлякуючі імена виконували роль оберега, захисту від ударів Долі. Некрас, Крив, Блуд, Гніваш, Безобраз, та інші. Хоча могло бути й просто негативне ім`я, власник якого цілком заслуговував на нього, наприклад Упир, Обалдуй, Олух (відомі в Московщині). Доросле достойне ім`я давалося по досягненню повноліття й згідно з заслугами людини перед родом і народом: Ратибор, Вогневид, Святослав, Миролюб та ін. Ті хто нічим себе не проявив, залишалися з своїми дитячими іменами: Неждан, Первак, Алаксій, Батята та ін.

Оскільки мова кожного народу має право розвиватися природним шляхом і безперервно, то було б закономірним і поповнення слов`янського іменослова новими іменами.Та цього не сталося через тисячолітнє духовне рабство, накинуте нашому народу християнською "культурою". Уже на початку 19 ст. серед українського письменства появилися спроби повернутися до рідного іменослова, як наприклад Маркіян Шашкевич - взяв ім`я - Руслан, Іван Вагилевич - Далібор, а Яків Головацький - Ярослав. В 1968 році в Мюнхені вийшов словник українця Василя Ірклієвського "Наші імення, походження та значення", у якому автор чи не вперше за довгі століття зробив спробу поруч із загальновживаними іноземними іменами подати слов"янські імена - новотвори, які виникли внаслідок бажання значної частини інтелігенції повернутись до рідних предківських імен, і хоч деякі з цих імен виявилися досить штучними та незграбними (Допомогомир, Веселослав, Вірномир) тим більше, що слов`янські мови вже мали простіші й природніші варіанти імен, але загалом поповнення іменослова ми вважаєм позитивним і закономірним явищем. Словник Ірклієвського виявив чимало причин негативного впливу чужої культури, показав недолгість чужинських імен, жалюгідність їх значень для слов`янських народів. Наприклад, якому слов`янину було б приємно носити ім`я, що дослівно означає "Слава Ягве"(Бенекдит), або "Ягве подасть" (Єремій). Чи наприклад - "Роди, розмножайся Ягве"(Йосип)? Такий стан речей, коли людина не знає значення свого імені, є принизливим і ганебним.

В давньослов"янські часи, коли між нашими народами ще існували міцні племенні зв"язки, і наші імена були спільними для всіх слов`ян (відрізнялися хіба що фонетично, залежно від діалектних особливостей того, чи іншого краю). На жаль жіночих імен у писемнних пам`ятках збереглося менше, ніж чоловічих, однак і те, що вдалося знайти, становить неабиякий інтерес для кожного слов`янина. Бо власне ім`я - то не порожній звук: в ньому пам`ять поколінь, неоціненна і незнищенна спадщина минулого, без якого ми не матимемо майбутнього. Тому відроджуючись як нація, мусимо повернути собі родові імена своїх Пращурів, щоб передати їх своїм нащадкам.

ТЕРНОПІЛЬ. ВІДЗНАЧЕННЯ 101-ОЇ РІЧНИЦІ ІЗ ДНЯ НАРОДЖЕННЯ С.БАНДЕРИ

ЩЕ КІЛЬКА КАДРІВ

МАРШ ЗДОРОВОЇ МОЛОДІ. ТЕРНОПІЛЬ.

БІЛЬШЕ

В.НОВОДВОРСЬКА ПРО УКРАЇНУ

ВІТАЮ ВСІХ ІЗ НОВИМ 101 РОКОМ ВІД РІЗДВА СТЕПАНА БАНДЕРИ!