МІЛІЦІЯ ВІДПОВІСТЬ ЗА ВБИВСТВО !

У відділені міліції вбили 19-річного хлопця.

В одному із гуртожитків Києва дільничний міліціонер забрав студента у районний відділ міліції Шевченківського району, а на ранок батькам запропонували забрати тіло хлопця із моргу.

Про це увечері 26 травня повідомив телеканал “1+1” в сюжеті у випуску новин ТСН.
http://bit.ly/cGKhUC

На сайті телеканалу зазначається, що “розтин провели, поки батьки не дізналися про загибель сина, у морзі тіло навіть не дали оглянути. Висновок медексперта відрізняється від офіційної версії”.

19-річний Ігор загинув в ніч на свій перший дорослий ювілей. Із гуртожитку рідного коледжу його забрав сусід-дільничний. Зранку ошелешені вчителі телефонували батькам – приїдьте за тілом свого сина.

 

Міліція пояснює смерть студента у райвідділі: він кілька разів упав…

Хто може допоможіть. Висвітліть цю новину і розішліть по своїх контактах. думаю що тут треба допомогти бідним батькам і покарати тих ублюдків які це зробили! тим паче, що це ймовірно правоохоронці.

ПРОТЕСТНИЙ МІТИНГ ВІДБУДЕТЬСЯ 1.06 ПІД ШЕВЧЕНКІВСЬКИМ ВІДДІЛКОМ (вул. Герцена, 9), де було ВБИТО студента! 10.00
 

В той же день у регіонах України відбудуться солідарні акції протесту! приєднуйтеся!

Під час акції активісти також висловлять свій протест проти законопроекту №2450 «Про порядок організації і проведення мирних заходів», який зараз готується до другого читання. Проет закону пропонує узаконити механізми заборони мирних зібрань громадськості, що сприятиме ще більшій сваволі міліціянтів щодо як громадськіх активістів, так і простих громадян

За цим посиланням список регіональних співкоординаторів, сценарій та прес-реліз заходу https://spreadsheets.google.com/pub?key=0AoHMr1s52mfCdHRtVUllR0JpaGliZFpaSDVsRzNBQ3c&hl=en&output=html

Друзі, приєднуйтеся до заходу. Якщо ми залишимо цей злочин безкарним, гріш – ціна усій нашій громадській активності!

 

http://www.facebook.com/event.php?eid=122970881069801#!/ical/event.php?eid=122970881069801 

"Tобі плюють в очі, а кажуть що це Божа Роса" - Відкритий лист до В. Януковича

Марія Волкова Шановний пане Президенте! Я приєднуюсь до акції «Табачника – на смітник історії». З перших днів роботи пана Д.Табачника, після його призначення Вами на посаду Міністра Освіти України, український народ не має спокою. Плани Д.Табачника, щодо перевиховування нації України, являються ворожими для українців. Українці вчилися патріотизму від своїх попередників. Нашими вчителями були Т.Шевченко, І.Франко, Л.Українка, та інші, які призивали в своїх творах «єднатися за правду.., боротися за неї». Україна все життя прагнула до волі, але не мала її. Ми цінимо свою історію, культуру, мову, науку, письменство. А наші пісні, які ще від Байди нам в’ються – це джерела і стежки до мови наших пращурів. Все це  - наші скарби. А  що дасть нам Д.Табачник в обмін на твори українських класиків? Російську мову ми знаємо на рівні української, без примусу вчимо англійську, німецьку, іспанську ... і тільки молдавська мова була для меншин. І якщо вона стане міжнародною мовою, то до неї збільшиться цікавість. Україна буде вчити свою рідну мову! Цей лист вже опублікований в Англії і радіо Deutsche Welle зробила  в ефірі прямий репортаж з автором листа, як також з кол. членом британського парламенту, Джоном Ґроґан. Пані Волкова виступила в окремій радіо передачі Всесвітньої Служби Бі-Бі-Сі на тему Голодомору. Див.  http://www.augb.co.uk/news-page.php?id=281 Д.Табачник вороже ставиться до української історії, мови, нації, культури. Міністром освіти і науки України має бути людина здібна управляти цими дисциплінами, людина яка поважає цю націю і до якої нація ставиться з повагою. Мене глибоко вразили слова Д.Табачника: «Закон о Голодоморе 1932-1933 гг в Украине ставит нас в один ряд с отвратительными тоталитарными диктатурами...». А слова - «мелко подгадить соседу; обмануть; предать; выгадать что-то, обманув ближнего; согласие потерять глаз, чтобы сосед вовсе ослеп – характерная особенность формирующейся украинской нации». Де це Ви таке чули, пане? Існує народна приказка – вона і стане відповіддю Д.Табачнику (про Голодомор) – «... тобі плюють в очі, а кажуть, що це Божа Роса». Я, Волкова Марія, була свідком Голодомору 1932-1933 рр. в Україні. У мене відібрали дитинство і здоров’я. І після 33-го, наступні 34 і 35 роки все ще були голодними. І ми, які вижили в ці роки, були настільки виснаженими, що виглядали як скелети, не мали сил навіть встати, спали по 2 тижні поспіль. В ті роки, в наслідок тоталітарної політики Москви, від голоду на Україні померло 10 млн людей, в тому числі 3 млн дітей! А пан Д.Табачник називає це нагадування Росії «мелко подгадить соседу, т.е. Москве» . Хотілося б порадити міністру освіти: «Схаменіться! Аналізуйте, про що Ви говорите! Нас (невинних) знищували, топтали, арештовували як ворогів народу, батьків відправляли на тяжкі роботи, звідки вони не повернулися. Нас цькували, а матері із сльозами на очах вдивлялися в нас сплячих і прислухалися, чи ми ще дихаємо. Маю до Вас запитання: «хто кому тоді гадив і тепер гадить?» Українська мова повинна бути державною мовою. Не буде мови – не буде нації; Не буде мови – не буде країни, А буде територія, котру плануєте трансформувати під опіку нашого «старшого» брата. Ми там уже були! Від свого імені вимагаю діяти відповідно до Дружнього послання Т.Г.Шевченка землякам: «Учітеся, брати мої. Думайте, читайте І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь...» І в заключення, пане Президенте, Ви повинні соромитися того, що в Європейському Парламенті (ПАРЕ) не відважились стати в обороні мільйонів українських хліборобів цілеспрямовано винищених штучним голодом 1932-33го...  якраз тому, що вони були українцями.  Те що Ви ствердили в ПАРЕ було нічим іншим як зрадою свого народу!  За Вашою логікою хтось міг би ствердити, що Голокост не був ґеноцидом тому, що інші національності також постраждали від нацистів. Що особисто Ви знаєте про Голодомор, щоб робити заперечення?  Чи Ви читали опубліковані сьогодні свідчення людей переживших цю трагедію? Чи Ви знайомилися з архівними документами відкритими за незалежності? Чи хоча б тримали в руках наукові збірники інституту історії Академії Наук України на тему Голодомору? Напевно ні. Я і такі як я - свідки страшного злочину - можу Вам багато розказати. Тож, щоб у Вас не було сумніву - нас, українців, вбивали голодом, щоб викорінити національний дух, щоб винищити українське етнічне ядро – селянство. Подивіться на карту, пане Президенте, щоб запевнитися, що на територіях, де проживали етнічні українці найбільше лютував голод тому, що Кремль добре пам’ятав наші прагнення до створення Соборної незалежної України ще в 1920-х роках. Україна була дуже важливою для СССР і мала бути збережена в його рамках будь якою ціною. Ціна ж виявилася надто високою – понад 10 млн. українців, тисячі господарств найкращих українських хліборобів, від яких забирали все: житло, одяг, знаряддя праці, худобу... Їх арештовували, вивозили до Сибіру, на північ, кидали просто в полі посеред зими без жодних засобів існування... Це були найактивніші і найнепокірніші, хто не погоджувався з політикою партії і не підтримував радянську владу. Вам, як Президенту незалежної Української Держави, має бути соромно за свою байдужість до нації і неосвітченість у питаннях історії країни, яку Ви очолили. Майже 60 років Голодомор ретельно замовчувався і офіційно заперечувався правлячою верхівкою СРСР,  але сьогодні це зробити не вдасться. Історію Вам не змінити, як би цього не хотілось. Краще подумайте про своє ім’я, яким воно увійде в історію... Ваш громадянський обов’язок і як Президента стояти в обороні своєї країни перед пам’яттю мільйонів українців, які загинули під час Голодомору 1932-33-го!	Марія Волкова 16 травня 2010 р. Ноттінгем, Англія.

28 ТРАВНЯ – СУД НАД УКРАЇНСЬКИМИ ПАТРІОТАМИ!

ПРОХАННЯ ПІДТРИМАТИ!

У п'ятницю, 28 травня об 11.30 год. в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва, що на Вознесенському Узвозі (колишня вул. Смірнова-Ласточкіна), 10-б, відбудеться судове засідання у кримінальній справі щодо Миколи Коханівського, Андрія Тарасенка, Олександра Задорожного, Івана Срібного та Богдана Франта, які обвинувачуються у пошкодженні пам'ятника Леніну на Бесарабській площі.

Українським патріотам пред'явлено обвинувачення за ч.2ст.296 КК України
(Хуліганство), що передбачає до 5 років ув'язнення.



Довідка:

Раніше обвинуваченим інкримінувалась також ч.2 ст. 298 КК (Незаконне
пошкодження пам'ятки Національного значення).Однак, за скаргою адвоката Кізіна С.В. суд скасував порушення кримінальної справи за цією статтею, встановивши, що даний
пам'ятник не є об'єктом культурної спадщини.

У березні 2010 року Микола Коханівський був заарештований та направлений в
СІЗО у зв'язку з подіями під час пікетування Міністерства освіти України проти призначення Міністром Д. Табачника. Дана кримінальна справа порушена за заявою помічника Д. Табачника Віктора Вороніна про завдання йому тілесних ушкоджень Коханівським. Однак за свідченнями очевидців, В.Воронін сам напав на Коханівського та спровокував бійку.

У квітні 2010 року М. Коханівський був звільнений з під варти Апеляційним
Судом м. Києва.

Прохання підтримати українських патріотів особистою участю, та
залучити представників преси і громадськості.

Представникам громадськості та ЗМІ- вхід вільний.

Для можливості відеозйомки – потрібно подати заяву на ім.’я судді Павленко О.П.

Суд визнав свастику історичною спадщиною Литви

Суд литовського міста Клайпеда припинив справу про адміністративне правопорушення, порушене відносно чотирьох жителів міста, які прийшли на мітинг із зображеннями свастики.

Як повідомляє "Литовський кур'єр", у вердикті було сказано, що свастика - це не символ нацистської Німеччини, а історична спадщина Литви.

На думку суду, не можна забороняти давній символ сонця, який був знайдений на численних археологічних артефактах. "Це не нацистські атрибути, а цінні символи культури балтів - стародавні знаки наших предків, які пізніше у наших предків вкрали і віроломно використовували інші народи. Вони символізують не фашизм, а устрій всесвіту", - пояснив виступав як свідок захисту житель Вільнюса Мільвідас Юшкаускас .

Він також продемонстрував довідки міністерства культури про знайдені в Литві стародавніх кільцях, брошки, браслети, на яких була зображена свастика.

Розгляд у цій справі почалося після того, як 16 лютого - у День відновлення незалежності Литви - група молодих людей прийшла на святковий мітинг з плакатами, на яких була зображена свастика. Це сподобалося далеко не всім учасникам заходу - люди викликали поліцію, яка й затримала чотирьох осіб.

Суд у цій справі тривав з квітня.


Утро

ЖУРНАЛ "СВАРОГ". НОВЕ ЧИСЛО.

Вийшло нове, 22-ге число рідновірського журналу "Сварог", Київ. Журнал вийшов у видавництві "Мандрівець", Тернопіль.

Я так думаю (в честь 9 мая на русском языке).

Скакодуб Андрій Васильович | 9.05.2010

Эта фраза звучит одинаково на двух языках. Пока я имею право думать. Пока ещё ни одна мразь не смогла забрать у меня этого права, права думать, права говорить. Но с каждым днём моё "Я" кастрируют, линчуют и насилуют. Я должно быть другим. Я должно отвечать всем критериям.

Когда мне было семь лет, я был учеником первого класса. У меня был свой противогаз на случай войны. Один раз в месяц мы с нашим классным руководителем спускались под землю, тренировались на случай войны... в противогазах. Давайте спросим сейчас вас, или хотели бы вы, чтобы ваша семилетняя дочь в противогазе спускалась под землю и сидела целый час с ним же в подвале школы? Тогда никто не задавал вопросов. Тогда наш первый класс занял первое место с песней "Мы пионеры дети рабочих..." на общешкольном смотре к 9 мая. Я до сих пор помню эти каждодневные тренировки о выходе из строя до 5 вечера. Мне было тогда 7 лет. Я считал, что так и должно было быть. Мои родители ничего не видели в этом предосудительного.

Когда я стал октябрёнком, мне "вцепили" значек и подарили книгу "Заветы Ильича". Я был несказанно рад, ибо эту книгу подарили не всем, а только лучшим. Всем остальным вручили книги Фенимора Купера.

Пионером меня принимали предпоследним потоком. Перед этим, я сдавал несколько раз зачёт, – никак не мог выучить клятву пионэра. Тогда меня безумно задело то, что я был предпоследним, хотелось быть хотя бы после первого потока.

Помню, что моей настольной книгой была книга "Дети-герои", и я каждый день корил себя за то, что родился в таком плохом году и не смог пролить кровь за свою Родину. Лёня Голиков, Марат Казей, Володя Дубинин, Валя Котик, Гриша Акопян, Зина Портнова, да и наверное Павлик Морозов. Они погибли за Родину, а я не смог. У меня с самого детства воспитывали комплекс вины. Меня готовили с самого детства погибнуть, умереть ради своей Родины. И я наверное был всегда готов умереть, ибо после смерти моё фото могло висеть в школе, мне бы возлагали цветы, а дети считали меня своим кумиром. Афганцы тому яркий пример. Так могло бы быть, если бы однажды империя не пала. А в Питере не грохнули бы памятник Ленину, потом конечно грохнули все остальные, но этот показали по первому каналу, а я сидел дома и плакал неизвестно от чего.

Через несколько лет поступая в техникум я узнал, что такое украинский язык. Такие слова, как "коло". "трикутник". "струм", резали мне слух. Я не мог представить, что это за дебильный язык, кто вообще на нём может говорить. В моём городе я практически никогда не слышал украинского языка. На нём говорил только мой отец, но все мне внушали, что это сельский жаргон русского языка.

В моей семье было прийнято вставать по стойке смирно при звуках гимна Советсткого Собза. Когда мы с матерью стояли, отец всегда говорил "Боже мій, наплодив цілу хату комуняк, як мені господь простить це...".

Помнится, прадед говорил, как после войны его, как ореноносца, послали в Западную Украину воевать. Он приехал через две недели домой, отказался. По его словам их заставляли переодеваться в одежду той местности и ночами ходить по сёлам с автоматами и расстреливать. Он отказался, после чего его с бригадира понизили до сторожа. Как он сказал, "не міг і не хотів стріляти в своїх братів...".

Моей бабуле сейчас 86. Она помнит эту родину. Помнит, как в 33-м каждый день по улицам ездил воз с колокольчиком, на который собирали трупы. У них тогда забрали даже высушенную траву для чая. После того, как она отработала с 12 лет в колхозе и получила 48 лет трудовго стажа, она получила 11 карбованцев пенсии, открытки на 9 мая и юбилейные медали.

Теперь мне 31 год. Молодёжь говорит практически всегда на украинском. Даже когда пъёт пиво, это пъют уже другие дети, другая молодёжь. Их родной язык – украинский, они вскормлены другими ценностями, другим молоком. Моя дочка просит меня прочитать сказку на "українській мові, бо ця руська мені, папа, не пободається". В моей семье каждый третий тост "За вільну Україну". Я не вижу своей жизни без суверенной, независимой и свободной Украины. Я не могу понять, как мои земляки, которые всю жизнь положили, чтобы Украина имела государственность, могут быть фашистскими ублюдками, почему я должен ходить каждый день по улице красных комиссаров или имени 2-го съезда КПСС? Почему Президент моей страны похож на последнего ублюдка?

Мне 31 год. Я не смогу жить по другому. Мой прадед тогда, в 1945 году, когда отказался стрелять в своих, примирился. Они давно примирились. Мы же ненавидим друг друга. Моё наследство – это медали. Все мои деды и прадеды воевали и многие погибли. Сегодня для меня – день Победы. Я каждому вырву глаза, если кто посмеет хаять память моих предков, но я также каждому вырву язык, если кто посмеет плевать на мою страну. Для меня Бандера – герой. Голодомор и 70 дет совка – это геноцид. Украина – независимое государство. Мразь -, которая сегодня руководит моей страной, будет низвергнута. По другому я жить не умею. Так меня воспитала советсткая система. -погибнуть ради своей земли. Но тепер моя Родина это Украина. Это я говорю, как пионэр... Слава Україні...

Народна Правда

УБИЙСТВО ПРЕЗИДЕНТА ФРАНЦИИ

        
ФРАНЦИЯ В ТРАУРЕ

Президент Франции Поль Думер посетил 6 мая с. г. после обеда выставку книг союза писателей, участников войны. Когда он лодошел к витрине писателя Клода Фаррера, из толпы писателей выступил неизвестный человек и пять раз выстрелил в президента и один раз мимо в толпу. 3 пули попали в президента. Одной был ранен Клод Фаррер.

Президент через несколько часов скончался от полученных ран.

Преступник, пользуясь суматохой, бросился бежать, но был настигнут уже около выхода директором полиции и после  борьбы обезоружен и задержан.

Он оказался д-ром медицины Павлом Горгуловым, по народности русским, родившимся в станице Лабинской, Кубанской области.

Горгулов заявил, что он является председателем фашистской организации и мстит Франции за то, что она не освободила Россию от большевиков. Приехал он из Монако, где жил богато и обладал огромными суммами денег. В кармане у убийцы найдены заранее заготовленныя записки, где по французски было написано: «Записки Д-ра Горгулова, вождя русских фашистов, который убил президента французской республики».

Коммунистическія и некоторыя социалистическия газеты сразу набросились с обвинениями на русскую эмиграцию. Радио из Петрограда и Москвы изобличило усиленное старание коммунистов обвинить эмигрантов...

Всякому безпристрастному человеку казалось все странным и неясным, даже подозрительным. Тем более, что по опыту прошлаго известно, что значит это старательное заметание следов.
Когда был похищен ген. Кутепов чешскія коммунист. и некоторыя социалистич. газеты, напр., «Чешское Слово» сразу же огромными буквами утверждали, что коммунисты тут непричем и что генерал Кутепов, захватив казенныя деньги, скрылся в Южную Америку и т. д. До сих пор эта ложь не была  опровергнута  этой печатью.

Хорошо информированная немецкая газета «Моргенцайтунг» сообщает из Парижа:

Горгулов большевик.

«Французское министерство внутренних дел сообщает, что убійца президента Думера Горгулов в 1930 году занимался незаконно врачебной практикой и по этой причине был выслан из Франции. В 1931 году он снова вернулся во Францию. На основании дотеперешних результатов следствия возникает вопрос, не симулирует ли Горгулов умопомешательство.

К этой публикащи министерства премьер Тардье прибавляет: во всей этой истории замечается черный пункт, а именно коммунистическая партийная легитимация, выданная Горгулову в Праге. Т. наз. «зеленая партия», членомъ которой состоялъ убийца, является по всей вероятности правым крылом коммунистической партии. У Горгулова обнаружена большая сумма денег и естественно приходится поставить вопрос: откуда эти деньги происходят.
В воскресенье приехала жена убийцы Горгулова, которая и была немедленно допрошена. Она пока оставлена на свободе.

Новое большевицкое течение, к которому Горгулов в Праге принадлежал, подчинено действительно коммунистическому интернащоналу».

"Русская Земля", Ужгород, 10.03.1932 

П... Н... Х...

Принимал участие в качестве миротворческих сил в зонах межнациональных конфликтов в Приднестровье в июне-июле 1992 г

в Северной Осетии в сентябре-ноябре 1992 г.,

В 1993 году во время грузино-абхазского конфликта батальон выполнял задачи по охране и обороне важных военных и государственных объектов на территории Абхазии от разграбления и уничтожения.

С 12 декабря 1994 года по 25 января 1995 года разведывательные группы и отряды специальною назначения (штурмовые отряды) из состава полка во взаимодействии с частями ВДВ принимали участие в боевых действиях по овладению наиболее важными объектами противника, в том числе в г. Грозный.

15 марта 1995 года сводный отряд полка вновь прибыл в Чечню, продолжая выполнять боевые задачи до 13 июня 1995 года.


С февраля по май 1997 года сводный отряд полка принимал участие в выполнении миротворческой миссии в зоне разделения грузинских и абхазских вооруженных сил в г. Гудаута.

Август 2008 - участие в боевых действиях в войне с Грузией.

9 мая 2010 участие в параде в Киеве. 
 мшф cytadel

НУ ЧИ НЕ ЙОБ ТВОЮ МАТЬ???

Запобіжник для «темників»

Журналісти служби новин «1+1» оприлюднили відкритий лист, протестуючи проти утисків свободи слова на каналі

 Журналісти служби новин «Студії «1+1» заявляють про запровадження цензури на їхньому телеканалі, який донедавна вважався чи не найвільнішим в Україні. Останніми днями про тиск на репортерів та ведучих «1+1» подейкували в журналістській тусовці, а вчора було оприлюднено відкритий лист прямим текстом: «Ми, журналісти ТСН, хочемо заявити: на телеканалі «1+1» запроваджують цензуру!».

«Нам заборонили висвітлювати певні теми і події. Наші сюжети, у яких присутня критика чинної влади, з політичних міркувань знімають з ефіру. Остаточне рішення щодо виходу матеріалу в ефір приймається не редактором випуску, і навіть не шеф–редактором ТСН, а гендиректором «1+1», — ідеться у зверненні групи журналістів до колег та громадськості.

Лист підписали кореспонденти ТСН Григорій Жигалов, Сергій Кудімов, Соломія Вітвицька, Маргарита Ситник, Світлана Березовська, Борис Іванов, Тетяна Коваленко, Жан Новосельцев, Юліанна Саух, Інна Боднар, Ігор Бондаренко та ведучі Олексій Ліхман, Юлія Бориско, Ілона Довгань, Віталій Гайдукевич; звернення відкрите для підписів на підтримку.

Журналісти відзначають, що «останньою краплею» став підсумковий випуск ТСН 2 травня, коли «матеріали про політичне протистояння у Верховній Раді перетворилися на класичні приклади інформаційного кілерства».

За даними «УМ», через незгоду з вимогою гендиректора «1+1» Олександра Ткаченка («жорстко наїхати на Тимошенко») втратила місце в ефірі ведуча Наталка Мосійчук.

Відомий медійник Ткаченко в часи розгулу цензури по–кучмівськи і по–медведчуківськи очолював «Новий канал», який був одним із сумлінних озвучувачів «темників», що надходили з адміністрації Президента. Тоді, напередодні Помаранчевої революції, цензура процвітала й на каналі «1+1», і саме журналісти «плюсів» першими з «підневільних» телеканалів на повен голос заявили про незгоду з утисками свободи слова та організувалися у протестний рух.

Тепер «підписанти» зазначають: «...Ми не виступаємо захисниками, симпатиками чи прихильниками опозиції. Власні політичні вподобання журналіст залишає за межами своїх сюжетів. Однак ми вважаємо, що кожна зі сторін має право на рівних донести свою позицію до глядача... Ми не хочемо бути наймитами і пропагандистами. Для нас свобода слова не порожні звуки, а фундамент професії. Саме тому ми заявляємо про категоричну незгоду з тиском на свободу слова».

Журналісти «плюсів» у листі згадують про свого колегу Мирослава Отковича, чия «спроба порушити проблему цензури обернулася звинуваченнями у заангажованості, дилетантстві й непрофесіоналізмі з боку заступниці глави адміністрації Президента [Ганни Герман]».

«Ми вимагаємо негайно припинити ручне керування ТСН. Ми вимагаємо припинити ганебну практику впровадження «директив», «цінних вказівок» і заборони тих чи інших тем. Ми вимагаємо повернути в ТСН базові принципи журналістики: об’єктивність, збалансованість і рівновіддаленість від політичних сил», — наголошують журналісти провідного каналу. У разі ігнорування цих вимог вони розглядатимуть можливість проведення одноденного попереджувального страйку. «Підписанти» розуміють, що вони «не одні опинилися під тиском цензури». «Знаємо, як важко зараз зробити цей перший крок. У 2004–му ми знайшли в собі сили. Перебороли страх. Кожен свій. І сказали цензурі «ні», — зазначають журналісти ТСН. — Закликаємо колег об’єднатися і разом захистити честь нашої професії! Покажемо, що нас багато — тих, хто цінує свободу слова, а не її імітацію».

Слід зазначити, що звернення підписали не всі журналісти ТСН.Але й у 2004–му рух медійників починався з невеликих груп. Колеги з «плюсів» відтепер обіцяють оприлюднювати всі відомі їм факти цензури, навіть усвідомлюючи, що можуть втратити роботу через таку позицію. Але справді, на сполох треба бити вже тепер. Адже до «темників» адміністрація Президента ще не дійшла, але вочевидь рухається в цьому напрямі. А керівники багатьох телеканалів, не бажаючи втрачати прибутки, завчасно намагаються узгоджувати інформаційну політику з позицією нового керівництва держави. Не вельми демократичною позицією, слід зауважити.

УМ

СТАРИЙ ГУЦУЛ

ВІХИ ІСТОРІЇ