Арешт благодійника

11 вересня 2010 р. в Черкасах арештовано українського мецената, організатора численних патріотичних заходів Володимира Яковича Сапу. Цей арешт глибоко стурбував українську громадськість.

Історичний клуб “Холодний Яр”, якому багато років фінансово допомагав Володимир Сапа, виступив з Відритим листом до начальника управління МВС України у Черкаській області Валерія Дернового та голови Черкаської обласної державної адміністрації Сергія Тулуба. Це звернення підтримали відомі українські політики, журналісти, письменники і митці. Ось текст звернення:

“Арешт Володимира Яковича Сапи, відомого в Україні мецената, добродійника, організатора численних патріотичних заходів, нас глибоко стурбував. Ми знаємо Володимира Сапу як сумлінну і глибоко порядну людину, творця добрих справ, патріота, що щиро працював на благо незалежної України.

За дієвої допомоги Володимира Яковича на Чигиринщині сім років поспіль проводиться міжобласне дитячо-юнацьке спортивно-краєзнавче свято “Холодноярські ігри”, присвячене пам’яті ватажка гайдамацького повстання Максима Залізняка.
У селі Мельники Чигиринського району колектив “Мехбуду” на чолі з Володимиром Сапою побудував пам’ятник холодноярським козакам, які загинули в боротьбі за незалежну Україну, на благодійних засадах відремонтував сільський клуб, школу, впорядкував братську могилу радянських воїнів.

Завдяки Володимирові Сапі у світ вийшло восьме видання знаменитого роману Юрія Горліса-Горського “Холодний Яр”, книги дослідника Національно-визвольних змагань 1920-х років Романа Коваля, краєзнавчий фотопутівник кореспондента газети “Голос України” в Черкаській області Лідії Титаренко, інші популярні видання з історії рідного краю.

До козацького свята Покрови, 9 жовтня 2010 р., в Мельниках заплановано відкриття пам’ятника письменнику Юрію Горлісу-Горському, спорудженому колективом “Мехбуд”. Ініціював побудову пам’ятника Володимир Сапа. Було б справедливо, щоб і він взяв участь у цих урочистостях.

Головні риси Володимира Яковича – моральність, чесність, непідкупність, доброзичливість. Володимир Сапа завжди відгукувався на прохання громадських організацій, шкільних колективів, музейних працівників, людей мистецтва, духовенства. Це людина, яка віддасть своє і нізащо не привласнить те, що йому не належить. Сподіваємося, що у відкритому суді Володимир Сапа зможе довести свою непричетність до порушення закону, які ймовірно вчинили інші люди. Просимо Вашого сприяння у зміні запобіжного заходу на підписку про невиїзд”.

Звернення підписали

Роман КОВАЛЬ, письменник, президент Історичного клубу “Холодний Яр”, лауреат премії ім. Михайла Стельмаха.
Олесь ДОНІЙ, народний депутат України.
В’ячеслав КИРИЛЕНКО, народний депутат України.
Василь ШКЛЯР, заступник голови Національної спілки письменників України.
Юрій ВИННИЧУК, письменник, лауреат премії Бі-Бі-Сі.
Іван МАЛКОВИЧ, письменник.
Василь ОВСІЄНКО, член Харківської правозахисної групи, лауреат премії ім. Василя Стуса.
Тарас РОНДЗІСТИЙ, директор Центру національного відродження.
Ростислав МАРТИНЮК, тележурналіст, продюсер телепроектів “Особливий погляд” (УТ-1) та “Народний контроль” (5-й телеканал).
Сергій АРХИПЧУК, режисер, заслужений діяч мистецтв України.
Євген ЖОВТЯК, депутат Київської обласної ради.
Роман ЧАЙКА, журналіст 5-го телеканалу.
Любов КРИВОРОТ, депутат Обухівської міської ради.
Тарас КОМПАНІЧЕНКО, кобзар, Заслужений артист України.
Лідія ТИТАРЕНКО, Заслужений журналіст України, кореспондент газети “Голос України” в Черкаській області.
Ольга ШАРАПА, директор черкаського музею “Кобзаря”, прапраправнучка Тараса Григоровича Шевченка.
Віктор КРЮЧКОВ, член Національної спілки художників України.
Валентин СІРИЙ, заслужений художник України.
Микола ТЕЛІЖЕНКО, заслужений художник України.
Олександра ТЕЛІЖЕНКО, заслужений художник України.
Ольга МАЗУРЕНКО, завідувач відділу історії Черкаського обласного
краєзнавчого музею.

Звернення підтримали

єпископ ІОАНН, керуючий Черкаською єпархією УПЦ Київського Патріархату,
письменники брати КАПРАНОВИ – Дмитро та Віталій,
Тарас СИЛЕНКО, кобзар, Заслужений артист України,
Сергій КОЗАК, головний редактор газети “Літературна Україна”,
Василь ЛИТВИН, кобзар, Заслужений артист України,
Антоніна ЛИТВИН, поетеса, художник,
Олександр ДИСКАНТ, сільський голова села Медведівки Чигиринського району,
Богдан ЛЕГОНЯК, завідувач філією “Холодний Яр” національного історико-культурного заповідника “Чигирин”.

Історичний клуб “Холодний Яр” закликає депутатів усіх рівнів, журналістів, політиків, діячів мистецтв та всіх інших приєднати свій голос на захист Володимира Сапи, який чимало зробив для національного відродження на Черкащині та в Україні.
Прошу писати на мою електронну адресу

З повагою,
Роман КОВАЛЬ
Koval_r@ukr.net

ОСІННІ СВЯТА НАШОГО НАРОДУ. РАНОК ІЗ ТТБ

ОСІННІ СВЯТА НАШОГО НАРОДУ. РАНОК ІЗ ТТБ from a-ingwar on Vimeo.

Козак Мамай з жовто-блакитним хрестом та захисними та атакуючими Сваргами з музею в Осло

biletskyi

Ідоли - заручники пануючих ідеологій

Збруцький ідол - це ляпас пристосуванцю за флюгерство віри. За нездатність спілкуватися з Богом універсальною мовою образів. За виплід та ротацію беззмістовних антропоморфних ідолів.

Разом з тим, грецьке слово ідол тлумачиться як образ, подоба.

Збруцький чотириликий, трисутній, фалічний ідол це більше, аніж образ і не лише культ поклоніння. Він відображає світогляд - світовид сучасників автора цієї Богом натхненної пластики. В чотирьох ликах, програма циклу перетворень від космогонічного яйця - сутності на ім"я Рід (називний відмінок), Род (родовий відмінок); через личинку (зародження державності); лялечку (зародження нації), до метелика, що виношує вже яйце людини досконалої. Його трисутність в універсальній формулі буття. Подоба фалоса виражає містичний дух творення. Збруцький ідол - це така майже трьохметрова кам"яна "флешка", яку ми не в змозі осягнути до закінчення циклу перемін. Причина в тому, що з освоєнням писемності люди втратили здатність «зрити серцем». Отже, Збруцький ідол, він же Святовид, він же Рід, будучи вмістилищем ведичної культури знань та вірувань, спонукає до пафосу і спростовує спекуляції про примітивізм і політеїзм давніх слов"ян. У його семантиці поєднані всі божественні стани-функції (творення, руйнація, явний і потойбічний світи). Культ Рода виник у другому тисячолітті до нашої ери і панував до Русі. Залишив по собі духовну і матеріальну пам'ять. Це артефакти і лексика як рідня - коло Рода, природа - його середовище, нарід - витвір Рода, порода - його подоба, єдинородний - неподільний і т .п.

Я розповім лише про доречну історико-культурну спадщину Чортківщини яка збереглася у назвах сіл та місцин. Щороку 20 липня предки приходили до старезних дубів щоб помилитися і принести в жертву вепра, бика та червоного півня. Звідси назва діброви-дубини, Ріда Дуби. Так що назві села Ридодуби мало не чотири тисячі років. Рід - творець світу, небесна сила що кидає «груди» (росу, дощ); пов'язаний із червоним - родрим _ кольором, а також топонімами Раків(червоний) Кут, Червоний Берег, що вказують на місцезнаходження святилищ Рода. Біла Вина (урочище Білавина) - ознака зародження білої якості Рода. Вина за змістом означає початок, причину, а ще покаяний, відмолений, відболілий гріх. Біла Божниця (село Білобожниця, Біле, Білий Потік) - святилища в яких поклонялися Роду за милості явного світу. Чорна (урочище поблизу хутора Білецька Зелена) - капище Рода для покладання треб і задобрення сил потойбічного світу. У геральдиці Великого Білого зберігся Рід перевтілений у сокола. Свято Рода відзначали 8 вересня короваєм з родзинками, а в Великдень запалювали ритуальне Родове багаття. Біла та Чорна божественна сутність народжена від взаємодії двох стихій вогню - чоловічого начала і води (Дани) - жіночого начала. Етимологічно споріднені гідроніми Данастр, Ярдан. З латині колл - гора. Колин Дани (село Колиндяни) - місце поклоніння воді та матері землі. Первісна назва села Скородинці - Сков Родин, що семантично є відповідним поняттю Святилище Рода. Коло із вкопаних каменів науковці ще називають ронделем (сков(о)рода), кромлех. Напевне в цьому колі стояв фалічний ідол Рода тому що гонителі поганства дали йому принизливу назву Шовб, яка збереглася донині. Сутність притомного - явного Рода є Свид (свідок, свідомість). Ойконім село Свидова та Свидова гора (1425м.) в українських Карпатах. І на кінець, як фантом забутих вірувань Прабіжна із культовим Раковим Кутом та Палестиною.

В хроніках адептів християнства упереджено нав'язується грецька міфілогічна модель багатобожства. Зокрема Гуштинський літопис (1070 р.), розповідає про битву Білобога з Чорнобогом, та утримання неба іншими богами «аби світу не бути повергнутим...» Політику не сприйняття попередніх культур, нетерпимість до іновірців від християн перейняли більшовики, а нині хаміти, для яких єдиний бог - користь. В 1998 році в Литві відбувся Світовий Конгрес етнічних релігій, на якому ухвалено декларацію: «Кожна країна і кожен нарід мають власні локальні релігії (національну віру, світогляд, міфологію, фольклор) які відображають їхнє світобачення, історичний розвиток і виробляють Божественне ставлення до Природи свого краю та Закони праведного життя...».

Можна мати благі наміри і сумлінних будівничих, але недовговічний той храм, на

побудову якого вибирається камінь із власного фундаменту.

Яр Дан

ПРИХОДЬ І ЗДАВАЙСЯ!

15 вересня у середу на 13-00, планується проведення акції протесту під центральним офісом СБУ "Приходь і здавайся!" (Київ, вул. Володимирська, 33)
Це - акція - протест проти переслідування істориків та цензури історії, проти кримінального переслідування за дослідження визвольного руху.

Оскільки СБУ офіційно розпочало пошуки інших осіб, кому призначалася інформація із ноутбука Руслана Забілого, ми плануємо прийти і показати, що ця інформація призначена для всіх громадян країни.

Ми принесемо диски із копіями розсекречених матеріалів, першу частину
яких можна скачати тут http://www.mediafire.com/?nc5voq7tz4axcy2

Ми наголосимо, що СБУ повинно знати своє місце - займатися корупціонерами, шпигунами, а не науковцями.

Як ви можливо вже чули зі ЗМІ, 8 вересня СБУ без законних санкцій затримало і 14,5 годин допитувало історика, директора меморіалу-музею "Тюрма на Лонцького", Руслана Забілого, який приїхав до Києва. Під час затримання йому не було пред'явлено жодних звинувачень, як також і не було пояснено причину затримання. При цьому на нього чинили психологічний тиск, говорячи, що може йому краще не займатися дослідженням історії, а йти працювати в школу, нагадували, що у нього молода дружина тощо.

Під час завершення "розмови" в нього забрали його ноутбук і два харди, на яких він мав копії розсекречених історичних матеріалів, а також його професійний доробок.

На наступний день СБУ розпочало офіційне кримінальне переслідування Забілого, звинувачуючи його в розкритті державної таємниці. Очевидно, що так вони кваліфікували документи про УПА, Голодомор, політичні репресії радянського КҐБ (інших там просто не було). Паралельно із цим, у Львові було закрито робочі приміщення музею "Тюрма на
Лонцького", а сьогодні було вилучено всі матеріали нової експозиції про дисидентів, що сиділи колись в цій тюрмі.

Друзі, колеги, знайомі та просто небайдужі люди допомогли організувати перші заходи, щоб максимально оприлюднити те, що сталося, адже інакше ніж намаганням заборонити писати правдиву історію це не назвеш.

Запрошуємо прийти на акцію та виявити солідарність із істориками.

Сьогодні історик, а завтра може бути кожен із нас!

Анонс акції:

http://cdvr.org.ua/content/акція-приходь-здавайся
http://www.facebook.com/#!/event.php?eid=140507999326531&index=1
http://vkontakte.ru/event19921487
Про перебіг подій:
http://unian.net/ukr/news/news-395079.html
http://cdvr.org.ua/content/сбу-затримала-історика-за-роботу-із-розсекреченими-документами

ХРИСТИЯНСТВО ЗАЛИШИЛОСЯ НА ТАКОМУ Ж ДИКУНСЬКОМУ РІВНІ, ЯК І ДО ХРИЩЕННЯ КИЄВА

Сьогодні вранці християнськими дикунами були пошкоджені, спалені, зрубані зображення (кумири) давньоукраїнських Богів на острові Хортиця.

Християни намагаються спровокувати представників Рідної Віри на відповідні акції, щоби вкінець знову розперезатися і, слідуючи біблійським вказівкам, руйнувати, вбивати і знищувати всіх, хто не признає Христа Ягвовича.

Ніхто не хоче задуматися, що ті, хто це робить рано чи пізно несуть кару. Боги - це об"єктивна реальність. Знищивши образ Бога, ніхто не знищить самого Бога. Кара - неминуча. Вистачає "святих отців"-провокаторів, які, не досить, що жеруться між собою, то ще й порушують Конституцію, перешкоджаючи українцям у їхньому прагненні сповідувати віру древніх батьків.

Міліція ж, як завжди, робить вигляд, що реагує, або і не реагує взагалі. А буде реагувати вже тоді, коли піде в повітря кілька церков. До цього і підштовхують, цього і чекають попи Гапони.
І тоді Янукович знову збере свої силові структури і зобов"яже їх в тижневий термін знайти винуватця.

А поки що живемо у духовно поневоленій, сплячій летаргічним сном, Україні. 

ВОЇН УПА: Бандера – єдиний лицар у Європі, хто 1941 року сказав Гітлеру „ні”

Бандера – єдиний лицар у Європі, хто 1941 року сказав Гітлеру „ні”... УПА зростала в боротьбі з фашистами... енкаведешників видавали себе за вояків УПА, убивали дітей, жінок...

У День Незалежності, коли я поверталася додому, проходячи повз мітинг на одній з центральних площ Києва, почула короткий, тривалістю з хвилину, виступ котрогось з мітингувальників. Цей виступ мене буквально заворожив. Літній чоловік говорив про те, що незалежність слід здобувати щодня і щодня доводити, що ми її варті. А щоб стати вільними, треба хотіти стати вільними. У цих словах було стільки внутрішньої сили й щирості, що я вирішила поспілкуватися з промовцем.

Степан Семенюк – один із перших творців загонів Української повстанської армії, колишній в’язень, чий смертний вирок замінили на 20 років каторжних робіт. І він один з останніх воїнів УПА, хто ще залишився живий. У підручнику з історії для 5-го класу, переписаному на догоду кремлівському керівництву, вилучено розділ про УПА.

Сьогоднішнє інтерв’ю – наш подарунок тим, кому цікава чесна історія України. Я запросила пана Семенюка в УНІАН...

Ми спускалися з Михайлівської площі на Європейську, намагаючись пробитися крізь „святкові” загороди Управління державної охорони та міліції.

– Прошу обійти площу та йти через Майдан, – сказав мені охоронець, не пускаючи йти по прямій дорозі.

– Та зі мною 80-річний політв’язень, йому важко ходити, пропустіть нас, – намагалася переконати охоронця.

– Нє положено, ето моя работа, - пробубонів він у відповідь.

– Мені не 80, а 90 років, і ми з вами прекрасно пройдемося по Хрещатику, – взявши мене під руку, сказав Степан Семенюк – політичний референт крайового проводу Організації українських націоналістів (щось на зразок ідеолога ОУН) та голова політичного відділу воєнної округи УПА. Цей дід виглядав справжнім аристократом порівняно з охоронцями від УДО, які нагадували радше зібрання поручиків ржевських, а не вишколених військових.


СТЕПАН БАНДЕРА – ЄДИНИЙ ЛИЦАР У ЄВРОПІ, ХТО 1941 РОКУ СКАЗАВ ГІТЛЕРУ „НІ”

Пане Семенюк, як 1939 року Галичина сприйняла прихід радянських військ?

Частина людей вітала прихід радянських військ. Симпатії до польської держави в українців не було. Хоча Польща була демократична держава, і, коли Україна була під Польщею, виходило багато української літератури, утім, на всю Рівненську та Волинську області існувала лише одна українська гімназія.

Що тут пояснювати? В українців завжди була мрія про свою державу. А 1939 року приїжджають радянські війська, а там людей підбирали з українців. Школи перейшли на українську мову. Правда, ввели й російську. Учителі пройшли перепідготовку.

Я сам, уже будучи членом ОУН, став учителем історії, у 1940 році пройшов підготовку в секції істориків.

Але після приходу радянських військ минуло два-три місяці, і з крамниць зникло все. Усе викуповувалося „визволителями”, які відправляли продукти й товари до себе на батьківщину, проте нічого не привозили. Безперервно тривали мітинги, збори в містах. Люди запитували нову владу, чому немає мила. Нам відповідали: спочатку слід побудувати склади, а потім привеземо мило.

Ставлення до Чернової армії змінювалося…

Потім почалися арешти людей.

Німці ж були по-своєму „чесні”, вони могли повісити людину, сфотографуватися на тлі шибениці та надіслати фото своїй жінці. Вони здобували життєвий простір без риторики про ощасливлення українського народу.

Чи знали ви Степана Бандеру особисто? І Романа Шухевича?

Вам тяжко зрозуміти що таке підпілля... Краще, аби ви цього не переживали. Ми жили під чужими документами, чужими іменами. На одній конференції був чоловік, на якого я звернув увагу. А потім упізнав його на фотографії, це був Роман Шухевич.

А Бандеру арештували в 1941 році, судили, кинули до концтабору, після 1944 року його теж в Україні не було.

Але щодо Бандери й цієї суперечки – дати йому героя не дати героя... До речі, багато хто з нас відмовився від державних нагород. Не буду говорити, чи був Бандера героєм. Але він був лицарем. 1941 рік... Уся Європа схилилася перед Гітлером. І Бандеру, якого арештували, офіційна влада Німеччина просить: відмовся від акта проголошення незалежної Української держави і тебе відпустять. Хто зважився сказати тоді Гітлеру: „Ні”? Хто? Тільки Бандера. Й опинився в німецькому концтаборі. Його братів німці у цей час забивають в інших концтаборах.

УПА ЗРОСТАЛА В БОРОТЬБІ З ФАШИСТАМИ

Проросійські політики йому начебто не можуть вибачити створення батальйонів „Нахтігаль” та „Роланд”.

У той самий час, коли Молотов з Рібентропом були в чудовій спілці, аж до проведення спільних парадів, коли Москва активно допомагала Гітлеру своєю сировиною, хлібом (аж до 1941 року), було створено два українських батальйони, які нараховували не більш як сімсот солдатів. У російських військових формаціях при німецькій армії налічувалося понад два мільйони росіян. Там було кілька російських армій, які загалом називають власовцями.

Кричать про тих сімсот українців... А про два мільйони чомусь не дуже говорять. Більше того, власовців реабілітували. У Росії точиться дискусія про Власова, і ніхто не дає однозначної оцінки. Він виступав проти Сталіна. Російські історики відверто його не засуджують… Він створив армію, яка боролася проти більшовизму. Більше того, нам товчуть, що уніатські монастирі України та Білорусі були „посібниками окупантів”. Але не згадують, що митрополит Вільнюський та Литовский, екзарх Московського патріарху Сергій (Вознесенський) уже на другий день після приходу німців відслужив молебень за „освобождєніє от атеистического большевизма – худшего зла в мире”. Він створив у окупованих областях Росії православну місію з осідком в Печерському монастирі Пскова. І це дуже добре показує, як населення ставилося до совєтської влади. Цей митрополит був пов’язаний із Власовим.

Як формувалася УПА?

Перші штаби були створені на Волині, там умови для цього кращі – ліси, болота. Там був найтяжчий німецький режим.

У Галичині німці лютували менше. Ці території раніше були під Австро-Угорщиною, старші люди знали німецьку мову. А в нас, на Волині, режим був дуже жорсткий. Мого дев’ятирічного племінника вбили просто тому, що він не сподобався якомусь німцеві. Машина проїжджала, дали по ньому чергу й усе...

Будь-яку армію, навіть чоту (взвод – Авт.) за один день не створиш. Українська повстанча армія, як вона називалася, насправді створювалася довго. Ми почали створювати свої збройні відділки ще за часів Польщі. А назвали її армією тоді, коли вона була остаточно сформована на засадах регулярного війська, з усіма службами, зокрема медичною та господарчою. Це завершилося по перших боях з німцями.

В УПА служили ті, хто сидів у польських, мадярських, румунських тюрмах. Українські ж землі були і під Румунією, і під Мадярщиною, і під Польщею. Склад УПА – це окрема довга тема. Скажу тільки, що в нас було двісті генералів колишньої Української народної армії.

Крім того, українці в Польщі, Румунії, Чехії, коли навчалися в університеті, проходили військову підготовку, служили у своїх арміях.

УПА зростала й творилася в боротьбі із німцями. У травні 1943 року ми вже мали власні військові школи старшин. Випускали військових у рангу поручника (лейтенанта). Термінологія в УПА була українська. Був сотник (капітан)...

Німці в 1943 році в одній зі своїй газет оцінювали чисельність УПА від 120 до 180 тисяч людей. Але навіть якби армія налічувала 10 тисяч чоловік, то хіба вона могла б утриматися так довго, якби її не підтримувало місцеве населення? Німці або грабували населення, або депортували. Оточували міста, ловили здорових жінок і чоловіків, садили на машину й вивозили або в табір, або в село висилали до господарів чи на фабрику. Ми запобігали депортації, рятували людей.
Лише влітку 1943 року Німеччина відірвала від фронту на боротьбу з УПА на Волині 30 тисяч солдат, з літаками й танками.


Де воїни УПА брали зброю?

Ми її позичали… (Усміхається). А як ви гадаєте, в кого сьогодні беруть зброю кавказці?

Їм постачає світовий ісламістський терористичний рух.

Він постачає їм російську зброю?

Їм продають російські генерали. Але радянські генерали під час Другої світової війни зброєю начебто не торгували.

На початок війни за відкритими архівами на рубежах України було майже 9 мільйонів чоловік радянського війська. Це в півтора раза більше, ніж становила вся німецька армія. А ви знаєте, скільки з 9 мільйонів відступило на схід із початком війни? 800 тисяч. А решта здалися німцям, або розбрелися. Самих тільки дезертирів загороджувальні загони розстріляли понад десять тисяч чоловік.

Уявляєте, ті 9 мільйонів людей мали зброю. А німці, як ішли вперед, зброю не підбирали, у них був бліц-криг. А ми підбирали. Через два місяці після бліц-кригу сюди йшла німецька адміністрація. У нас було два місяці для власного становлення, і ми його використовували. Ми мали свої збройові (майстерні, де ремонтували зброю). Але ми не мали можливості виробляти зброю. Також брали німецькі бойові склади, де не було великої охорони.

Нині кремлівські ідеологи та їхні представники в Україні нас наполегливо намагаються переконати, що бандерівці – це бандити...

ОУН Бандери була не військова організація, а політична. Вона не займалася військовими справами, але готувалася до того, що свободу треба буде здобувати – і за допомогою зброї, і за допомогою дипломатії. ОУН створила УПА в боротьбі за українську державність. І це вже було пізніше.

ОУН ми організовували в 1929 році. УПА творилося весь час. Повторю: найактивніше УПА формувалося під німецькою окупацією. І перші сутички мала з німцями.

Але не забувайте, після 1946 року близько 60 тисяч співробітників НКВД-КДБ воювали проти УПА. Дискредитація УПА була колосальна. Радянська влада створювала терористичні групи, які вбивали мирне населення під виглядом УПА.

Сьогодні в пресі друкуються сповіді колишніх енкаведешників, котрі, видаючи себе за вояків УПА, убивали дітей та жінок.

Протягом 1946 року на Поліссі відбулося близька півтори тисячі боїв проти УПА. 1947 року були створені закони органів Держбезпеки, які тероризували населення під виглядом ОУН-УПА. За окремими даними, радянська армія використала півмільйона військових для боротьби проти українських націоналістів.

УПА БУЛА ЛЮДЯМ РІДНОЮ


СРСР був наддержавою, мав атомну бомбу. А УПА ще й через двадцять років після завершення Другої світової війни сиділи по лісах, боролися. На що вони розраховували?

Знаєте, німці були створили Варшавське єврейське гетто – із єврейською поліцією, управою. То була самуоправа, де євреї працювали. Бо мусили. Німці приходили до управи, могли сказати – дайте десять тисяч чоловік на роботу. Тих людей забирали, висилали до Аушвіцу, нищили. У цьому Варшавському гетто за два роки із 350 тисяч залишилося 5 тисяч євреїв! Що їх чекало далі? Газові комори, як і решту попередників.

У цьому гетто були відважні хлопці, які змовилися, підняли повстання. Вони назвалися Жидівська бойова організація. Саме так вони себе називали. Вони мали зброю. Гадаю, купили в німців. Учасник цього повстання вижив. По війні був лікарем у Варшаві, помер кілька місяців тому. Ці хлопці знали, що не знищать німецької армії. Але що їм залишалося? Працювати на німців, а по закінченні цієї праці йти як барани на смерть у газових коморах?

Настає момент, коли ти повинен вибрати, усвідомити, що ти людина, яка має честь і гідність. Сьогодні легко дискутувати... А щоб краще зрозуміти людину, проаналізуйте ситуацію, у якій вона опинилася.

Ви можете сказати, що я бандит. Можете сказати, що чеченка, яка бере на себе вибухівку й помирає, теж бандитка. А той генерал, який висилає нищити чеченців десятками тисяч, ким є?
Я у квітні познайомився з чеченцем, з яким у одному купе їхав до Швеції. Він казав мені, що його народ невеликий, їх було близько мільйона. За його словами, з часів депортації чеченців 1944 року по сьогодні після всіх воєн їх залишилося близько 400 тисяч. Гадаєте, чеченці колись це забудуть? Хай би хто був так званим президентом Чечні...

Чи були в УПА етнічні росіяни та євреї?

При УПА були відділи національних меншин – узбецький, казахський, азерський, була сотня росіян. І євреї були. Росіяни не хотіли воювати проти червоних партизан та проти росіян. І ми їх не змушували.

Скажу, як потрапляли до нас росіяни та нацменшини. Німці вчиняли дуже жорстоко з полоненими. Зазвичай полоненим допомагав Червоний Хрест. Ті, кого не розстрілювали, отримували листи, продукти. Червоноармійці як полонені не були охоплені нормами міжнародного права. Сталін, як ви пам’ятаєте, сказав, що в нього немає полонених, у нього є або загиблі герої, або зрадники. Їхня влада їх зреклася.

Зазвичай, полонені гинули під дощем. А німці могли пристрілити тих представників цивільного населення, хто давав їм їсти.

А потім полонених почали відгодовувати, щоб використовувати проти нас. Тож нам було вигідно мати колишніх червоноармійців як союзників і допустити, щоб німці використали їх проти нас. Національні частини були автономні, вони жили своїм національним життям.


Ви не боялися російської сотні та інших колишніх червоноармійців?

Серед них зрадників було не більше, ніж серед наших.

Які момент війни ви запам’ятали найбільше?

Заходимо в село, а люди біжать назустріч: українська армія, це – українська армія... Вона була людям рідною.

Розмовляла Лана Самохвалова

Блог Олександра Білецького