Провокації московського пархату

В даний момент в Києві, на Києвій горі біля Музею відбувається сутичка, яку спровокували московські попи. Як відомо, там знаходиться центральне рідновірське святилище. Завтра свято Сварога і було подано заявку про підтримування всенічного вогнища на святилищі. Дозвіл було отримано. Але московські попи із незаконнопоставленої каплички виявили своє незадоволення і почали провокувати на конфлікт. Викликали міліцію, яка стала на сторону попів московського пархату. Докладніше буде повідомлено пізніше.

Тут ще: http://viaaaa.livejournal.com/46780.html?view=359868#t359868

ДМИТРО ДОНЦОВ

Для всіх тих, хто цікавиться Дмитром Донцовим чи просто ідеологією українського націоналізму є хороша новина - відкрився сайт про Дмитра Донцова.
На даному інтернет ресурсі є розділи:
"Творча спадщина", де зібрана есеїстика Донцова, його кнгиги, статті...
"Послідовники" - матеріали дослідників творчості Донцова - Баган, Іванишин, Рог...
"Відео" - зараз там є фільм про Д.Д. "Зоряний інтеграл"
Також розділи, "Фотографії", "ЛНВ" - розділ, який ще не заповнений, але там найближчим часом з'явиться скан Літературно-Наукового Вісника, редактором якого був як відомо Д.Д.
Зараз сайт знаходиться ще в стадії наповнення, але там вже є багато матеріалів.
Прошу поширити інфу по можливості, поставити кнопку собі в ЖЖ  (її можна взяти на сайті) чи просто поширити в інших соц.мережах. Дякую!

Взято в avramchuk

ПРЕЗЕНТАЦІЯ КНИГИ

4 листопада, о 12.00 в Івано-Франківському обласному музеї визвольної боротьби імені Степана Бандери (вул. Тарнавського, 22) відбудеться презентація книги «Діяльність підпілля ОУН на Сході України», випущеної колективом Східноукраїнського дослідницького центру «Спадщина». Книгу презентуватимуть її автори – Геннадій Іванущенко (Сумщина) та Вячеслав Труш (Харківщина). Також відбудеться зустріч із істориком Лесем Ісаєвим (Харківщина), що займається дослідженням слобожанського козацтва та визвольного руху на Харківщині.

ГЕРБИ ТЕРНОПІЛЬЩИНИ

Ніяких антиукраїнських заходів не допустимо!

У своєму листі пан Олег Дандур’янц повідомляє про захід, який дійсно зініційований Володимиром Сацевичем, безперечно під керівництвом його «соратників» з Москви. 

Щоб внести ясність у те, що відбувалося в Білорусі, слід зазначити, що подіям, описаним автором листа, передувало Родове Слов’янське Віче у Києві в травні цього року. Рідновірів, представляли делегати з п’яти країн: України, Білорусі, Болгарії, Польщі, Росії (С-Петербург, Нижній-Новгород). Не зважаючи на те, що московські керівники В.Сацевича намагалися всіляко перешкодити Київському вічу рідновірів, застосовуючи очорнювання голови Об’єднання Рідновірів України, відверті наклепи в електронних розсилках, слов’яни-рідновіри до Києва все ж приїхали. Віче відбулося на досить високому позитивному рівні, про що свідчать наукова конференція, спілкування, обряди, мистецькі заходи та відгуки учасників. Головним надбанням цього віча стало прийняття Стратегічної програми розвитку рідної віри слов’ян, в якій рідновіри вбачають засіб самозбереження наших народів в умовах глобалізації.

Однак багатьох рідновірів, які знають пана Сацевича ось уже добрий десяток років, здивувала його поведінка на Вічі. Він постійно намагався спровокувати скандал, вимагаючи ведення Віча російською мовою, бо він нібито не розуміє, про що йдеться. Сацевичу був наданий текст обговорюваних документів у перекладі російською і навіть приставлено перекладача з української на російську. Далі виявилося, що делегат від Білорусі не володіє й рідною білоруською мовою, що викликало сумнів не тільки в його добрих намірах, а й у його належності до білоруської нації. Провал завдання московського центру спонукав Сацевича взяти реванш на Білоруському вічі, однак його сподівання не справдилися, бо українці на його запрошення не відгукнулися, і проект «трі Русі» провалився.

Щодо наступного заходу, про який повідомляє наш дописувач, і який планується на 11 листопада в Книжковій палаті, то цей «круглий стіл» не планувався ОРУ. Однак, враховуючи, що 12-13 листопада в столиці України проходитиме черговий Х Всеслов’янський Конгрес, і сподіваючись, що до Києва можуть прибути представники інших країн, які є рідновірами, керівництво ОРУ вирішило, що від цього спілкування не слід відмовлятися. Ми – у себе вдома, і ніякі «представники Білорусі», що не володіють рідною мовою, ні ряджені «князі Ординські», ні «лідєри славянскаво двіженія» з Москви нам не указ. Тому ОРУ запрошує всіх українців-рідновірів прийти в Книжкову палату й показати, хто справжній господар в Україні.

Голова ОРУ Галина Лозко

11 листопада у Книжковій Палаті буде проведено антиукраїнській захід

Олег ДАНДУР’ЯНЦ

Називатися цей захід буде дуже толерантно — “Идея рода в возрождении славян”, але виходячи з того, що модератором буде відомий у колах рідновірів білоруський діяч Володимир Олександрович Сацевич, антиукраїнській напрямок заходу є безперечним. 

Мені, як язичнику у душі, довелося побувати на науково-практичній конференції “Возрождение традиционной культуры восточних славян”, яку влаштував пан Сацевич у Білорусі під Брестом наприкінці цього спекотного літа.

Я не побачив на цій конференції майже нічого наукового, та ще менше практичного, але побачив там справжню театральну виставу, головними акторами якого були шовінізм та мракобісся. 

Все почалося з виступу якогось чиновника від уряду Президента Лукашенко, який у своїй вітальній доповіді якимось магічним чином перейшов від вітань рідновірам до висловлення підтримки сталінських методів боротьби із ворогами народу та Президента. Коли я це почув, я зрозумів, що опинився дещо не там, де хотів — мені здалося, що десь на нічній станції біля білорусько-українського кордону я замість електрички сів у машину часу. 

Після обіду зібралося “Родовое Вече Руси”, хоча не зрозуміло, хто взагалі дав право так цим людям назватися, хто їх обрав? Хто врешті решт обрав мене, вірмена за походженням, хоч і з давнього дворянського роду, представляти Русь? І врешті решт, що це таке — Русь? Оминувши усі попередні питання, Вече зайнялося обговоренням останньої проблеми. От тут зразу вийшла оказія — з круга рідновірів встав один білорус-бджоляр та мовив рідною мовою, що він походить з литвинів і не є ніякою руссю. Тут почався страшний скандал — перш за все від білоруса-литвина вимагали, щоб він говорив російською мовою, а по -друге, щоб він негайно відмовився від свого литвинства. Особливо агресивні росіяни в червоних жупанах та ковпаках махали кулаками та хотіли просто побити нещасного, худого білоруського бджоляра. При цьому пан Сацевич не заступився за співвітчизника, а також став вимагати російської мови. Бджоляр та ще одна рідновірка-чувашка залишили залу, а я приховавшись у ворожому стані, залишився, щоб подивитися, що буде далі. 

А далі якісь двоє велетенських росіянина у червоних жупанах встали, назвалися князями Ординськими та почали нести щось несусвітне про те, що вони - засновники Духовно-родової держави Русь, у яку вони збіраються включити усі російські за етносом області Російської Федерації, Білорусь та, власне, Україну. 

Після цього два дні князі Ординські читали закон своєю уявної держави, а пан Сацевич усе це підтримував та запрошував людей слухати цю нісенітницю до зали. З інших виступів я узнав, що українська мова — це діалект польської, і якщо українці хочуть стати “русью”, то їм слід перестати як мінімум називати себе “украми” та розмовляти на “наречии”. Іншій доповідник запропонував замість “англицкого языка” вивчати сербську, але ні в якому разі українську чи білоруську, бо це нікому не потрібні діалекти, що наразі в Республіці Белорусь є прикрою істиною. Декілька разів я кричав “Геть!”, але мої крики тонули в бурхливих оваціях. 

І ось це все має повторитися у актовій залі Книжкової Палати України  протягом 11 листопада — пан Володимир Сацевич вже розсилає запрошення до своїх однодумців з пропозицією приїхати у Київ і влаштувати вже тут своє мракобісся. Пан Сацевич залишив свій e-mail у запрошенні — <v-lad-i-mir@tut.by>, отже пропоную читачам висловити свою думку з приводу діяльності пана Сацевича, мабуть він схаменеться та встане на вірний шлях розбудови рідновір’я.

7 листопада у селі Легедзиному постане монумент борцям за волю України

Пам’ятник учасникам антибільшовицького повстання буде відкрито о 12.00 7 листопада 2010 р. в центрі села Легедзине Тальнівського району Черкаської області.

Ідея гідно вшанувати земляків належить легедзинській громаді, зокрема Сергію і Валерію Афанасьєвим, правнукам учасника повстання Івана Калениковича Павленка, та директору заповідника “Трипільська культура” Владиславу Чабанюку. Скульптор – заслужений художник України Микола Теліженко. Пам’ятник зроблено з інкерманського вапняка, його розмір – 100 см на 100 см і на 250 см, вага – 5 т.

Повстання почалося в Легедзиному 10 листопада 1920 р., на храмове свято. Проти котовців збройно виступили також хлібороби сіл Вишнополя, Косенівки, Зеленькова, Кам’янечого, Рогів і Тальянки. Під час повстання, яке закінчилось поразкою, загинуло близько 100 селян.

Пам’ятник встановлено до 90-ліття з дня виступу проти московської комуни.

Закликаємо всіх небайдужих гідно вшанувати пам’ять борців за волю України!

Прес-служба Історичного клубу “Холодний Яр”

Koval_r@ukr.net

СТАРА ІНДІЯНСЬКА МОЛИТВА

О, Могутній Світлий Живий Духу,
Чий голос я чую у вітрах,
Чиє дихання дає життя всьому,
Почуй мене!

Я малий і слабий,
Мені потрібна Твоя сила і мудрість,
Дозволь пройти у красі,
Щоб очі мої завжди бачили
Червоний і пурпурний захід Сонця.

Дай моїм рукам пошану до речей,
Яких Ти створив
І загостри слух мій,
Щоб почув я голос Твій.

Дай мені зрозуміти те,
Що Ти навчив мій народ.
Дозволь вивчати уроки,
Заховані тобою в кожному листку і камінці.

Я шукаю сили не для того,
Щоб бути могутнішим, ніж мій брат,
Але для того, щоб боротися
З самим найбільшим ворогом - самим собою.

Зроби так,
Щоб я завжди зміг стати перед Тобою
З чистими руками і відкритими очима,
А коли життя моє згасне,
Як Сонце над заходом,
Щоб дух мій міг стати перед Тобою
Без сорому!

ТЕРНОПІЛЬСЬК А ПАРТІЯ РЕГІОНІВ: КАДРИ ВИРІШУЮТЬ УСЕ!

ДАЛІ - ВЕСЕЛІШЕ! ))))

Арій прощається

Як це часто буває, як рідко –
Раптом падає вибір до ніг…
Я сьогодні нап’юся, як дідько,
І рабів відлупцюю своїх.

Я тобі подарую півночі,
А півночі віддам самоті –
Шліфуватиму свастя золочене
На шоломі, мечі і щиті.

Я молитимусь Сонцю Всевишньому,
Під його благодаттю засну,
Ти мене зрозумієш і вибачиш,
Що шалено кохаю війну.

Побажай мені ніжної смерти
І багато питної води.
Я упертий. І дуже відвертий –
Хочеш жди, а не хочеш – не жди…

Сергій Пантюк

Директор Херсонеса: Якби я вам розповів про спілкування з Московським патріархатом, ви б жахнулися

Митрополит Лазар бреше, і за це він відповідатиме перед Богом… У Херсонесі монахи знову хочуть забрати собі землі й усе майно заповідника…


В редакцію УНІАН потрапив лист митрополита сімферопольського і кримського (Московського патріархату) Лазаря до Віктора Януковича. У цьому листі Лазар просить Януковича «сприяння у благій справі» – МП хоче забрати собі приміщення заповідника “Херсонес”, що в Севастополі.

Нещодавно Американський Фонд світової спадщини (GHF) включив Херсонес Таврійський до списку археологічних об`єктів, що перебувають на межі зникнення. Відповідно до звіту організації, Херсонесові загрожує активне будівництво, ускладнене недостатніми зусиллями щодо збереження пам`ятки. А тут ще й МП активізувався. Яку загрозу для історичної спадщини може становити ця церкви, ми вже бачимо на прикладі Київської Лаври…

Херсонес Таврійський був заснований греками в VI столітті до нашої ери й проіснував до кінця XIV століття, коли місто було зруйновано Золотою Ордою. Зараз Херсонес має статус національного музею-заповідника і є найбільшим місцем археологічних розкопок на узбережжі Чорного моря.

Леонід Марченко очолює заповідник уже 25 років. Він і розповів УНІАН, як московська церква веде боротьбу за привласнення історичних пам’яток. 
 
– Лазар у листі каже, що просить сприяти відродженню Свято-Володимирського Херсонського чоловічого монастиря, – каже пан Марченко. – Тобто вони хочуть повернутися до тих часів, коли на території цієї пам’ятки був чоловічий монастир. Монастир почали зводити в 1850 році, а розкопки Херсонесу почалися у 1827-му.

 З літопису відомо, що десь тут хрестився київський князь Володимир. Де саме це місце, ніхто тоді не знав.

Коли велися археологічні роботи, центр стародавнього міста церковники забудовували, і тому тепер нам відкрилася лише його частинка. Це був грецький, римський і візантійський періоди (Херсонес входив до складу Візантійської імперії). Коли стало відомо, що таке Херсонес, почалася боротьба за ці землі, у результаті скасували монастир, бо він, крім шкоди Херсонесу, нічого не приносив.

У нас є листи, які графиня Уварова, котра була головою Московського археологічного товариства, писала імператору Миколі, ІІ про те, що монахи роблять усе, аби знищити Херсонес, тому треба відселити монастир.

Графиня називала Херсонес «руською Троєю». Вона писала: «Главное несчастье Херсонеса – это существование на его территории монастыря. Состоящего по обыкновению из подбора грубых, неграмотных, ничего не делающих, ни к чему не пригодных людей. По высочайшему повелению этот монастырь был обречен на постепенное и правильное вымирание, так как ему запрещалось без разрешения археологической царской комиссии возводить какие-либо постройки. Но археологическая комиссия отнеслась к этому с обычным ей равнодушием, в чем Ваше Величество могло убедится при обзоре Херсонеса. Монахи уничтожают акрополь древнего города… Для того, чтобы Россия могла гордится своей Помпеей, необходимо поспешить спасти то, что еще осталось, и принять серьезные меры к охранению всего необходимого (тут графиня перелічує п’ятнадцять пунктів з того, що потрібно зробити)… Разрушение Херсонеса дошло до такой степени, что спасти его можно только крайними, необходимыми мерами, иначе весьма близко время, когда от него ничего не останется. Повелите, Государь, и спасите… Графиня Уварова, 6 октября 1902 года».

Імператорська археологічна комісія знаходилася в Санкт-Петербурзі, і всі предмети, які розкопували, вивозили туди.

Нещодавно ми в Києві прийняли два передані нам звідти предмети (надгробні плити дохристиянської доби), але це лише частинка з того, що нині перебуває в Ермітажі. І де ці предмети лежать? У сховищах!

У 1992 році, коли Україна вже була самостійною, влада міста знову захотіла повернути сюди частину монастиря, проте я з листом звернувся до Кравчука. Після втручання вищих органів влади місцева влада поклялася, що більше ніколи не порушуватиме цього питання.

А все ж таки, чи точно відомо, що Володимир хрестився в Херсонесі?

Літописці називали три місця хрещення Володимира. Перше місце – Київ, друге – Васильків під Києвом і третє – Херсонес. Але більшість фахівців вважають, що то було в Херсонесі.
Ще відомо, що сюди, у Херсонес, 101 року відправили першого Папу Римського Климента, який тут же трагічно загинув. Через два-три століття Папа Мартін теж тут загинув. І вже в четвертому столітті в Херсонесі була єпархія.

Чи справедливим є прохання Лазара передати монастир у власність Московського патріархату?

Це не те, що несправедливо, це дурниця, велика дурниця.
Наша пам’ятка відома всьому світу. Ми є номінантами в списки ЮНЕСКО. Це пам’ятка всіх періодів – грецького, римського, візантійського. У світі такого вже немає, усе забудовано. А в нас ще є.

А Московській церкві на даний момент уже передано повністю в користування Свято-Володимирський собор, храм Семи Мучеників і ще дві будівлі колишнього монастиря... А ще Інкерманський монастир…

Але Лазар у листі до Януковича жаліється, що Свято-Володимирський собор передано їм лише в користування, а не у власність…

Та вони там цілковиті господарі. Хіба ми маємо можливість там щось робити?
Я сам був ініціатором, аби цей собор відбудували, а потім передали його церкві.

Що не вистачає сьогодні для того, щоб потрапити в списки ЮНЕСКО?

Там є кілька серйозних умов. Перша – чітка позиція державної влади щодо пам’ятки. Тобто йдеться про фінансування. Ми кілька років з цим б’ємося, і лише місяць тому на прохання губернатора Севастополя президент підписав доручення Азарову про затвердження концепції і програми розвитку Херсонеса на п’ять років, починаючи з 2011-го. Знаю, що Азаров, у свою чергу, дав відповідні доручення, і ми сподіваємося, що до кінця цього року буде концепція розвитку Херсонеса. Це буде перша умова, яку ми повинні виконати перед ЮНЕСКО.
Хочу наголосити, що за останні двадцять років жодна українська пам’ятка в списки ЮНЕСКО не подавалася.

Лазар хоче, аби з монастирем їм ще й землю віддали?

Аякже! Тому вони й жаліються, що майно лише в користуванні знаходиться. Щоб було не в користуванні, то треба їм передати землю. Ось тоді буде власність. Вони собі знову побудують свинарники і займатимуться бізнесом… Власне, що й було раніше.

Лазар пише Януковичу, що керівництво заповідника бере за «квіток» (так написано) з людей у Свято-Володимирський собор по 30 гривень.

Це брехня! Вхід на територію заповідника, підкреслюю і наголошую, заповідника, а не в собор, – 20 гривень. Це ж пам’ятка під відкритим небом. У Криму жоден музей: ні Лівадійський, ні Воронцовський не мають такої ціни, 40 гривень – як мінімум. А тут людина заходить на територію Херсонеса на цілий день за 20 гривень…

Більш того, разом з севастопольською адміністрацією, за згодою Мінкультури, ми робимо окремий вхід для відвідувачів саме собору.

Ще Лазар пише, що споруди використовуються не за призначенням, а «іноді навіть оскверняються».

Ну це вже взагалі... Так образливо таке чути… Це брехня Лазара, і він відповідатиме за неї перед Богом.

Що має на увазі Лазар, коли каже «не за призначенням»? Має на увазі, що це не їхнє. Ось і все.

Ви спілкувалися з ним особисто. Які у вас враження від цього священика?

Якби я вам розказав усю історію спілкування з ним, то ви б, можливо, і жахнулися.
Я йому лише повторюю: «Владико, ви ж розумна людина, знаєте історію, що ви таке кажете?»
Звісно, відносини в нас складні. Це ж не перший лист, якого він пише. Як тільки приходить новий прем’єр, президент, він пише й пише листи. І все одне – повернути монастир, хоча монастирів у Севастополі дуже багато.

Цього в жодному разі не можна робити.

Зрештою, а чому саме передавати Московському патріархату? Україна – багатоконфесійна країна…

І це теж. Я про це вже й не кажу. Коли в Севастополі був з візитом Філарет і хотів зайти в Херсонес, так вони тут таке зробили… Херсонес оточили… Філарет так і не потрапив сюди. А я от собі думаю, а чого він, зрештою, як громадянин не може зайти на територію заповідника?

Оксана Климончук
УНІАН 

"АНТОЛОГІЯ ХРИСТИЯНСТВА" - НОВЕ ВИДАННЯ

 У Тернопільському видавництві "Мандрівець" вийшло 2-ге видання, зі змінами і доповненнями хрестоматії з релігієзнавства та культурології "Антологія християнства" за загальною редакцією доктора філософських наук, професора Г.С.Лозко.

Видання рекомендоване Вченою радою Інституту дошкільної, початкової і мистецької освіти Київського міського педагогічного університету імені Б. Грінченка (протокол № 5 від 17.06. 2008 р.)

В анонсі вказано, що книга не повторює типові підручники, а подає документальні матеріали, що сприятимуть засвоєнню й осмисленню студентами знань з релігієзнавства та культурології. Мета посібника — спонукати читачів до пошуку й вивчення джерельної бази, а саме автентичних історичних документів, указів і послань, правил і циркулярів, літературних творів, які відображають розвиток чи занепад культурних явищ в Україні та інших європейських країнах.
У глобальних умовах інформаційної війни посібник буде корисним для всіх, хто цікавиться альтернативним поглядом на події двохтисячолітнього періоду маніпулювання людською свідомістю.    

ЗВЕРНЕННЯ РАДИ СИБІРСЬКОГО НАРОДУ

 (Заголовок клікабельний)

Брати українці!


У цей історичний момент пробудження сибірської нації ми, сибіряки, простягаємо вам руку дружби. Наші народи мають схожу історичну долю. Століттями колонізатори грабували наші землі, забороняли рідну мову, переслідували борців за свободу. Але українці відстояли своє право бути нацією. Сьогодні про свої національні права заявляємо і ми, сибіряки.


Ми прагнемо будувати своє майбутнє в дружбi та співробітництвi з усіма народами, поважаючи право кожної нації на самовизначення. У Сибіру з першої половини XIX століття iснує багатотисячна українська діаспора, є навiть регіони компактного проживання українців, відомі як Сірий Клин і Зелений Клин. Сьогодні всі ці люди позбавлені права навіть на шкільне навчання рідною мовою. Російські власті вважають будь-якого громадянина РФ "русским", нехтуючи права всіх інших народів. У цьому сибіряки і українці Сибіру перебувають в однакових умовах.


Рада Сибірського Народу - політична організація, яка прагне до побудови майбутнього процвітаючого Сибіру і щастя всіх сибірських народів, зокрема українців і сибіряків. Наша програма передбачає захист прав сибірських українців, в першу чергу, права на навчання рідною мовою. І тому ми звертаємося до вас, браття українці, з проханням поширювати інформацію про Раду Сибірського Народу і нашу боротьбу за сибірську націю і вільний Сибір. Повірте, цим ви надасте нам велику допомогу. Якщо хтось із вас хоче взяти активну участь у нашій роботі або зв'язатися з нами з інших питань, просимо писати на адресу sibveche@gmail.com.


Слава Україні! Слава Сибіру!

ПЕРУН СПАЛИВ ІСУСА

 

БІЛЬШЕ

Пам’ятник Дмитру Соколовському

У неділю 17 жовтня о 12.00 на кладовищі с. Корчівка Черняхівського району Житомирської області на могилі повстанського отамана Дмитра Соколовського буде відкрито пам’ятник.

Їхати через місто Черняхів та села Дівочки – Бежів – Головин або через Черняхів – Потіївку – Модулів – Горбулів – Свидю, або через Радомишль – Потіївку – Модулів – Горбулів – Свидю.

Запрошуємо небайдужих вшанувати пам’ять Дмитра Соколовського, який підняв на боротьбу за волю України тисячі земляків!

Історичний клуб “Холодний Яр”

Пошуковий загін Овруцького сільськогосподарського професійного училища №35

Прес-служба Історичного клубу “Холодний Яр”

Koval_r@ukr.net

Біографічна довідка

 

СОКОЛОВСЬКИЙ Дмитро Тимофійович (23.10.1894, с. Горбулів Радомишльського пов., нині Черняхівський р-н Житомирської обл.  – 8.08.1919, с. Горбулів). Військовий діяч, вчитель; отаман повстанської бригади (Волинь, 1919); військове звання – прапорщик російської армії.

Член Радомишльської групи українських соціалістів-революціонерів. Брат отаманів – Олекси, Василя і Олександри (“отаманша Маруся”). В повстанському русі були також батько (дяк) і брат Степан (священик). Загинув у рідному селі від руки зрадника. Похований на кладовищі села Корчівка.

Про один епізод життя Дмитра Соколовського

Саме вони...

На межі Волині й Київщини височіла стара могила. Місцеві люди, зокрема діди з Горбулева, що через річку від тієї могили, розповідали, що в ній поховано лицаря, який у часи Гайдамаччини “боронив селянську людність од кривди та сваволі” польських панів.

Мешканці Горбулева та навколишніх сіл шанували старовинну традицію і на Великдень сходилися на ту могилу пом’янути лицаря. На Великдень 1919 року до неї прийшов зі своїм товариством і отаман Дмитро Соколовський. За старим звичаєм справивши поминки, “привітали покійного гарматними стрілами”. Потім козаки зі своїм отаманом виголосили присягу змагатися за волю України так само лицарськи, як і цей гайдамака.

Гарматні стріли почули червоні ординці, які після підкорення топорищан у складі кількох сотень піхоти, полку кінноти та чотирьох гармат йшли на “столицю князівства Соколовського” – село Горбулів.

– Стучі, стучі, Сакольчік, – казали насмішкувато москалі, зачувши стрілянину, – ми тєбє пастучім.

Щоб не наражати село на гарматний обстріл, Дмитро Соколовський вирішив свою “столицю” не боронити, а зібрати сили в сусідньому лісі. До навколишніх сіл були послані вістуни із наказом збиратися у визначене місце.

Під вечір більшовики увійшли до Горбулева. Вони вимагали від селян видачі свого ватажка. Ті пообіцяли його піймати і віддати червоним. На тому й погодилися. Після цієї вилами по воді писаної домовленості більшовики радо прийняли запрошення селян погостювати у них, адже вже вечірня пора надходила...

Опівночі над Горбулевом вже верещало, гуло і белькотіло – це п’яна московська пісня гриміла над принишклими хатками.

Під ці дикі співи село з трьох сторін оточували три групи повстанців Соколовського. На наказ отамана козаки залишили лише вільним вихід у бік Волині – в багнища, що тяглися побіч Горбулева. А селяни, які так гостинно впоїли більшовиків, користуючись нагодою, псували їм зброю.

Вирішивши уникнути нічного бою, небезпечного і для повстанців, і для селян, Соколовський наказав стріляти з гармат і кулеметів так, щоб більшовики тікали в бік баген, куди вогонь не спрямовувався. Хоч і дещо безладно, та все ж, ніби виконуючи волю отамана, більшовики тікали в найнебезпечніше місце, звідки вибратися могли тільки щасливці.

Тим часом повстанці увійшли в село і почали методично виловлювати червоноармійців, які поховалися в садках та чагарниках. Багато з них було постріляно під час затримання. Декого розстріляли, судивши. Частину пустили на волю, давши їм перед тим доброго прочухана.

Червоних попередили, щоб забиралися негайно в свою Росію і там господарювали, інакше наступного разу, коли впіймають, то вже точно скарають на горло.

Ті, що потрапили в багна, загинули не всі. На третій день мандрів болотами сильніші вийшли до станції Горбаші Житомирського повіту.

Саме вони і рознесли вістку про силу і славу отамана Соколовського.

Роман КОВАЛЬ

Вечір пам’яті борців за волю України в Одесі

14 жовтня, на Покрову, в Одесі, в кінотеатрі “Маски”, о 18.00 (вул. Ольгіївська, 23) відбудеться презентація фільму “Отамани Холодного Яру” (автори Роман Коваль і Олександр Домбровський) та презентація нових книг Історичного клубу “Холодний Яр”, а саме:

“Чорні запорожці” – спогади командира полку Чорних запорожців Петра Дяченка.

“Холодний Яр” – спогади осавула 1-го куреня полку гайдамаків Холодного Яру Юрія Горліса-Горського.

“Отаман Орлик” – документальне дослідження Романа Коваля.

Брифінг для журналістів – о 17.30 там само.

Вхід вільний.

Організатор: Одеська міська організація ВО “Свобода”.

Прес-служба Історичного клубу “Холодний Яр”

Koval_r@ukr.net

Украина отбила у Китая рынок бронетехники Перу

Украина, заблокировав продажу китайских танков в Перу, начала испытания совместного украино-перуанского танка Tifon-2
  Украина и Перу готовят совместный танк – Tifon-2. Машина разработана Харьковским конструкторским бюро по машиностроению им. Морозова (ХКБМ). Базой для Tifon-2 послужил советский Т-55. В проекте также принимает участие перуанская компания Casanave (DICSA). Техника предназначена для Вооруженных сил Перу.

Подробностей двусторонних договоренностей участники проекта не разглашают. Однако, как сообщает перуанское специализированное издание Defensa.com, Украину посетила делегация Перу во главе с бригадным генералом Хуаном Мендизом. Главной целью визита стало проведение испытаний и оценки Tifon-2. Как отмечает издание, танк тестировался на мобильность, движение по пересеченной местности на большой скорости и преодоление препятствий и траншей. Вторым этапом проверки машины станет серия выстрелов сходу и с места.

Напомним, как сообщало «ДЕЛО», ранее Перу предполагала закупить китайские танки МВТ-2000, которые оснащались двигателем украинского производства. Однако контракт так и не был заключен. Помехой стала позиция Украины, которая не дала согласие на реэкспорт своих агрегатов.

Кроме того, оппозиционная пресса Перу начала обвинять представителей министерства обороны, принимавших решение о закупке, в коррупции. В результате было принято решение об отмене закупки новых танков. Средства были направлены на приобретение многоцелевых вертолетов, кораблей, транспортных и учебно-боевых самолетов.

Tifon 2 разработан Харьковским конструкторским бюро по машиностроению им. Морозова с участием перуанской компании Casanave (DICSA). Машина  является вариантом модернизации танков Т-55 армии Перу. В результате модернизации на танки устанавливается большое количество современного оборудования, среди которого двигатель 5ТДФМА мощностью 1050 лошадиных сил, который обеспечивает скорость перемещения по пересеченной местности до 55 километров в час вперед, и до 30 километров в час назад. Экипаж состоит из 3 военнослужащих - командира танка, наводчика и водителя.

Основным вооружением является пушка КБМ-1М калибра 125 мм, оснащенная системой управления огнем с интегрированным тепловизором Буран-Катрин и автоматом заряжания, обеспечивающим до 8 выстрелов в минуту. Танк может поражать цели бронебойными снарядами на расстояниях до 3500 и управляемой ракетой Комбат — до 5000 метров.

ДЕЛО

У «широких штанинах» — не лише пістолет

Янукович незаконно оформив своєму російському охоронцеві український службовий закордонний паспорт

Адміністрація Януковича ніяк не відреагувала на публікацію в інтернет–виданні «Українська правда», яка в кожній цивілізованій країні спричинила б ефект бомби, що вибухнула: керівником особистої охорони Президента України є громадянин іншої держави — росіянин В’ячеслав Заневський. Як пише «УП», Віктор Янукович узяв легіонера у своє найближче оточення, ще коли був в опозиції, бо не довіряв державній охоронній службі та приватним «бодігардам», заангажованим у різних політичних та бізнесових угрупованнях. Тож саме пан Заневський — колишній інструктор російської «Академії тілоохоронців», який свого часу працював із губернатором Олександром Лебедем та цілком може бути офіцером російських спецслужб тримає мобільний телефон глави Української держави і має доступ до таємниць Януковича. Його кабінет на Банковій — поруч із президентським.

Офіційно посада Заневського зветься «радник поза штатом», адже громадянин іншої країни не має права бути державним службовцем в Україні. Але, пише «УП», і за протокольними документами, і сам В’ячеслав у коментарях на інтернет–форумі «Академії тілоохоронців» визначається як начальник охорони Президента України. При цьому дозволяє собі політичні судження на кшталт «український народ уже наївся націоналізму» та «Україна повинна мати позаблоковий статус».

«Українська правда» ставить питання: хто і з яких джерел оплачує роботу «радника поза штатом»? Якщо фінансування йде неофіційними каналами, то хіба це не корупція і порушення законодавства на найвищому рівні влади?

А «Україна молода» отримала дані, які загострюють скандал ще більше. За інформацією наших джерел, В’ячеслав Заневський, будучи громадянином РФ, має службовий закордонний паспорт громадянина України!

Пригадується, за часів роботи на Банковій Віктора Балоги спалахнув скандал із приводу того, що він незаконно «подарував» дипломатичний паспорт своєму братові Івану, який не мав права отримати такий привілей (про це у лютому минулого року заявляв депутат Геннадій Москаль). Однак привілейований паспорт із тризубом у кишені громадянина іншої держави — нехай і Росії — це взагалі «караул».

«УМ» просить вважати цей матеріал офіційним запитом до адміністрації Президента України та МЗС: на яких підставах громадянин Росії В’ячеслав Заневський їздить за кордон з українським паспортом у кишені? Чи не є це порушенням законодавства, а сама робота Заневського в АП — загрозою національній безпеці України?

УМ 

Пам’ятник Юрію Горлісу-Горському

9 жовтня о 13.00 в селі Мельники Чигиринського району Черкаської області буде відкрито пам’ятник Юрію Горлісу-Горському, хорунжому Армії УНР, авторові знаменитої книги спогадів “Холодний Яр”, на якій виховано ціле покоління борців ОУН-УПА.
 

Пам’ятник Юрію Горлісу-Горському збудував благодійник з Черкас Володимир Сапа, якого влада нині ув’язнила. 

Вшануймо разом пам’ять борців за українську справу – борців минулого і сьогоднішнього дня!

З Лівобережжя їхати через Черкаси або Кременчук, із Правобережжя – через Кам’янку – Грушківку, або Чигирин чи Суботів – Новоселицю.

Запрошуємо до участі в урочистостях членів Історичного клубу “Холодний Яр”, молодіжних українських організацій, козацьких товариств, військово-історичних клубів, народних депутатів усіх рівнів, читачів “Незборимої нації”, усіх небайдужих.

Холодний Яр живий. Він знає, хто свій, а хто ворог.

Прес-служба Історичного клубу “Холодний Яр”

Koval_r@ukr.net

СМЕРТЬ РОСІЇ. На тлі вимирання росіян посилилася деградація штучної «російської мови»

кацапи в екстазі

За повідомленнями російських ЗМІ,  вчені з філологічного факультету Санкт-Петербурзького університету під керівництвом професора Асиновського в ході обширної дослідницької роботи встановили, що усна мова росіян має мало спільного з класичною російською граматикою. В рамках наукового дослідження вони цілих три роки вони вішали на шию добровольцям диктофони і записували їхню мову так, як вона звучить насправді.

Результати розшифровок нагадують хаос. Практично всі традиційні одиниці, з якими лінгвісти, що спеціалізуються на природних мовах, звикли мати справу, абсолютно не працюють: ні фонеми, ні морфеми, ні речення. Наприклад, осцилограма чітко показує, що відмінностей між закінченнями в словах «рижий» і «каждую» в природній мові просто немає. Про граматичні форми того чи іншого вчені просто здогадуються.

Фахівці пояснюють, що це  говорить про те, що в природній російській мові граматичні значення за допомогою закінчень і суфіксів більше не реалізуються. Реально немає флексій, вони в природі не зустрічаються. Їх неможливо почути, їх неможливо вичленувати. Є слова, які, як здається росіянам, вони постійно використовують. А насправді росіяни їх взагалі не вживають. Замість них вони говорять «вот», «блін» або щось подібне.

Більше половини слів, використовуваних в природній мові, не означає взагалі нічого. Це щось подібне до «э», що заповнює мовну паузу, або того ж «вот» — слова, що дозволяють встановити контакт із співбесідником. Але це зовсім не слова-паразити, з якими традиційно доводиться мати справу лінгвістам. Саме з їх допомогою, тобто, доповнюючи слово мімікою, інтонацією і жестом, росіяни, позбавлені свого природного угро-фінського говору, як примітивні дикуни намагаються  передати сенс.

Нагадаю, що так звана російська мова дуже молода. Вона була створена наприкінці 18 століття німецькими масонами (дочка Петра 1 та армійської курви Марти Скавронської, Єлізавєта 1 бала останньою з татарського роду Кішкіних-Кобил, які змінили призвище на Романови. Після неї Московією до 1917р. правили ВИКЛЮЧНО німці з скандинавсько-німецького роду Гольштайн-Готторп) для оголошеної «єдиної» міфічної «російської нації» і приписана членові масонської ложі Михайлу Ломоносову. При цьому спочатку була видана граматика цієї штучної мови (німецькою), а тільки потім «російська мова» доповнювалася лексикою з української (граматика Мелетія Смотрицького) та т. зв. церковно-слов'янської. До цього часу в т. зв. російській мові залишилися артифакти з німецької граматики, наприклад, абсолютно безглуздий з мовної точки зору німецький суфікс "ір - ірен" - функционировать, дирижировать тощо. Також т.зв. російська мова має ТИСЯЧІ ПОБУТОВИХ слів українського, німецького та французького походження (детальніше про це дивись книгу нашого славного професора Павла Штепи. Московство, Видавнича фірма Відродження, Дрогобич, 2007р.). Природними мовами зовсім не єдиних  «росіян» є різні угро-фінські діалекти, сильно перемішані з монгольською мовою.

Блог Олександра Білецького 

На Київщині депутати намагаються знищити напис на пам’ятнику воїнам Армії УНР

24 серпня 2010 року в селі Вороньків Бориспільського району місцеві краєзнавці відкрили військовий меморіал козакам Вороньківської сотні Переяславського полку, які полягли в битві з більшовиками на річці Трубіж у 1919 році. На гранітній колоні викарбували: «Померти за Батьківщину, значить - жити», нижче таке: «Вороньківцям, борцям з більшовизмом за Волю України. Слава Героям!»

Дозвіл на відкриття меморіального знаку надала сільська рада, проголосувавши за дане рішення одноголосно. Однак вже за декілька тижнів Бориспільський райком КПУ зібрав близько 400 підписів серед мешканців села та звернувся до сільської ради з вимогою демонтувати меморіал. Сільська рада на демонтаж не наважилась, однак ухвалила «прибрати згадку про більшовиків» з меморіалу.

Сільський голова Вороньків Ігорь Заборний на прохання «Героїки» прокоментував ситуацію довкола українського військового меморіалу. Пан Ігор зазначив, що рішення про зміну напису є компромісним, адже головне, на думку депутатів сільради, — це уникнути конфронтації, на якій наголошують комуністи. Депутати погодились, що згадування більшовиків як окупантів є некоректним.

Відтак слово «більшовики» та «більшовизм» з пам'ятника просто зникне. Більшість у Вороньківській сільраді складається з депутатів ВО «Батьківщини», також у раду вхожі регіонали (троє) та литвинівці (двоє). Решта — позапартійні. Рішення «про зачистку пам'ятника від некоректних зворотів ухвалили консенсусом: представники всіх політсил», — резюмував пан Заборний.

Натомість голова Бориспільської районної організації ВО «Батьківщина» Віктор Прошкін щойно довідавшись про рішення сільради заявив буквально таке: «Це є зачистка історії та агресивні дії по відношенню до історичної пам'яті українців. Я зроблю все, від мене залежне, аби поставити на місце тих людей, які топчуться по наших святинях!». Однак коли «Героїка» повідомила панові Прошкіну, що щойно брала коментар від сільського голови Вороньків, й останній засвідчив підтримку бютівцями даного рішення — інтонація очільника Бориспільської «Батьківщини» одразу змінилась. Він назвав ситуацію складною і такою, що «потребує детального вивчення та дослідження».

Для довідки:

На початку лютого 1919 року командир Вороньківської сотні Іван Черпак одержав наказ зайняти оборону на лівому березі річки Трубіж, щоб хоч на декілька днів зупинити просування червоних військ до Києва, поки звідти евакуюються на захід українські установи. Про відбиття наступу. Бо що, крім рушниць, шабель і двох кулеметів могли протиставити козаки кільком десяткам тисяч більшовиків, які мали на озброєнні бронепоїзди й гармати?

Перед самою річкою повстанці пошкодили залізницю - познімали рейки з насипу і з мосту з надією, що це залишиться непоміченим для машиніста і перший ворожий потяг, на великій швидкості зійшовши з колії, впаде у воду, а вагони поскочуються в довколишні болота. І в результаті цього буде на декілька днів перекрито шлях на Київ наступним поїздам.

Але серед оборонців знайшовся зрадник, який сповістив більшовиків про небезпеку. Тому перший їхній бронепоїзд зупинився перед мостом і почав обстрілювати українців з гармат. Два дні тривав нерівний бій, більшість оборонців загинули або дістали поранення. Скориставшись нічною темрявою, вцілілі козаки відступили, забравши поранених і по можливості загиблих своїх товаришів.

www.geroika.org.ua

СВЯТО СВІТОВИДА І ІНШЕ ПРО РІДНУ ВІРУ НА ТЕРНОПІЛЬСЬКОМУ РАДІО "ЛАД"

РАДІОПЕРЕДАЧА




РАДІО "ЛАД"

Газета "Діло" 1909 року : "Обставини не змінили ся."

"В  Ріднім краю звісний адвокат  з  Харкова М. Міхновський подає лист, який дістав від Миколи Стасюка, увязненого в ізюмській тюрмі. Стасюк   жалуєть ся, що заступник прокуратора   ізюмського участка звернув йому чотири  його листи,  писані по українськи, а також повідомив,  що не пропустив і до нього листів, писаних  „на непонятномь малороссійском языке". Увязнений уважає сей вчинок незаконним   і хотячи виступити против заступника прокуратора правною дорогою, питаєть ся про закон, на підставі котрого можна се зробити. М. Міхновський довідав ся, що Стасюк засуджений до кріпости  за  участь в селянській спілці в Катеринославщинї, і пише від себе ось-що:   „Сей дрібний епізод з листами д. Стасюка — скорбна сторінка з нашого національного житя. Полїтичного  вязня Українця  замикають до тюрми  і до кари додають зайву жорстокість: забороняють йому зазнати єдину радість — прочитати солодкі слова рідної  мови в листі від своїх кревних. Дарма, що немає такого закону, щоб забороняв писати й одержувати приватні листи в мові українській: сю заборону з власного призволу чинить заступник прокуратора, значить, людина, що стоїть на сторожі закону. І чим уґрунтовуєть ся та заборона?  Лист, бачте бо, написаний незрозумілою українською мовою. Коли звернути увагу,  що заступник  прокуратора доглядає власне ізюмський  участок, себ-то участок залюднений  Українцями, що,  виконуючи свої обовязки прокуратора, він нїколи не вимагав перекладчика, то погірдлива заява, що мова тубільцїв краю йому не відома  і  не зрозуміла, набирає подвійної гіркої ваги. Коли-б заступник прокуратора справді не розумів української мови, то міг би звернутись до перекладчика, згідно з 410 ст. уст. уг. суд.,   а не  повертати вязневи його листи, та не допускати до його листів від родичів, аж поки всі вони  не вивчать ся росийської мови. І  сей росийський промисл — з усїх людий робити Росиян   —  має своїх прихильників усюди: фільольоґи і юристи, крамарі й поліцаї, поміщики й духовенство   —   усі поділяють думки ліберального депутата Родічева і по мірі сил своїх проводять їх в житє. Гірко лунає прохане д. Стасюка,  щоб я провадив  його справу про знесенє важкої заборони, бо на успіх майже нема надії. Адже визнати  таке  справедливе але так знехтоване, прано людини і знести заборону —  залежить   від „доброго серця" прокураториї, а прокуратория  має історичний прецедент в забороні Шевченкові написати по українськи. Обставини не змінили ся!"


Газета "Діло" 1909 року