Максим САВЧУК
Єврейський форум на початку серпня звернувся до міністра МВС Анатолія Могильова з проханням перевірити кілька точок продажу літератури у столиці (мовляв, в Україні «відсутня профілактика розпалювання націонал–шовінізму») та попросив зробити контрольні закупівлі книжок. Днями через цей лист міністрові (до речі, так і не завізований Могильовим) до Печерського райуправління міліції вже викликали чоловіка, який продав підісланим від Єврейського форуму людям «Мою боротьбу».
Єврейська громада звинувачує і «Українську язичницьку книгарню» — там продається «Світова московсько–єврейська проблема та визвольний націоналізм», передмову до якої написав Герой України Левко Лук’яненко. Неугодний і продавець із майдану Незалежності — ветеран війни, 87–річний Іван Гнатович Кислюк, який своїм коштом видав кілька українських книжок. Він, мовляв, книгу Гітлера теж реалізовує.
Чим саме образили євреїв продавці, чому книжковий ринок заповнений працею Гітлера і як можна залагоджувати подібні конфлікти, намагався з’ясувати журналіст «України молодої».
«Це кримінал!»
Координатор програм у Єврейському форумі України, кандидат політичних наук Олександр Найман звернення до МВС пояснює бездіяльністю київської влади. Мовляв, Головне управління у справах національностей та релігій при КМДА не реагує належним чином на прояви антисемітизму, кілька звернень закінчилися рейдом і комісією, але практичного результату це не дало. І Єврейський форум сам узявся за моніторинг торговельних точок.
«У нашому виданні «Кієв єврейскій» ми регулярно подаємо результати цього моніторингу — місць, де продається антисемітська література, — говорить Олександр Найман. — Приміром, «Моя боротьба» поширюється на майдані Незалежності «з–під поли» у продавця Івана Кислюка. Її можна придбати на Петрівці (проте тільки у вихідні), у кіосках МАУП на Святошино продаються книжки, що принижують євреїв».
За словами представника форуму, занепокоєння викликає книга «Княжий зов», а особливо — «Світова московсько–єврейська проблема та визвольний націоналізм», написана Дарієм Світлим із передмовою Левка Лук’яненка. Ці книги можна купити в «Українській язичницькій книгарні», що на площі Слави. Там же, за словами Олександра Наймана, висить плакат, що «тут не мають справ із жидами».
На переконання співрозмовника, такі дії — це очевидне порушення 161-ї статті Кримінального кодексу (Порушення рівноправності громадян залежно від їхньої расової, національної належності або ставлення до релігії), і винних потрібно карати.
«В Ізраїлі — можна, а в нас — антисемітизм»
В «Українській язичницькій книгарні» плаката про «жидів» ми не виявили, однак книжку «Світова московсько–єврейська проблема…» знайшли, витяг із передмови Лук’яненка подаємо окремо без коментарів, лишивши право читачеві самому оцінити викладене.
Анатолій Урбанський, товариш власника бібліотеки, — той перший чоловік, якого викликали на допит до райвідділку. Він говорить, що черга чекає і на власника — мінімум через дві названі Олександром Найманом книжки, і «контрольну закупку» тут уже зробили. Пан Анатолій говорить, що викликали його за те, що тут він продав свій примірник «Моєї боротьби», яку читав його батько, котрий цікавився історією. Виявилося, що люди, які так просили продати цю книжку, були представниками Єврейського форуму.
Пана Анатолія обурює кілька речей. Лист, який він бачив у райвідділку, не завізований міністром, а на повідомленні про виклик у міліцію значиться «у зв’язку зі зверненням президента Єврейського форуму України Монастирського А. Г.». «Фактично, наказ капітанові міліції тут дав якийсь Монастирський, — говорить пан Анатолій. — Мене дивує мотив. У чому полягає моє правопорушення? Списку забороненої літератури, затвердженого Верховною Радою, немає. І це ж не означає, що всі, хто читав працю Гітлера, поділяють його погляди. Цей інцидент я вважаю обмеженням прав українців на отримання інформації: з 1970 року «Моя боротьба» офіційно дозволена для продажу в Ізраїлі. І це вважається нормальним. А в нас, в Україні, ця книжка утискає єврейський народ».
Дослідчі дії тривають, Анатолій Урбанський написав пояснювальну записку. А майор Олександр Лисенко, який веде справу, нам сказав, що про подробиці розповідати не буде.
«В українській мові немає слова «єврей»
Біля Головпошти на майдані Незалежності ми знайшли й згаданого Олександром Найманом Івана Гнатовича Кислюка. Той розповідає, що проти нього й інших торговців тут уже давно розпочали кампанію. Починаючи від необґрунтованих «наїздів міліції» — хоча Іван Гнатович має дозвіл і свідоцтво, і всі податки сплачує, і навіть суд на право торгувати виграв — до звинувачення в «антисемітизмі».
«Єврейський форум вимагає закрити нас. Але люди мають право вивчати різні книги, цікавитися різними думками. Та вони навіть права ображатися на слово «жид» не мають! — запевняє Іван Гнатович і розкриває словник Грінченка 1907 року. — Він перед усім світом доказав, що є наша нація, мова і є такий словник. У словнику слова «єврей» немає. Є книжки, де слово «жид» зустрічається, і це нормально, бо це українське слово».
Іван Кислюк говорить, що скандал навколо «Моєї боротьби» спричинив нардеп Олександр Фельдман, який мав стосунок до випуску цієї книги у Харкові. «Ці книжки всюди валялися по Петрівці, нам їх пропонували… Але то була ще й сфальсифікована праця Гітлера — вона не має ні наукового, ні історичного значення. Запустили величезний тираж — «розкидали» по ринках і книгарнях, а ми тут ні до чого. Деяку націоналістичну літературу просили прибрати правоохоронці, причому не представляючись, у брутальний спосіб».
«Віра наших предків», «Історія українських козаків», «Феномен України», «Веди й Україна», «Гість з храму предків», «Буття українців», «Українська вишивка» — таких книжок, як у нас, знайти практично неможливо ніде, — додає голова профспілки Ганна Коваленко . — Є про УПА, СС «Галичина» багато політичної та історичної літератури, але є і книжки Ходоса, єврейського рабина з Харкова, широкий спектр літератури. Тепер же, із незрозумілих причин, до нас є постійні претензії — то від начальника відділу торгівлі, то «антисемітизм» приписують».
«Давайте тоді заборонимо інтернет і російські канали»
У Книжковій палаті України, яка займається проведенням книгознавчих та бібліографознавчих досліджень, нам підтвердили, що списку забороненої для продажу літератури в Україні немає, а в Українському бюро лінгвістичних експертиз — що за останній час представники єврейської общини не зверталися з проханням проаналізувати якісь тексти, аби мати конкретні докази проявів антисемітизму.
Голова комісії Київради з питань культури і туризму Олександр Бригинець, підсумовуючи викладене, висловлює припущення, що даний інцидент — провокація, і хтось виявляє бажання загострити не лише соціальні конфлікти, а й міжетнічні та релігійні. «Коли певна релігійна громада звертається до спецслужб із вимогою якимось чином покарати іншу громаду — це провокація. Бо встановлення законності має відбуватися без підказок громадських організацій, які можуть виконувати функцію наводчиків і стукачів. А оскільки наслідків цієї перевірки не може бути — в Україні не забороняється література, — то це просто викличе обурення зі сторони, за яку бралися контролюючі органи. А якщо є якась громада, яка є прибічником того, що якусь літературу треба заборонити, то тоді, мабуть, наступним кроком має бути заборона іноземних каналів, бо деякі канали, особливо російські, сіють ворожнечу; інтернет — бо там є усі твори Гітлера і його фото зі свастикою. Я впевнений, що є люди, які хочуть читати книги, навіть не поділяючи їхніх ідей. Більше скажу — коли до мене звернулися українські патріоти з проханням підписати звернення до авторів соцмережі заборонити антиукраїнські вислови, я відмовився і довів, що такий документ не потрібний, це ще більше загострить конфлікт. Нелюбов до інших націй — поширене явище. Якщо в нас міністр освіти не любить українців, я припускаю, що є люди, які не люблять євреїв. Тому я би закликав усі громади вирішити проблеми між собою, а не за допомогою скарг Могильову. І треба ініціювати зміни до діючого законодавства, якщо воно не влаштовує більшість».
ЦИТАТА
«В Україні живуть московіти, білоруси, татари, багато інших національностей. Усі вони мають позитивні й негативні риси і не ображаються, коли хтось на них вказує. (…) Емігранти вживаються у національне середовище, поступово віддаляються від прабатьківщини — так діється всюди зі всіма. Окрім євреїв. Вони не хочуть ставати простими звичайними громадянами країни поселення, а створюють свої замкнуті середовища, державу в державі. Їх не задовольняє рівність із громадянами країни поселення. Вони хочуть більшого, хочуть панівного становища, причому досягати цього мають звичку не тільки так, як люди інших національностей, а й за допомогою підкупів, таємних комбінацій, провокацій тощо».
Левко Лук’яненко,
з передмови до книги «Світова московсько–єврейська проблема та визвольний націоналізм».
УМ
Публікації
