ГОЛОДОМОР

Каддафі

‎"Мне открылось, что цель людей – счастье. Что счастье – это обещанный или утраченный рай. Путь к нему – свобода. Тот, кто в чем-то нуждается, несвободен, он – раб своей потребности. Тот, кто нуждается, не может быть счастливым, ибо он не свободен. За свободу надо постоянно бороться, чтобы сохранить ее; в этом и заключается радость труда…" (Муаммар Аль-Каддафи)

ПРОВОКАЦІЯ ЄВРЕЙСЬКОГО ФОРУМУ УКРАЇНИ

   У статті Максима Савчука „Табуйоване чтиво” (газ. УКРАЇНА МОЛОДА за 9-01.10 цього року) автором, і не лише автором, а й громадянами України, на яких посилається автор, справедливо порушено ряд дуже важливих для міжнаціонального спокою в країні питань.

„Єврейський форум поскаржився МВС на „антисемітську літературу” в Києві – тепер продавців книжок викликають на допити”, - інформує читачів автор статті.

Хоча термін „антисемітська література” справедливо поданий в лапках і про рішення „ТРОЄК” (місцеві „чєкіст”, „прєдводітєль большєвіков” та  „прєдсєдатєль…”) ще поки не йдеться, але ж дивно: причому тут продавці масово видаваних  видавництвами різних країн книжок, якщо ті книжки вільно „мандрують” по всьому світу і так має бути в демократичній Україні.

Мене, автора глибоко гуманної щодо всього людства (а до московитів та євреїв особливо) книжки „Світова москвинсько-єврейська проблема та визвольний націоналізм” глибоко обурює невміння скаржників вичитати в тексті, поданому українською мовою та „язиком” московитів (при цитуванні джерел), вселюдський гуманізм. Я не досліджую ні москвинський, ні єврейський соціуми: подаю у своїй монографії результати досліджень висвітлення проблем московства і єврейства в науково-популярній, філософській, історичній, політичній, публіцистичній та художній літературі.

Важко зрозуміти, і не можна прийняти (!), бажання скаржників заборонити масові потоки такої літератури. Зацікавленість моїх досліджень велика, адже масова література масово читається та тому формує суспільну думку, а далі – суспільний чин. Якраз через це історія знає, наприклад, і вигнання євреїв з різних країн, і стихійні погроми їхніх общин, і знак рівняння між нацистською свастикою та московсько-імперським символом серпа і молота на плакатах і парканах в європейських країнах. Хіба не дивно, що в Ізраїлі книга Гітлера продається вільно, як стверджує автор статті, а київські євреї штовхають на допити в міліцейські дільниці київських продавців її, хоча не мають на таке дійство права; і чия та міліція в Києві?! В своїй книзі не цитую Гітлера, а цитую міжнародного злочинця Гітлера, попереджуючи про це читача, і в цьому величезна різниця. І цитую, щоб осмислити та донести читачам (серед інших і євреям) з порівняльного аналізу неєврейських і єврейських джерел корені трагедії єврейського народу (вигнання, погроми, голокост) задля пошуку гуманних шляхів усунення тих коренів, а не гітлерівсько-сталінського „остаточного вирішення єврейського питання” (говорячи гітлерівсько-сталінського, маю на увазі Протокол №1 - Додаток до угоди від 11 листопада 1938 р. між НКВС і ГЕСТАПО, яким фактично передбачалося винищення євреїв і в СССР). Якщо мої висновки і пропозиції, виткані на основі дослідження масових потоків різної літератури, комусь не подобаються чи хтось вважає їх необґрунтованими, то нехай пише полемічну статтю чи книгу; такий постулат демократії, свободи слова, людяності.

Не витяг із передмови Л. Лук’яненка до моєї книжки, як це підступно подається скаржником, наведений у статті М. Савчука, а вирвана із контексту передмови теза з навмисним опусканням неспростовних фактів її обґрунтування на історичному тлі прозорої для автора передмови (так мені бачиться!) „кагальної інерції”, глибоко розкритої в книзі єврея Я. Брафмана «Книга Кагала. Всемирный еврейский вопрос». По суті, від такого підходу до читання і резекції тексту скаржником, тхне наклепом на велику гуманну  людину.

Після зроблених вище загальних зауважень наведу декілька прикладів.

Приклад порівняльного аналізу важливих тез з неєврейського та єврейського джерел:

«Сионизм доказывает направо и налево, что если евреям удастся образовать в Палестине самостоятельное государство, то это и будет все, что нужно евреям как нации. Но на деле это только наглая ложь, опять-таки имеющая целью обмануть глупых «гоев». Еврейское государство  в Палестине нужно евреям вовсе не для того, чтобы там действительно жить, а только для того, чтобы создать себе там известную самостоятельную базу, не подчиненную какому бы то ни было контролю других государств, с тем, чтобы оттуда можно было еще более невозбранно продолжать политику мирового мошенничества. Палестина должна стать убежищем для особо важной группы негодяев и университетом для подрастающих мошенников».

Вище процитований геополітичний прогноз міжнародного злочинця А. Гітлера, зроблений на початку 20-х років минулого століття (Моя борьба. – Харків: ТОВ „Свитовид”, 2003, стор. 106-107). Нижче процитуємо для порівняльного історичного аналізу тезу сучасного рабина у десятому поколінні „національно визнаного педагога, релігійного лідера і письменника: ад’юнкт-професора в Університеті Йєшіви в Нью Йорку Б. Блєха:

«Многие раввины рассуждают так: если другим народам удалось изгнать евреев с их земли, значит, такова была воля Бога. Изгнание было наказанием за грех. Конечно, мы хотим вернуться, но мы не осмеливаемся начать возвращение. Мы должны ждать посланного Богом  Мессию, который поведет нас назад. В противном случае мы пошли бы против воли Божьей, ведь очевидно, что Бог желает нашего пребывания в чужих странах» (История и культура евреев. – Москва: АСТ «Астрель», 2005, стр. 265).

Ось так! Хочу жити у ЧУЖІЙ(!) країні і буду! А народ-господар ЧУЖОЇ для єврея країни хай іде геть! І питати дозволу його не треба, бо сам єврейський Бог їм це повелів… Проковтнули?! І певно прояснилося лохам у своїй хаті, чому непрошений гість не хоче, щоб народ-господар країни читав різні книги за своїм волевиявленням. І хто тоді господар, а хто гість чи то ґвалтівник-окупант??? І чи морально бути громадянином чужої держави?! Чому не до „многіх раввінов” і не до  Блєха апелюють представники єврейського форуму, а до патріарха української національної і вселюдської совісті Л. Лук’яненка, адже ж він лише і хоче, щоб для єврея-громадянина України не була чужою Україна, щоб той ставав українцем єврейського походження; тобто засуджує  пророковану Гітлером перспективу і блєховську чужість. Впевнений, що у Л. Лук’яненка багато друзів серед українців єврейського походження.  

Приклад для роздумів щодо  призначення антисемітизму:

„…юдеї, мігруючи континентами і розселяючись поміж інших етносів, виявляючи при тому виняткову культурну, комерційну, „колабораційну” та суто родову активність (факти засвідчують загалом вищий приріст та концентрацію євреїв, ніж у корінного населення) зуміли перетворити у найбільший національний капітал саме реакцію на їх „модус вівенді” (спосіб існування) з боку народів, до яких вони ж самі й пристали. Антисемітизм виявився невичерпним золотим запасом, який активно скрізь поміщають, з відомою настирністю й підступністю всім нав’язують, і лихварські відсотки з якого сплачують ті етноси та держави, що мали щастя історично зустрітися з юдеями” (Романюк П. Галицький меморандум. – Львів: Каменяр, 1999, стор. 117).

Чи не за збільшенням лихварських відсотків від „антисемітизму” погнались скаржники від єврейського форуму, прагнучи ємного списку забороненої літератури для українців?

Приклад заміни юдейськими ідеологами давніх своїх видумок протилежними новітніми:

„Конечно, принято было бы думать, что Бог выбрал евреев из всех других народов за какие-то особые достоинства (та ж не „било би думать”, а єврейські творці Тори вклали в „уста Бога” (в Його пряму мову) багаторазове твердження, що саме Він вибрав євреїв своїм народом і повів винищувати інші народи. – Авт.). Но еврейские мудрецы рассказывают об этом несколько иначе. В Мидраше записано, что  Бог обратился ко всем народам мира и спросил их, готовы ли они следовать Его заповедям. Каждый народ сначала спросил о деталях. Чего Он требует от них? Услышав о таких заповедях, как „не укради”, „не убей”, „не прилюбодействуй”, они стали просить о „смягчении режима” – ведь соблюдение этих заповедей нарушило бы их привычный образ жизни. Только евреи были готовы принять все заповеди. И это, говорят раввины, делает евреев не избранным, а избравшим народом” (там же у Б. Блєха, стор.9).

Ось так і не менше! Виставивши інші народи крадіями, убивцями та розпусниками, єврейські мудреці самого Бога перевернули сторч ногами, зробили брехуном.

Приклад істеричного „вопля” московита:

«И если Германия за 6 мифических миллионов до сих пор содержит государство Израиль, то кто же заплатит за 60 миллионов русских, истребленных евреями в России?» (Климов Г. Божий народ. – Краснодар: Советская Кубань, 1999, стр. 236). Певне, має на увазі автор „вопля”  кадрів Політбюро, ЦК КПСС, КГБ, Трійок з псевдами замість справжніх прізвищ та імен.

Неприємних прикладів досить. Їх міріади в різних літературних джерелах, які зовсім не відірвані від реалій життя. То причому ж тут (знову запитую!) продавці книг і автори книг? Зміни потрібні в житті, а не брехня в книгах чи заборона правдивих книг.

Отож, визначившись з невтішними висновками аналізу потоків літератури щодо москвинської і єврейської проблематик та усвідомивши небезпеки, які несуть ті проблематики, в розділах книги з міркуваннями щодо синтезу потрібних змін життя спробував запропонувати обриси гуманістичних шляхів розв’язання проблем, усунення людьми породжених небезпек, консолідації зусиль людства в ім'я кращого майбутнього. Вдумливий читач угледить у книжці навіть гуманний образ месії, який здійснить ПОВЕРНЕННЯ євреїв із чужих країн в землю обітовану. Але прикладів синтезу наводити тут не буду. Читайте, шановні читачі, книжку і книжки. Думайте і дійте.

Д. Світлий

10.10.11

Каддафі

Радіоактивний Ленін у Нікополі

ЗОЛОТИЙ ЛЕВИК

ХАМИ ЗНОВУ ЗА СВОЄ

Є відомості, що МП не полишає спроб окупувати Старокиївську гору під забудову свого гігантського монастиря. У вагончики, навколо яких було стільки шуму, вже без боязні заходять і урядують патлаті батюшки і мордаті матушки. Близько зображення Перуна вже бурували ґрунт - брали заміри, відомо для чого. Невже ж українці знову ковтнуть це все і не вкажуть собакам їхнього місця?.. 

Важливо фіксувати кожен рух цих інородців - викладати в інтернет. 

Мовна історія

Карта русифікації України збігається зі зростанням негативних соціальних явищ

Л. БУДІЙ, Харків

         В основі державності будь-якого європейського народу лежить також і національна мова. Між тим мене дивувало й дивує, що навіть за президентства Ющенка не було у цьому напрямку інформаційно-просвітницької роботи, пропаганди рідної мови. Тим паче, що за більшістю параметрів наша мова не поступається найрозвиненішим мовам світу. А таких параметрів, як мінімум, п’ять: древність, самобутність, інформаційна спроможність, вокальність та краса звучання, термінологічна розвиненість.

                 Щоправда, за рівнем термінологічної розвиненості українська поступається як основним європейським мовам, так і російській через наш 350-річний колоніальний статус. 1933 р., під час намісництва П. Постишева в Україні, під приводом боротьби з так званим українським буржуазним націоналізмом були знищені десятки (55 назв!) різнотематичних науково-термінологічних українських словників, їх авторів було розстріляно. Коли пізніше, у 60-х рр., в Україні було видано (перший у світі!) «Словник кібернетичних термінів» під редакцією академіка Глушкова, то в Москві це викликало справжній переполох. Терміново наш «Словник» заборонили, вилучивши його повсюдно з обігу, натомість подібний словник спішно було видано в Росії. Й сьогодні триває безпрецедентне за своїм цинізмом інформаційне, фінансове та морально-психологічне блокування видання 20-томного тлумачного «Словника української мови».

                   Імпер-шовіністи називають нашу мову «русскім язиком, іспорченним польскімі да австрійскімі вліяніямі». Втім, чесні російські історики, такі, наприклад, як Василь Ключевський, давно визнали, що мовою Київської Русі була українська. Починаючи з XVII ст. розпочалися заборони української мови з боку північного сусіда. За даними В. Яворівського, таких заборон було понад шістсот (642), з яких понад сорок — офіційні, а решта — таємні. До речі, московська мова стала називатися російською лише після перейменування в 1721 р. Московії на Російську імперію. Тому слід відверто говорити про російську мову (не применшуючи її значення у світовому культурному просторі) як, по-перше, про наймолодшу серед слов’янських, по-друге, про певну штучність її створення на основі церковнослов’янської, яка, в свою чергу, теж штучно створена для релігійних потреб на основі староболгарської, по-третє, про її несамостійність. Адже, згідно з чотиритомником академіка Фасмера «Этимологический словарь русского языка», у російській мові 58,5% пізніх запозичень із тюркської, німецької, французької, 29,5% запозичень з української, 0,8% — з інших східнослов’янських, 0,9% — власне російська складова. Українська ж, як ще у XIX ст. доведено поліглотом-лінгвістом польського походження М. Красуським, є древньою мовою. Саме вона була «спонсором» не тільки слов’янських, а й певної частини індоєвропейських мов. Так вважають, зокрема, й англійські вчені — Роберт Макрам, Уільям Крен та Роберт Макней у своїй праці «The storу of English».

                  Наша мова не поступається іншим інформаційними можливостями. Об’єм українського тексту, перекладеного з європейських мов, обсягом, як правило, співпадає з обсягом англійського, французького оригіналу. У той же час російський переклад на 15% більший за оригінал. Загальником став і спогад про конкурс мов різних народів світу на красу звучання, що проходив у Парижі 1936 р., де наша мова посіла друге місце. У той же час російській було відведено лише 36-те місце, яке вона поділила з африканською мовою суахілі. Такі от уперті факти... До речі, слово «хохол» (або «кохол»), як полюбляють зневажливо називати росіяни українців, походить із тюркської й означає «син неба». А «кацапами» (або «касапами» — теж слово тюркського походження) були названі ординці Івана Грозного під час захоплення Казані за їхню жорстокість. Значення цього слова — різун, м’ясник, а пізніше — забійник худоби. Коли б етимологія обох слів була відома ширшим колам населення Росії, то, певно, у багатьох би відпало бажання називати Україну хохландією.

                 Останнім часом у періодиці частішають повідомлення про сучасну науку біолінгвістику, яка доводить, що мова надається території, а не тільки народу. У разі штучного нав’язування на певній території іншої мови, неминуче каліцтво на тонкому душевно-духовному рівні, й, як наслідок, фізичні та психічні розлади. Ось що говорив із цього приводу російський священик і мислитель П. Флоренський: «Асимільована зденаціоналізована свідомість оперує оболонками слів, себто морфемами та синемами, але не сутнісними ядрами слів, без зворотного зв’язку з прапам’яттю, підсвідомістю народу свого, землі своєї».

                   Медики виявили цікаву закономірність: що більше людей говорить російською в Україні, то вищий показник смертності. А відомий київський психіатр і правозахисник Семен Глузман повідомив, що, за даними дослідження Асоціації психіатрів України, Київського міжнародного інституту соціології та університету Стоні — Брук (США, штат Нью- Йорк), карта рівнів наркотизації й алкоголізації та їхніх наслідків повністю співпадає з картою розповсюдження мов в Україні: чим більше в регіоні переважала російська мова, тим вищим був рівень вживання наркотиків, алкоголю, депресій, суїцидів.

                 На жаль, наша влада замість природної для постколоніальної й постгеноцидної країни дерусифікації продовжує фінансування російської мови, в той же час відмовляючи у фінансуванні конкурсу ім. П. Яцика; проштовхує у Верховній Раді одіозні антиукраїнські мовні законопроекти, не працює з окупованим інформаційним простором.

               Сучасною природничою наукою давно усвідомлено, як катастрофічно відбивається на екосистемі Землі зникнення тих або інших представників флори і фауни. Але чи досліджено наслідки зникнення цілих етносів, їхніх мов і культур для духовної складової Землі, для тонких світів? У Російській імперії на початок XX ст. було понад двісті народностей! А до 1991р. їх залишилося лише кілька десятків. Хіба це не збіднило людство? Але чи виграла від цього сама Імперія? Петро Чаадаєв ще у XIX ст. пророчо сказав, що «Россия существует только для того, чтобы преподать остальному миру какой-то страшный урок». Після краху амбітних сталінських планів захоплення Західної Європи, а далі й усього світу, найкривавіша в історії людства Російсько-радянська імперія, не витримавши напруги гонитви озброєнь, удруге за XX ст. розвалилась у 1991р. Україні номінально вдалося звільнитись із цупких «братерських» обіймів Москви. Але не вдалося звільнитися від промосковського совєтського елементу управління та від надпотужної п’ятої колони. Сучасна путінська Росія круто повернула в бік тоталітаризму. Серед глибинних комплексів Росії є проблема її самоідентифікації, бо, вкравши в нас наш стародавній етнонім «Русь» та спотворивши на свою користь нашу історію, Московія так по суті й не стала Руссю, не стала Європою. Тому Україна й українці для неї — кістка в горлі, бо саме наше існування — загроза для Імперії. Сьогодні якраз і вирішується гамлетівське «бути чи не бути». Адже якщо нас поглине Росія, ми будемо знищені як нація, а Імперія трохи відтермінує незворотну дату свого розпаду. Але якщо ми вистоїмо, то станемо нормальною європейською країною з громадянським суспільством, ринковою економікою й демократичним устроєм.

P. S. Пафос цієї статті жодним чином не спрямований проти мислячих і чесних росіян із демократичним світоглядом.

День

НОВИНИ З СЕРБІЇ

З 1 до 15 жовтня 2011 року в Сербії проводиться черговий перепис населення. На цей раз у запитанні щодо релігії з’явиться як відповідь "rodnoverje" (рідна віра). Отже, всі, хто сповідує дохристиянську віру своїх предків, вперше в історії можуть бути офіційно зареєстровані. Реєстрація "rodnoverje" в графі «релігія» є не просто офіційною статистикою, але й має ще один вимір – свідчення духовної ідентифікації сербського народу.

Цікаві також новини щодо введення вивчення слов'янської міфології в сербські школи. Про таке клопотання можна довідатися на сайті сербських рідновірів СВЕВЛАД , де зазначається: «Відповідно до результатів попереднього опитування онлайн, важко повірити, що це дасть результати, але ми можемо представити зразки слов’янської міфології для всіх, хто зацікавлений у збагаченні системи шкільної освіти цими матеріалами. Наші діти повинні вчитися в першу чергу слов'янської міфології, а не лише грецької, єгипетської та римської. Це допоможе краще пізнати, хто був їхніми предками і в що вони вірили».

СВЕВЛАД

КОМУ ЦЕ ВИГІДНО???

ЛІКВІДАЦІЯ ЗОМБОЦЕРКВИ У ТЕРНОПОЛІ

Антиеврейские акции УПА - это провокации Москвы

               В имперском неистовстве, замешанном на хроническом комплексе неполноценности, российское руководство с помощью спецслужб пытается зомбировать собственной украинофобией и мировое сообщество, и российскую общественность, и - через подконтрольные СМИ и агентов влияния - определенную часть населения Украины.

                Напомним и о том, как ведется дезинформационная спецоперация относительно Главного командира УПА генерала Романа Шухевича. Сначала в СМИ забросили версию, будто Роман Шухевич был «капитаном СС», говорится в блоге сообщества ukrainerussia. Дезинформаторам ответили, что такого звания не существовало. Тогда дезинформаторы превратили Романа Шухевича на некоего «оберштурмфюрера». Им объяснили, что для того, чтобы к 1944 году попасть в «СС», надо было долго доказывать свое «арийское происхождение», которого Роман Шухевич, конечно же, не имел. Тогда дезинформаторы забросили в СМИ версию, будто Роман Шухевич получил военную награду из рук Гитлера. Дезинформаторам напомнили, что из рук Гитлера военную награду получил лишь Гиммлер. Что же касается Главного командира УПА Романа Шухевича, то, согласно информации Военного архива Германии, который находится в городе Фрайбурге, Роман Шухевич вообще не был награжден ни одной немецкой наградой.

                   Но дезинформаторам очень нужно дискредитировать и генерала Шухевича, и УПА, и все украинское национально-освободительное движение. Поэтому они прибегли к старой чекистской провокации и разыграли «еврейскую карту»: одних обвинили в истреблении евреев, а других - в «героизации» тех, кто якобы истреблял. Прием известный: отвлечь евреев от украинского национального возрождения, отвернуть и евреев, и весь цивилизованный мир от тех, кто хочет возродить сильную Украину. Украинской по духу, языку, по памяти о своих гениях и героях. Украинской - для всех в ней сущих, независимо от этнического происхождения.

                    1942-43 годов жена Главного командира УПА Романа Шухевича госпожа Наталия Шухевич прятала у себя еврейскую девочку Иру Райхенберг. Генерал Шухевич сделал девочке фальшивый паспорт на имя Ирины Рыжко. Когда Гестапо арестовало госпожа Наталью Шухевич, девочку переправили в приют при женском монастыре в селе Кулыкив, что на Львовщине. Там девочка пережила нацистскую оккупацию, пережила войну. В позапрошлом году Ирина Рыжко умерла в Киеве. В Киеве живет ее сын Владимир.

                   «" Антиеврейские акции УПА "- это провокации, запускаемые из Москвы. Это ложь, будто УПА истребляла евреев. Скажите мне, как УПА могла истреблять евреев, когда евреи были в УПА, служили в УПА? И я был знаком с евреями, которые служили в УПА. Например, я был знаком с доктором Абрахамом Штерцером, он после войны жил в Израиле. Был Самуэль Нойман, его псевдоним был Максимович, был Шай Варма (псевдоним Скрипач), был Роман Винницкий, его псевдоним Сам. Была выдающаяся фигура в УПА, женщина, которую звали Стелла Кренцбах, она написала воспоминания. Она родилась в Болехове на Львовщине, была дочь раввина, сионистка, и она дружила там, в Болехове, с дочкой греко-католического священника, которую звали Оля. В 1939 Стелла Кренцбах закончила философский факультет Львовского университета. С 1943 года она была в УПА медсестрой и разведчицей. Весной 1945 года ее схватили энкаведисты на встрече со связным в Рожнятове. Затем была тюрьма, пытки и смертный приговор, ее освободили воины УПА, Стеллу Кренцбах, еврейку. Летом 1945 года она перешла с украинскими повстанцами в Карпаты и 1 октября 1946 года пробилась к английской оккупационной зоне в Австрии. И затем добралась до Израиля. Знаете, где она работала в Израиле? В министерстве иностранных дел. В своих воспоминаниях Стелла Кренцбах написала: "Тем, что я сегодня живу и все силы моих 38 лет отдаю свободному Израилю, я обязана, наверное, только Богу и Украинской повстанческой армии. Членом героической УПА я стала 7 ноября 1943 года. В нашей группе я насчитала 12 евреев, из них 8 врачей ". Так вот, я надеюсь, что Украинское государство назовет их всех поименно. Они, не будучи этническими украинцами, воевали за независимость Украины, Украинское государство назовет их своими героями. Для меня лично УПА - это святое, и, мне кажется, для каждого, независимо от его этнического происхождения, кто имеет в душе хоть что-то украинское, УПА - это святое ».

                       Российские спецслужбы пытаются дестабилизировать обстановку в Украине, подорвать ее суверенитет и независимость, создать ей негативный имидж, а следовательно - сделав невозможным интеграцию в европейские и евроатлантические структуры - превратить в зависимого и манипулируемым сателлита. Немалое значение в своих спецоперациях против Украины они предоставляют меченой «еврейской карте».

uainfo