На місці язичницьких поховань і решток фундаментів Десятинної церкви у Києві, швидше за все, таки візьмуться будувати новий храм. І влада вже навіть не вдається до демонстративної відкритості у цьому питанні. Після того як конкурс проектів «музеєфікації та консервації» території, оголошений головою КМДА Поповим, спочатку здискредитував себе скандалом навколо лічильної комісії, а потім «нічиєю» двох взаємовиключних проектів, правляча верхівка вирішила йти іншим шляхом — через Верховну Раду.
Парламентська більшість відмовилася підтримувати законопроект «НУНС» про збереження об’єкта культурної спадщини «Місто Володимира — дитинець давнього Києва з фундаментами Десятинної церкви». А згодом «регіонал» Юрій Мірошниченко став усіляко заштовхувати в суспільну свідомість ідею, викладену у його законопроекті — «Про відродження унікального Символу православ’я — церкви Богородиці (Десятинної) в місті Києві». І це попри те, що проти такого «відродження» висловилися архітектори: і головний столичний — Сергій Целовальник, — і близька до Януковича Лариса Скорик, і археологи, що проводили останні розкопки, і громадськість, що виходить на «Марші захисників Києва». Їхня мотивація проста: не можна відбудувати храм, не маючи свідчень, які б давали повне уявлення про його вигляд (таких просто не збереглося). А найактивніше переконує в необхідності «відбудови» Десятинної для своїх служб всюдисущий Московський патріархат.
«УМ» ознайомилася із зареєстрованим проектом Юрія Мірошниченка та його останніми коментарями й поясненнями до нього, намагаючись знайти серед того раціональне зерно.
«Це буде авторський проект, а не відбудова»
Мірошниченко вважає, що в православної церкви забрали майно. Його основний аргумент — стаття 41, яка такого не допускає. Юрій Романович вважає, що Десятинний храм 900–х років треба відроджувати і передавати православній церкві, бо його візантійсько–московську відбудову 1828 року (що не мала нічого спільного із церквою Богородиці) зруйнувала радянська влада. Таку парадоксальність отримуємо вже на першій сторінці законопроекту. А в четвертому пункті пропонується «створити на території Національного православного комплексу Духовно–просвітницький центр православної культури, передбачивши в його складі навчальний заклад та бібліотеку». І це при тому, що, за Конституцією, церква відділена від держави.
Такі парадокси, неузгодження й неточності повсякчас зустрічаються у риториці «регіонала», який усіляко піарить зареєстрований 21 вересня законопроект. Депутат ніби й усвідомлює головне — на 100% відбудувати храм, яким він був до руйнації 1240 року, не вдасться. Однак зазначає, що це можливо на… 95%. «Є декілька реконструкцій храму, що відрізняються лише нюансами, — говорить Мірошниченко. — Додатково відомо, хто будував церкву, у якому стилі. До наших днів збереглися будівлі, зведені в ті часи».
Із цим прогнозовано не погоджуються дослідники, яких ми просили прокоментувати заяви. Київський історик Олексій Зотіков укотре запевнив «УМ», що нічого не змінилося і в Києві не виявили будівель–ровесниць Десятинної церкви. «Щодо майстрів, які її зводили, то єдине, що можна припустити — це, те, що вони були візантійцями, — говорить «УМ» києвознавець. — Насправді існує досить небагато документальних згадок про Десятинну церкву — це «Повість давніх років» 996 року і робота Гліба Івакіна, заступника директора Інституту археології України. Можна приблизно уявити, як церква виглядала ізсередини — розкопки першої третини ХІХ століття виявили фрески, мозаїки, подібні до Софійських, тільки меншого об’єму. Щодо зовнішнього вигляду — з тих документів, що існують, говорити можна тільки про площу і тип будівництва. Такої інформації принципово недостатньо, щоб відбудувати храм. Тому будь–який проект «відродження» буде авторським проектом. Це так само, як за проектом Юрія Асєєва відновили Михайлівський Золотоверхий собор, нібито за проектом ХІІ століття, але насправді це просто авторське бачення архітектора».
Археолог Віталій Козюба, науковий співробітник Інституту археології, дослідник Десятинної церкви, додає, що навіть якщо Юрій Мірошниченко під авторами Десятинної має на увазі візантійських майстрів, це теж дуже «розмите» визначення. «У Візантійській імперії існувало кілька архітектурних шкіл, які працювали в абсолютно різних стилях, — зазначає у коментарі «УМ» археолог. — І жодного храму, який був би «найближчим родичем», не існує. Ту ж Софію із Десятинною церквою порівнювати чи співставляти не можна. Відтак уся відбудова наземної частини — місця розташування башт, куполів, сходів на другий поверх — є абсолютно гіпотетичною. Так само не збереглося й іконографічних матеріалів. Не знаю, як можна говорити про відтворення на 95%. У відповідь можна поставити хіба три знаки запитання і три знаки оклику. Є понад півтора десятка реконструкцій — це вже свідчення того, що пам’ятка складна, і не вистачає об’єктивних матеріалів для обґрунтованої реконструкції. Скажімо, план церкви ми більш–менш встановили завдяки останнім розкопкам, і він відрізняється від хрестоматійних храмів, якими, до речі, користуються автори проектів так званого «відродження». Максимум відбудувати можна хіба 50% церкви, якщо говорити у відсотках».
«Надворі у мішках нічого не лежить»
До речі, про археологів і розкопки. Мірошниченко чомусь упевнений, що на фундаментах «археологи роботи фактично завершили, а невизначеність подальшої долі цього святого місця лишає його незахищеним від атмосферних впливів». Із останнім дослідники погоджуються — фундаменти незахищені, роботу потрібно законсервувати. Але перед тим слід її завершити, чого не зроблено.
«Археологічні роботи не закінчено, їх зупинено. І говорити про те, коли їх можна поновити, важко — немає фінансування, хоча з чиновниками регулярно ведуться переговори з цього приводу. Так, поки не відновили розкопки, можна сказати, що роботи лишилося небагато. Але щось планувати у цій справі чи прогнозувати важко — можуть виявитися об’єкти, які затягнуть процес, — говорить Віталій Козюба. — І ще одна важлива річ: оскільки є плани будівництва, то, крім наших розкопок, що проводилися з науковою метою, треба буде провести окремі дослідження під конкретний проект. А це — нове завдання і новий об’єм роботи».
У відповідь на інший закид Юрія Романовича про те, що нібито «останки багатьох людей, які були поховані тут, просто зібрані в мішки і залишені на вулиці» і «зверталися представники релігійної общини, щоб їх хоча би прибрали», пан Віталій обурюється.
«На вулиці залишки не кинуті, — запевняє він. — Річ у тім, що ми збирали два види кісток. Перша група — це кістки, знайдені в анатомічному порядку, вони зберігаються на Володимирській, 3. З ними мають працювати антропологи, що визначають стать і вік. Друга частина — окремі кістки, які лишилися після попередніх розкопок ХІХ століття. Ми їх збирали, зараз вони у вагончику, залишеному нам у 2005 року, де вони зберігаються до перепоховання. Сказати, що кістки надворі у мішках — цього немає, хіба дощем могло вимити якусь кістку — їх у землі сотні. Ми під час останніх розкопок ретельно збирали кістки, бо розуміємо, наскільки це важливо».
«Не примирення, а камінь спотикання»
Ще одна теза Мірошниченка на підтримку законопроекту його авторства — об’єднання українських церков. «На момент, коли зводився Десятинний храм, християнський світ ще не був розділеним на католиків та православних. І, наскільки мені відомо, жодна конфесія не виступила проти того, аби відроджувати цей символ, усі висловилися «за». Відновлення храму має стати першим кроком до об’єднання всіх православних церков у єдину», — говорить Юрій Мірошниченко.
Думка досить смілива. Мабуть, не скоро в Україні будуть підстави припускати, що греко–католики об’єднаються в одне ціле з УПЦ МП. Більше того — будівництво Десятинної церкви ще більше поглибить конфлікт між двома православними патріархатами — Київським і Московським. Принаймні про це говорить у коментарі газеті єпископ Євстратій (Зоря): «Офіційна позиція синоду така — ми справді за відбудову Десятинного храму, це наша святиня, яка має бути місцем молитви та богослужіння. Але, що стосується законопроекту депутата Мірошниченка, то проблема полягає в тому, що такі потенційно конфліктні проекти (коли, з одного боку, є взагалі противники відбудови, з іншого — суперечка, кому належатиме храм) не можна вносити без пошуку порозуміння, а влада і не намагалася провести обговорення». За словами єпископа, відбудова храму «швидше стане каменем спотикання, а не способом примирення церков», і додає, що «ця відбудова є не на часі».
«Будь–яка традиція забороняє будувати храми на таких місцях»
Із вищевикладеного складається враження, що представник Президента у Верховній Раді Юрій Мірошниченко чи то свідомо намагається перекрутити інформацію, будь–що «протиснувши» свій проект через голосування, чи то просто цією інформацією не володіє, а якісь «помічники» підсовують недостовірні факти. З одного боку, показово, що за «відбудову» виступає саме він — представник Президента. Можна припускати, що ідея отримала «добро» і підтримку Януковича. З іншого — цей факт трохи дивує: ідею вніс Мірошниченко, коли в Партії регіонів є кілька депутатів, які десятиліттями вкладають гроші в будівництво церков, той же Ігор Лисов. Будівництво і «відродження» храмів не «фішка» Юрія Романовича, та й свою мотивацію іти у велику політику він озвучив так: «недосконалість законодавства України, недосконалість державного управління спонукали мене використовувати свої знання і досвід у правовій сфері на рівні великої політики».
Зазначимо, що більше за Мірошниченка, не важко здогадатися, за зведення храму виступає УПЦ МП — від митрополита Київського і всієї України Володимира розійшлися листи — від голів фракцій у ВР до особисто Президента з проханням підтримати законопроект «регіонала». Паралельно, на «нижчих рівнях», у тому числі у незаконній капличці біля фундаменту Десятинної, церковники агітують за «відродження» свою паству. Іван Терновий, заступник ректора Української духовної академії рідновірів, який десятки років слідкує за всіма подіями навколо Десятинної церкви, припускає, що причину «напористості» депутатів і чиновників щодо «відродження символу православ’я» «слід шукати саме у Московській церкві». «Єпископи, священики часто вдаються до маніпуляцій депутатами, обіцяючи благополуччя, здоров’я їм, дітям і всій родині на догоду собі (тут можна згадати і анафему по телефону архітектору Целовальнику. — Авт.). Це маніпулятивна спекуляція на долях людей. Я знаю десятки таких прикладів. Та найголовніше, самі церковники мають знати, що духовного значення їхнiй новий Десятинний храм мати не буде, лише політичне. Адже у 1240 році, під час монголо–татарської навали, на тому місці загинуло багато людей. У будь–якій релігійній традиції на таких місцях будувати храми не можна», — говорить Іван Іванович.
Максим САВЧУК
УМ
Публікації
